2.5.2. Реалізація управлінських впливів

Об'єкт нормально функціонує, доки відхилення його параметрів не перевищують припустимої величини, яка створює загрозу порушен­ня цілісності чи структурної визначеності об'єкта або нормального характеру його функціонування, як це наочно показано на рис. 16. Тут у_о репрезентує бажану величину одного з контрольованих параметрів у, графік функції y=f(t) показує процес його фактичної зміни за часом, а величини а і b визначають припустимий діапазон цих змін. Іншими словами, об'єкт не потребує управління, тобто будь-яких впливів, доки поточні значення цього параметра у(t)Є[а,b] та всі його інші конт­рольовані параметри також перебувають у заздалегідь визначених ме­жах. У випадку ж їхнього виходу за ці обмеження й виникає необхід­ність у втручанні в характер функціонування об'єкта з метою повер­нення його до бажаного стану чи режиму.

Легко впевнитись, що в моменти часу t₁ і t₂ вказані відхилення досягають неприпустимих значень, виходячи за визначений діапазон зміни, і, щоб відновити їхнє перебування у заданих межах, не­обхідно здійснювати відповідні управлінські впливи и₁ і и₂ на об'єкт управління.

Рис. 16. Динамічний характер поведінки об'єкта управління і керівні впливи при виході параметра за межі припустимих його значень

Існує певний клас технічних систем, так званих об'єктів підвищеної по­тенційної небезпеки, де істотного значен­ня набуває не тільки абсолютне значення того чи іншого конт­рольованого пара­метру, а й швид­кість його зростання (а іноді й зменшен­ня). Така ситуація небезпечна тим, що швидкість зміни параметру може істотно перевищувати швидкість реак­ції персоналу чи пристроїв автоматики. Такими об'єктами є енергоблоки атомних електростанцій, хімічні, металургійні та деякі інші вироб­ництва. Вони потребують негайного управлінського впливу, навіть коли значення всіх параметрів перебувають у припустимих межах, однак швидкість зміни хоча б одного з них стає загрозливою, створюючи мож­ливість небезпечного розвитку ситуації. Тому швидкість зміни цього па­раметра має розглядатись як додатковий контрольований параметр з особливо важливої їх множини.

Практична реалізація можливості підтримання цілісності, струк­турної визначеності об'єкта та обраного характеру його функціонування і розвитку для досягнення обраних цілей досягається періодичною перевіркою (діагностуванням) відповідності стану об'єкта та/або харак­теру його функціонування визначеним чи заданим цілям і алгоритмам.

При порушенні цієї відповідності виникає необхідність належної ко­рекції стану чи режиму об'єкта за рахунок управлінських впливів. Іншими словами, при виявленні неприпустимого відхилення хоча б одного з пара­метрів чи характеристик через порушення вказаної відповідності ре­альних результатів очікуваним цілям, основним завданням управління виступає формування і реалізація такого впливу на об'єкт, який був би здатний в межах наявних ресурсів і обмежень ефективно усунути вияв­лене і повернути об'єкт у бажаний стан чи режим функціонування.

2.5.3. Цілепокладання та самоорганізація в соціальних системах

В соціальних системах сутність управління також; полягає у формуванні та здійсненні цілеспрямованих управлінських впливів на людей, їхні угрупування та соціальні процеси, які у своїй сукупності утворюють соціальну систему, а також; впливів на хід і характер спільної діяльності людей з метою забезпечення відповідності характеру та бажа­них результатів цієї діяльності певним, заздалегідь обраним стратегічним цілям і завданням. Міра відповідності визначається за сукупністю встановлених значень кількісних та якісних показників на основі їхнього порівняння з фактичними значеннями цих показників згідно із зазда­легідь встановленими критеріями. При цьому принциповим моментом є необхідність узгодження управлінських дій з внутрішніми механізмами самоорганізації, притаманними кожній соціальній системі. А ці меха­нізми, у свою чергу, ґрунтуються як на інтересах суспільства в цілому, так і на інтересах і прагненнях окремих індивідів та соціальних груп.

Результатами порушення цієї вимоги можуть виступати не тільки певні ускладнення на шляху досягнення обраних цілей, а й тяжкі і навіть трагічні наслідки, які позначаються на долях сотень тисяч, а то й мільйо­нів людей. Досить згадати безліч воєн, в яких жодна із сторін не досяга­ла своїх цілей, а втрачала вбитими і покаліченими кращих своїх синів. Ілюстрацією цієї тези є і безглузда жорстокість до супротивників в періо­ди гострих релігійних протистоянь, революцій і громадянських воєн. Ми на своїй власній історії впевнились у її справедливості під час індустріалі­зації та колективізації з її страшним голодомором, братовбивчими сутич­ками. Істотним порушенням відповідності між практикою соціального управління та механізмами суспільної самоорганізації були і той варіант "соціалізму", який прагнув реалізувати Сталін, і навіть сама спроба по­будови соціалізму у такій недостатньо розвиненій країні, якою була Росія.

Ще одним переконливим прикладом необхідності узгодження цілей і характеру управління з вимогами соціальної самоорганізації слугують спроби М. С. Горбачова реформувати "соціалізм", побудований у Радян­ському Союзі, його політичну та соціально-економічну системи відповід­но до демократичних цінностей сучасності. Несумісність самої системи радянського варіанту соціалізму з цими цінностями й потребами людини і стала закономірною причиною її фактичного саморуйнування.

Подібними явищами були одіозні прояви політики Мао Цзедуна, відомі як "великий стрибок" та "культурна революція", здійснювані свого часу в Китаї. Ще більш страшним за своєю сутністю, методами та ре­зультатами був фактичний геноцид проти власного народу, здійснюва­ний Пол Потом та Ієнг Сарі під приводом прискореної побудови комуніз­му в Камбоджі. Яскравою ілюстрацією справедливості сформульованого нами положення є й унікальний та широкомасштабний історичний експе­римент, який триває понад півстоліття на Корейському півострові. Якщо на більш розвиненій і багатій на приходні ресурси Півночі соціалізм, та ще й спотворений так званими ідеями „чучхе" привів країну під керів­ництвом Кім Ір Сена та Кім Чен Іра на узбіччя магістрального розвитку світової спільноти, а народ - до голоду і зубожіння, то бідний та зруйно­ваний війною Південь успішно подолав усі труднощі розвитку і спромігся розбудувати одну з найпотужніших і найефективніших економік світу.

Розглянуті приклади стосуються великих соціальних систем рівня Держави. Однак необхідність обов'язкового узгодження цілей, форм і методів управління з механізмами самоорганізації, або ж, як часто гово­рять, з логікою і закономірностями суспільно-політичного і соціально-еко­номічного розвитку, лишається справедливою і для всіх інших соціаль­них систем, незалежно від їхнього масштабу, характеру та призначення.

Таким чином, для успішного управління певною соціальною систе­мою необхідно заздалегідь визначити її стратегічні цілі, з'ясувати прин­ципову можливість та умови їх досяжності. Іншими словами, вже на цьому етапі треба узгодити цілі системи з можливостями і тенден­ціями, які випливають із закономірностей її самоорганізації Після цього слід сформувати критерії досяжності цих цілей та обрати сукупність характеристик, які б давали надійне уявлення про поточний стан системи і режим її функціонування, розробити алгоритм контролю стану системи і характеру її функціонування на проміжних етапах.

Для усвідомлення сутності поняття управління соціальними система­ми наведемо визначення цього феномену, запропоноване А. Г. Спіркіним: "со­ціальне управління - це оснований на принципі зворотного зв'язку цілеспря­мований або стихійний вплив на елементи суспільства як цілісної системи для її оптимально організованого функціонування і розвитку" [98, с. 436].

Тут прямо не йдеться про самоорганізацію та необхідність узгод­ження цілей і характеру керівних впливів з її механізмами. Однак можна припустити, що цілісність системи, як і її „оптимально органі­зовані функціонування і розвиток" неможливі без такого узгодження. Тому це визначення соціального управління уявляється найкращим у філософській літературі.

Інший аспект соціального управління глибоко й чітко аналізує В. Г. Афанасьєв, підкреслюючи, що "управління - властивість, внут­рішньо притаманна суспільству на будь-якому ступені його розвитку; вона, ця властивість, має загальний характер і випливає з системної природи суспільства, із суспільної, колективістської праці людей, з необхідності спілкуватися в процесі праці та життя, обмінюватись продуктами своєї матеріальної і духовної діяльності" [2, с. 42].

Оскільки суспільний розподіл праці призвів до необхідності прак­тично кожної людини брати участь у спільній праці та обмінюватись з безліччю інших людей її продуктами і результатами, вона змушена підкорятися встановленим нормам організації праці та міжособистісних відносин. А така організація передбачає розподіл функцій між ви­конавцями, координацію їхніх дій, визначення місця кожної людини у спільній праці. Іншими словами, спільна праця неможлива без управ­ління нею та людьми, що її здійснюють. Таким чином, управління іма­нентне системі суспільної організації життєдіяльності людей та їх спіль­ної діяльності й виступає основною їх передумовою.