Характерні проблеми сучасності

Навіть окремі спроби філософського аналізу сьогодення корисні для суспільної практики. При системному ж підході вони дозволяють із складної і суперечливої мозаїки результатів цих досліджень більш чітко окреслювати ще не до кінця ясні контури загальної картини нової епохи, тенденції та перспективи її подальшої еволюції і трансформації. Однак вже зрозуміло, що людство дійсно вступило в якісно новий етап розвитку. Його визначальною ознакою стають не тільки нові високі технології, а й нові цілі суспільного виробництва, його зміст і характер. Ця обставина зумовила й необхідність нових підходів до організації та здійснення соціальних систем різного масштабу і призначення.

Сутність цього етапу в науковій літературі найчастіше характеризують термінами постформаційне, постіндустріальне або ж інформаційне суспільство. Хоча смисл цих атрибуцій різний, кожна з них визначає якийсь один з аспектів сутності і характеру цього етапу Постформаційним його вважають не тільки через руйнування соціалістичної формації та фактичне завершення епохи капіталізму: традиційному розумінні. Різні варіанти реалізації концепцій соціально орієнтованої ринкової економіки в переважній більшості розвинених країн запозичили у соціалізму окремі риси, які давали йому певні переваги, та при збереженні безсумнівних переваг ринкової економіки, притаманної саме капіталістичній формації, забезпечили стабільний розвиток і соціальну злагоду в суспільстві. Відбулася справжня конвергенція двох, колись протилежних, суспільних систем, або, за деякими визначеннями, двох послідовних формацій.

Постіндустріальним, або ж інформаційним, сучасний етап розвитку цивілізації вважають тому, що промислове виробництво як основний спосіб забезпечення життєдіяльності людей дедалі змінюється завдяки обробці інформації. Поступово зникають підстави поділу суспільства на антагоністичні класи, створюються більш сприятливі умови для соціальної гомогенізації. Кардинальні зміни характер суспільного виробництва суттєво змінюють цілі, сутність та зміст управління ним, що вимагає нового їх усвідомлення і філософської

Додаткові ускладнення у перебіг суспільних явищ та їх розу­міння й теоретичне узагальнення вносять істотне погіршення еколо­гічної ситуації з незворотними кліматичними змінами, вичерпання природних ресурсів, демографічні проблеми, поширення небезпечних захворювань, прояви тероризму і локальні збройні конфлікти. При­родні катаклізми і техногенні аварії щорічно позбавляють життя ти­сяч людей, погіршують стан довкілля. Поряд з тенденціями економіч­ної інтеграції спостерігається сепаратизм. Зростає розрив у показни­ках соціально-економічного розвитку між; різними країнами, надзви­чайно гострою лишається проблема подолання бідності у найменш розвинених країнах світу.

Таким чином, сьогодні найхарактернішими ознаками і тенден­ціями нового етапу цивілізаційного розвитку стають:

- глобалізація та інтенсифікація політичних, економічних, науково-технічних, освітніх, культурних, духовних і міжособистісних від­носин. Поступово і неухильно, хоча й суперечливо та непослідов­но, посилюються процеси демократизації суспільного життя і міжнародних відносин;

- бурхливий розвиток інформаційних технологій, збільшення сфер їх застосування в усіх видах людської діяльності - від наукових досліджень, освіти і управління матеріальним виробництвом до телекомунікацій;

- реальність загрози глобальної екологічної катастрофи, близька перспектива вичерпності природних ресурсів і невідкладна необ­хідність гармонізації відносин у системі "людина-суспільство-природне середовище-техносфера". Без цього людина може припини­ти своє існування як біологічний вид;

- зміна традиційної морально-етичної парадигми і смисложиттєвих цінностей, посилення суперечностей між тенденціями духовно-культурної інтеграції і взаємозбагачення культур та прагненням до національно-етнічної і культурної самоідентифікації;

- істотні зміни цілей, змісту і характеру суспільного виробництва, дедалі виразніша його орієнтація на людину, на задоволення її потреб, прагнень та інтересів; глибоке усвідомлення визначальної ролі людського чинника у забезпеченні належної ефективності виробництва та управління ним;

- усвідомлення людини як самодостатньої цінності, головної мети суспільного виробництва, основного джерела і резерву подальшого науково-технічного і соціального прогресу. Розуміння унікальності й неповторності кожної людської особистості стає передумовою засто­сування управлінських систем, де можливість максимальної самореалізації працівника стає передумовою успішного функціонування і розвитку всієї організації.

Ці обставини істотно посилили інтерес до одвічних проблем добра

ких його інститутів, як влада, виробнича сфера, освіта, наука і культу­ра. Активно розвиваються філософія культури, філософія освіти, філо­софія науки і філософія техніки.

Розглянуті чинники виступають джерелами формування і роз­витку філософії управління. Вбираючи досягнення і методологічні принципи соціальної філософії, психології управління, організаційної культури та інших сучасних наукових дисциплін, філософія управ­ління має узагальнити кращі здобутки теорії і практики світового ме­неджменту і, зіставивши їх з визначальними тенденціями розвитку самих соціальних систем, створити надійні теоретичні основи ефек­тивного управління ними, підготовки кадрів професійних керівників-лідерів моделі XXI століття.

З давніх давен, коли виникли перші людські угрупування і по­чалась спільна діяльність, з'явилася практична необхідність у вико­нанні специфічних функцій, що лежать немов би поза її межами, але виявляються вкрай необхідними для її успішного здійснення. Вони полягали у спонуканні людей на цю діяльність, в організації належ­ного її виконання, у мотивації учасників та координації їхніх дій. Виконання цих функцій (на досить примітивному рівні й часто на­віть не усвідомлено) стало зародженням управління як особливого виду людської діяльності, окремої професії.

Уже в ті часи було помічено, що ця професія вимагає наявності у людини певних якостей, які виділяють її зі всієї спільноти, змушу­ють інших людей підкорятися її волі. Спочатку такою рисою вважала­ся фізична сила, але пізніше виявилося, що її недостатньо, щоб сплану­вати й успішно провести будь-яку складну операцію за участі багатьох людей. Для того, хто претендував на роль керівника, були потрібні гнучкий розум і спритність, воля і хитрість, уміння аналізувати ситуа­цію і дар передбачення.

Розвиток суспільних відносин, збільшення видів людської діяль­ності та кількості її учасників посилювали роль управлінських функцій, зростав їх обсяг і ускладнювалася структура. Управління набувало регулярності, все більш відчутною ставала необхідність його поєднан­ня з певними владними повноваженнями, які б виходили за часові і просторові межі окремої операції чи певного виду колективної діяль­ності людей конкретної спільноти. Управління все більш перетворюва­лося на професію. Виконавці ж керівних функцій, стаючи носіями владних повноважень, усвідомлювали переваги свого становища і прагнули його закріпити.

Давно помічено, що керування людьми - один з найбільш прес­тижних і водночас складних і відповідальних видів діяльності. Тому воно довго було покрите містичним серпанком таємничості. Вважа­лося, що людям, які здійснюють управління, притаманні якісь вищі знання і особливі якості, дані їм Богом, з яким вони начебто могли

Темпи цих змін істотно випереджають можливості їх сприйняття, осмислення і методологічного узагальнення. Тому часто розгляд загаль­них законів менеджменту, давно відомих, сформульованих, детально досліджених і обґрунтованих на Заході, подається як філософський аналіз сутності управління соціальними системами і процесами, що в них відбуваються. Більш того, подекуди цей розгляд презентується навіть у вигляді філософії управління.

Автори усвідомлюють, що дослідження філософських проблем соціального управління, формування у студентів належних світогляд­них позицій і прищеплення наукової методології аналізу суспільних явищ є складним у теоретичному й відповідальним у соціальному відношенні завданням. Його вирішення ускладнює істотний розрив між цілями, змістом і характером світоглядної, соціально-гуманітар­ної, фундаментальної та спеціальної підготовки, що виник у вищій школі. Частина викладачів, вихована на традиціях марксистсько-ленінської філософії, у практиці педагогічної діяльності виходить із звичних положень, які й продовжує викладати. Вони вже не зможуть перебудувати свою парадигму з позицій дійсності, тоді як її соці­ально-економічна і суспільно-політична сутність істотно змінилась.

У творчих же викладачів аудиторія завжди переповнена, вони не вирікають істини, а сміливо обговорюють зі студентами актуальні проблеми сучасності, аналізують непослідовність і суперечливість сус­пільно-політичного і соціально-економічного розвитку нашої країни, його обумовленість непрофесійним управлінням. На лекціях-бесідах, в палких дискусіях на семінарах панує розкутість і плюралізм думок. Тому у студентів визріває розуміння необхідності розробки і впро­вадження наукових засад соціального управління, що вимагає знання філософії управління як світоглядної і методологічної основи цього складного і відповідального виду людської діяльності.

Ми сподіваємось, що цей підручник не тільки дасть студентам знання і розуміння сутності філософії управління, а й пробудить інтерес до філософської науки взагалі, прагнення осягнути її, сприятиме фор­муванню поважного ставлення до віковічних надбань людської муд­рості, втіленої у її положеннях. Хотілося б, щоб наша праця дозволила користувачам краще розуміти цілі й сутність управління, ефективно здійснювати управлінську діяльність не тільки з позицій здорового глуз­ду, а й на засадах теорії і філософії соціального управління.

Підкреслимо особливості підручника. Перша полягає у спробі діалектичного поєднання суто філософського аналізу проблем управ­ління з практичною спрямованістю навчального матеріалу. Ми вихо­дили з того, що він призначений не для філософів (хоча й не виклю­чаємо можливості користування нею студентами філософських фа­культетів), а для майбутніх професійних керівників, і прагнули забезпечити формування і розвиток філософської світоглядної і метою управління, аналізуються сутність і структура системи понять філософії. Третьою особливістю виступає відсутність будь-якої переваги позиціям представників тієї чи іншої філософської школи, тій чи іншії системі поглядів. Широко і толерантно розглядаються різні підходи до філософського аналізу і тлумачення сутності феномену управління.

Четвертою особливістю є орієнтація навчального матеріалу н; переважно самостійну роботу студентів. Тому текст насичений фактичними даними, цікавими прикладами з історії, соціальної практики, досвіду управління. Це сприятиме підвищенню інтересу студенті) і стимулюванню їх на пошук інших прикладів, які б ілюстрували розглянуті положення. П'ята особливість - орієнтація на слухачі: магістерських програм з державного управління, адміністративного менеджменту, менеджменту організацій тощо, які мають практични досвід, в тому числі й управлінської діяльності, але відчувають необхідність його теоретичного осмислення і філософського узагальнення. Це випливає з досвіду викладання авторами філософії управління цій категорії слухачів і враховує їхні зауваження і побажання.

Сподіваємось, що книга буде корисною не тільки студентам викладачам, яким вона безпосередньо адресована, а й тим допитливим керівникам-лідерам нової генерації, які відчувають потребу істотного підвищення ефективності управління на основі закономірностей і принципів наукового менеджменту, прагнуть сформувати цілісну світоглядну позицію, розуміння філософії управлінської діяльності. Це вони визначають сьогодні характер виробництва і тенденції розвитку національної економіки, її технологічного переозброєнн і забезпечення конкурентоспроможності. Вони прагнуть спиратися на світовий досвід менеджменту, і на теоретичні засади управлінні цікавляться філософським обґрунтуванням і аналізом його сутності відчувають необхідність освоєння логіки і культури управління. Вон складають основу національної управлінської еліти, оскільки складній і суперечливій мозаїці процесів в Україні чітко визначакп закономірності та випадковість, загальний тренд і так звані "шуми їм випала доля очолити процеси подолання кризи, обрати надійн траєкторію інноваційного розвитку і забезпечити бажаний рівень: конкурентоспроможності продукції і всієї національної економіки н внутрішньому і світовому ринках.

собі кращих умов життя, нагромадження матеріальних благ, приму­шування інших людей прислужувати собі. Людські слабкості керів­ників, зумовлені природою людської психіки, змушували їх шукати виправдання відхиленням від морально-етичних норм і розуміння справедливості. Спроби цих виправдань становили основу міфів про винятковість керівників та їх особливу місію.

Спеціальна ж підготовка майбутніх керівників до професійного виконання функцій управління людьми здійснювалась лише у винят­кових випадках, переважно тільки для спадкоємців престолу. Однак з часом посилювались диференціація видів людської діяльності, кіль­кість і розмаїття обов'язків, які треба було виконувати її учасникам. Відповідно зростали кількість і обсяг управлінських функцій, усклад­нювалось їх виконання. Виникала необхідність збільшення числа людей, що брали участь у керуванні. Відбувалося усвідомлення сутнос­ті феномену управління, розуміння його закономірностей і принципів. Це робило керівництво регулярним і остаточно закріплювало за вико­нанням управлінських функцій статус окремої професії. Тому згодом виникала й необхідність організації системи підготовки людей до неї.

Сьогодні надзвичайно складна структура суспільного організму та безліч процесів його функціонування і розвитку зумовили ситуацію, ко­ли управління стало поширеним видом діяльності. Різний обсяг управ­лінських функцій на різних рівнях ієрархії здійснюють мільйони людей. Існують детально розроблені теорії соціального управління, накопичено, осмислено й узагальнено величезний практичний досвід керівної діяль­ності. В економічно розвинених країнах склалася розгалужена система менеджмент-освіти. Розвивається і система професійної підготовки керівників-менеджерів у вищих закладах освіти України.

Кардинальні соціально-економічні перетворення зумовили кризу управління. Нові виробничі відносини, що починають формуватися, нові цілі й характер ділових стосунків істотно відрізняються від тих, що були відомі з попереднього управлінського досвіду. Виникає необхідність у принципово новій парадигмі управління і новій системі підготовки управлінських кадрів. Це вимагає глибокого філософського аналізу сут­ності феномену управління. На його основі можна узагальнити існуючі підходи до визначення його природи і перспективних напрямків розвит­ку. Без цього практично неможливо проектувати ефективні педагогічні системи якісної управлінської підготовки майбутніх фахівців. Україна ж потребує фахівців з управління, яким притаманні висока духовність, чіткі морально-етичні принципи, інноваційний творчий тип мислення і системний підхід до аналізу складних суспільних явищ. їм необхідні високий рівень професійної і психологічної мобільності, висока загальна, професійна та управлінська культура, що сприятиме соціально-еконо­мічному і духовному відродженню України та її подальшому інтенсивному розвитку.