Сутність і структура поняття філософії управління

Наведений аналіз свідчить, що філософія управління є методологічною основою і невід'ємним елементом професійної підготовки і виховання майбутнього керівника-лідера. В той же час ситуацію у сфері управлінської освіти ускладнює відсутність цілісної системи теоре­тичних досліджень не тільки з філософії управління, а й самої філософі: освіти, що зумовлює відсутність певної їх завершеності як самостійник наукових дисциплін та як методологічних основ соціального управління та цілеспрямованої підготовки професійних управлінських кадрів.

На сьогодні не існує загальноприйнятого однозначного визначення філософії управління, об'єкта і предмета її дослідження, основного понятійного та категоріального апарату. Це зумовлено тим, що потреба у філософському осмисленні поняття управління та сутності цього соціального феномену виникла порівняно недавно і виступає відображенням кризи управління. Вона пов'язана з неможливістю використання традиційних світоглядних і методологічних підходів до розуміння сутності феномену управління і його практичної реалізації. Проте, загальні контури філософії управління вже можна уявити з аналізу численних досліджень проблем управління з єдиних методологічних позицій.

Серед її основ, по-перше, зазначимо онтологію управління його сутність як специфічного соціального феномена. Онтологія, як філософія буття, виступає системою загальних понять буття, і в цій якості онтологія управління відповідає на запитання, що взагалі являє собою явище управління, в чому полягає його необхідність та роль у забезпеченні буття і життєдіяльності конкретної людини як суспільної істоти, у забезпеченні функціонування різних спільнот та суспільства в цілому як основної форми існування й діяльності людей, та якою є природа соціального управління.

По-друге, у пізнанні й філософському осмисленні природи і сутності феномена управління важливу роль відіграє гносеологія управління як теоретична основа пізнання цього явища і його закономірностей. Гносеологія управління відповідає на питання у чому полягає сутність і природа феномену управління, яким чином найбільш доцільно його досліджувати, як можна зрозуміти і усвідомити його сутність. Без урахування її положень щодо взаємовідносин суб'єкта об'єкта у пізнавально-перетворювальній діяльності та управлінні нею неможливе ефективне управління. Це ускладнює функціонування сус

роду і сутність управління не дозволяє належним чином здійснювати управлінську підготовку фахівців, а це зумовлює недостатню якість управлінської практики, на підставі вивчення якої формується теорія управління, покладена в основу підготовки керівників.

По-третє, у структурі філософії управління важливе місце нале­жить логіці управління. Логіка у сучасному розумінні є наукою не тільки про форми і прийоми раціонального мислення, умови пра­вильності суджень, а й про форми і способи раціональної діяльності людини. Ця раціональність полягає у відповідності засобів діяльності як цілям і закономірностям цієї діяльності, так і закономірностям самоорганізації відповідної соціальної системи. Логіка управління відповідає на запитання, яким повинен бути управлінський вплив і як найбільш доцільно його здійснювати у конкретній ситуації. Тому во­на має забезпечити виявлення і належне пояснення джерел поход­ження і сутності загальних закономірностей, функцій і правил практи­ки соціального управління і внутрішнього взаємозв'язку між ними. Це набуває особливої важливості для їх застосування при підготовці та реалізації управлінських рішень. Логіка управління диктує і пояснює внутрішню структуру процесів управління, роль окремих його компо­нентів, характер поведінки людей в процесі управління. Логікою управ­ління зумовлюються взаємозв'язок, взаємозалежність і послідовність етапів і функцій управління, закономірності вибору різних методів, засобів і технологій здійснення управлінської діяльності, необхідних для того, щоб забезпечити належну її ефективність. Саме логіка управління безпосередньо пов'язує обрані цілі людей чи організацій, стратегію до­сягнення цих цілей, зміст і характер діяльності, спрямованої на її реалізацію, та очікувані результати.

По-четверте, одним з основних компонентів філософії управління виступає аксіологія управління. Складова загального вчення про при­роду цінностей, вона досліджує властивості предметів і явищ, які стають метою діяльності та управління нею і здатні задовольняти потреби й інтереси людини і суспільства в цілому. У цьому розумінні аксіологія управління відповідає на запитання, чи не суперечить те чи інше управ­лінське рішення, той чи інший управлінський вплив ціннісним нормам і уявленням суспільства. Мета аксіології управління полягає у з'ясуванні природи і джерел ціннісних основ самого управління та у дослідженні характеру залежності процесів соціального управління від системи смисложиттєвих цінностей та ідеалів, притаманних цьому соціуму.

Тому вибір і формування цілей і змісту, засобів і характеру управ­ління у кожному конкретному випадку вимагає обов'язково урахову­вати інтереси та ціннісні орієнтації всіх учасників спільної діяльності та процесу управління нею. В свою чергу, це зумовлює необхідність вивчення і використання закономірностей взаємозалежності та взаємодії аксіологічних основ обраної системи і стилю управління з житт

По-п'яте, важливою складовою структури філософії управління виступає етика управління. Вона відбиває моральні аспекти сукуп­ності суспільних відносин та особливості їх прояву у процесі соціаль­ного управління. Етика управління відповідає на запитання, яким чином управлінські рішення і впливи та їхні можливі наслідки спів­відносяться з нормами і принципами моральної парадигми, прийнятої у даному суспільстві. Тому етика управління має на увазі розуміння того, за якими правилами будуються і повинні будуватися ділові та управлінські відносини, як має здійснюватись ділове спілкування та якою має бути поведінка учасників управлінських процесів. Саме етика управління аналізує місце і роль таких категорій, як добро і зло, справедливість і несправедливість, честь і гідність тощо у загальній структурі процесів управлінської діяльності.

При формуванні систем управління потрібен аналіз природи і механізму дії моралі як однієї з найважливіших сторін соціальної діяльності людини та одного з потужних її регулятивних чинників. Оскільки саме управління виникає тільки для організації та забезпе­чення належної ефективності спільної діяльності людей, нормального функціонування і розвитку соціуму, то здійснення управлінських функцій не може уникнути різноманітних морально-етичних колізій, які завжди супроводжують будь-яку діяльність, де стикаються цілі, прагнення та інтереси різних людей. При цьому досить часто розуміння ними добра і зла, справедливості, честі та інших етичних категорій виявляються різним, часто суперечливим а інколи й прямо протилеж­ним. Тому одне із завдань керівника й полягає у необхідності певного узгодження цілей, мотивів та інтересів окремих виконавців та спря­муванні їх на досягнення спільних цілей організації.

По-шосте, невід'ємним і чи не найголовнішим компонентом філософії управління як наукової дисципліни безсумнівної прикладної спрямованості, слід вважати методологію управління. Під методо­логією соціального управління слід розуміти певну сукупність най­більш загальних принципів організації управлінського процесу, мето­дів, форм і засобів, за допомогою яких забезпечується і повинне забез­печуватися досягнення його бажаної ефективності. У цій якості методологія управління відповідає на запитання, які принципи мають бути покладені в основу організації управління, ефективного форму­вання і здійснення системи управлінських рішень і впливів. На відмі­ну від загально вживаного філософського поняття методології, яке охоплює сукупність уявлень про основи наукового пізнання та пізна­вальної діяльності, методологія управління має бути внутрішньо дифе­ренційованою, достатньо розвиненою і спеціалізованою галуззю знань і певною сукупністю принципів побудови ефективного управління соціальними системами різноманітного масштабу і призначення.

Іноді до проблем філософії управління та її складових частин також до цілей, змісту та застосовуваних конкретних методів і техно­логій управління. Часто в управлінській практиці, а іноді і в теорії, зустрічаються спроби ототожнення поняття ідеології управління з філософією управління взагалі. З таким підходом неможливо погоди­тись, оскільки відносини між цими поняттями виступають одним з характерних проявів взаємовідносин між частиною і цілим. Результати аналізу розглянутих вище складових частин філософії управління переконливо свідчать, що вони аж ніяк не можуть бути зведені до ідео­логії управління, яка являє собою лише поняття одного порядку з ними.