Фазова структура поперемінного двокрокового ковзанярського ходу

1. Відштовхування ногою і руками з ковзанням.	Гран. момент – поєднання стегон.
2. Ковзання з відштовхуван-ням ногою.	Гран. момент – відрив поштовхо- вої ноги від опори.
3. Відштовхування ногою і руками з ковзанням.	Гран. момент – поєднання стегон.
4. Ковзання з відштовхуван-ням рукою.	Гран. момент – відрив поштовхо-вої ноги від опори. Поєднання стегон.

4.7. Порівняльна характеристика поперемінних і одночасних ходів. Способи переходу з ходу на хід

Порівнюючи поперемінні і одночасні класичні лижні ходи слід підкреслити, що основним ходом для лижників-гонщиків при подоланні дистанції є поперемінний двокроковий хід. Для підтримання швидкості, а часом і для її збільшення застосовуються одночасні лижні ходи. Вони дають змогу лижнику відпочити, бо в роботі задіяні інші групи м’язів, а також як раціональні способи застосування лижних ходів згідно рельєфу місцевості.

Наприклад, навіщо лижнику застосовувати поперемінний двокроковий хід на похилому спуску, якщо він може його подолати одночасним безкроковим, який дасть змогу лижнику відпочити й збільшити швидкість пересування по дистанції.

Ускладнення рельєфу лижних трас потребує від лижників-гонщиків не тільки високої загальної, спеціальної і вольової підготовки, але і володіння достатньо широким арсеналом способів пересування на лижах, які дозволяють, не знижуючи швидкість, перейти з одного способу лижного ходу на інший. Провідні лижники-гонщики під час гонки на дистанції 15 км ‑ 150-270 разів змінюють одночасні ходи на поперемінні і навпаки, а в гонці на 50 км ця цифра досягає 600-650 разів.

Невміння ритмічно, не порушуючи безперервного руху, перейти з одночасного способу ходу на інший призводить до завищення нервової стимуляції і м’язової активності гонщика, збиває з темпу і викликає втрату швидкості. Втрата швидкості під час зміни ходу навіть на 0,1 сек., дає досить велику втрату у часі на дистанції 15 км ‑ 15-20 сек., а на 50 км ‑ більше 1 хв.

Для удосконалення техніки володіння лижами лижнику-гонщику необхідно мати великий діапазон рухів, який дозволить йому пересуватися вільно й ритмічно на складному рельєфі місцевості.

Зараз розповсюджено кілька способів переходів з одночасних класичних ходів на поперемінні:

1. Перехід із вільним рухом рук. Цикл цього переходу складається з поштовху ноги і вільного руху рук: однієї вперед, іншої назад. Після закінчення поштовху руками в одночасному ході у фазі ковзання на обох лижах лижник займає вихідне положення для поштовху ногою, вага тіла переноситься на поштовхову ногу (ліву). Потім руки виносяться вперед до лінії тіла. В цей момент проходить відштовхування лівою ногою, ліву руку виносять вперед, палиці знаходяться в положенні кільцями назад. Це положення ‑ закінчення циклу переходу й початок циклу поперемінного ходу.

Перехід із вільним рухом рук

2. «Прямий» перехід ‑ це два поштовхи ногами і поштовх рукою. Після закінчення поштовху двома руками лижник робить підсідання. Руки його попереду й злегка зігнуті в ліктьових суглобах, палиці кільцями вперед. Це початок одночасного ходу. В цьому положенні проходить відштовхування лівою ногою і ставиться ліва палиця на сніг, виноситься ліва нога до правої і робиться поштовх правою ногою і лівою рукою. В результаті приймається положення одноопорного ковзання, що характеризує початок будь-якого поперемінного ходу.

Довжина переходу – 4,5-7 м.

Тривалість – 1,2-1,7 сек.

3. Перехід із «прокатом». В циклі переходу лижник виконує два поштовхи ногами й поштовх рукою. Після закінчення поштовху рукою лижник переносить вагу тіла на поштовхову ногу і відштовхується лівою ногою, розгинає тулуб і виносить руки, зігнуті в ліктях, вперед. Палиці в цей час у висі, права кільцем вперед, ліва кільцем назад. Лижник ковзає на одній лижі, потім ставить ліву палицю на сніг і починає поштовх рукою і правою ногою, приймає положення одноопорного ковзання початок поперемінного ходу.

Довжина переходу ‑ 4-6 м.

Тривалість – 1,0 сек.