Питання для самоконтролю

1. Що являє собою результативність та ефективність праці?

2. Дайте визначення поняттям: «продуктивність праці», «продуктивна сила праці», «інтенсивність праці», «якість праці».

3. Якими методами може обчислюватися продуктивність праці?

4. Що являє собою рентабельність праці? Наведіть формули її розрахунку.

5. Охарактеризуйте фактори зростання продуктивності праці.

6. Поясність механізм узгодження витрат і результатів праці.

7. Чому темпи зростання продуктивності праці мають перевищувати темпи зростання заробітної плати?

8. Визначте етапи створення програм управління продуктивністю праці.

9. Які складові включає програма управління продуктивністю праці на підприємстві?

10. Визначте особливості сучасної державної політики щодо використання робочої сили.

Завдання до самостійної роботи

1. Опрацюйте теоретичний матеріал за темою, основні поняття і терміни.

2. Спроектуйте практичну ситуацію із використанням матеріалу теми. Обґрунтуйте її вирішення.

Термінологічний словник ключових понять

Результативність праці – кількісний показник результату діяльності персоналу підприємства.

Ефективність праці — співвідношення між результативністю праці і величиною витрат.

Продуктивність праці - це відношення обсягів виготовленої продукції до витрат робочого часу або чисельності працівників.

Продуктивна сила праці (потенційна продуктивність праці) — це середній розрахунковий обсяг роботи, яку може виконати один працівник за певну кількість часу в конкретних сприятливих умовах.

Якість праці – це якісна характеристика продуктивності та інтенсивності праці, яка вимірюється показниками результативності та економічності витрат.

Інтенсивність праці – ступінь напруженості праці в процесі виробництва.

Рентабельність праці – співвідношення прибутку від використання праці до відповідних її витрат.

Рекомендована література

[1, 2, 3, 5, 7, 8, 10, 12, 17, 23, 25, 30, 31, 36]

ТЕМА 8. УСТАНОВЛЕННЯ ДОПЛАТ І НАДБАВОК ДО ТАРИФНИХ СТАВОК ТА ПОСАДОВИХ ОКЛАДІВ

План вивчення теми

1. Теоретичні та прикладні аспекти встановлення доплат і надбавок.

3. Регулювання процедури встановлення доплат і надбавок.

Навчальні цілі

Ознайомитися із сутністю та відмінностями доплати і надбавок, вивчити їх класифікацію, порядок надання і практику встановлення на сучасних підприємствах, ознайомитися із законодавчим забезпеченням порядку і умов встановлення доплат і надбавок до тарифних ставок та посадових окладів.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

В процесі вивчення першого питання слід визначити, що доплати та надбавки є тим елементом тарифної системи, за допомогою якого компенсують суттєві відхилення від умов роботи, які визнаються нормальними й безпосередньо не враховуються в тарифних ставках і посадових окладах. Перша відмінність доплат і надбавок від тарифу — необо­в’язковість, оскільки відповідні відхилення можуть бути, а можуть і не бути. Друга відмінність — рухливість, диференціація залежно від співвідношення фактичних і нормативних умов роботи. Третя відмінність доплат і надбавок — непостійність. Їх нараховують доти, доки фактичні умови роботи відхилятимуться від нормальних. У даний час застосовується більше, ніж 50 наіменувань доплат і надбавок.

Доплати і надбавки поділяються на гарантовані трудовим законодавством (обов’язкові до застосування) та необов’язкові (факультативні), що визначаються локальними нормативними актами (колективним договором, положенням про оплату праці тощо).

Доплати, як правило, несуть компенсаційний характер (компенсують відхилення від нормальних умов праці тощо); надбавки – стимулюючий характер (заохочують за досягнення в роботі, професійну майстерність, відданість організації).

Серед надбавок доцільно виділити наступні:

• за високу професійну майстерність робітників;

• за високі досягнення в праці службовців;

• за вислугу років;

• за виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи;

• за знання й використання в роботі іноземних мов.

Доплати можна класифікувати за різними ознаками, передусім за ознакою сфери трудової діяльності. Їх розподіляють на дві групи:

• доплати, які не залежать від сфери трудової діяльності;

• доплати, що застосовуються тільки в певних сферах прикладання праці.

Щодо регулювання процедури встановлення доплат і надбавок (друге питання), слід звернути увагу на те, що законодавче забезпечення порядку і умов встановлення доплат і надбавок являє собою Кодекс Законів про Працю, ЗУ «Про оплату праці», Генеральна, галузеві угоди, колективний договір на рівні підприємства.

Застосування доплат компенсаційного характеру, пов’язаних з особливим характером трудового процесу, обумовлено необхідністю залучення кадрів на відповідні роботи та їх закріплення. Підприємствам надається самостійність щодо визначення розміру цих доплат і вибору форми компенсації (у відсотковому чи абсолютному вираженні). Однак державою регламентується перелік робіт, за виконання яких у невідповідних умовах праці встановлюється доплата:

• перелік №1 – роботи з небезпечними, шкідливими та важкими умовами праці;

• перелік №2 – роботи з особливо небезпечними, особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці.

Доплати за несприятливі умови праці встановлюються за результатами атестації робочих місць особам, безпосередньо зайнятим на роботах згідно переліку №1 та №2 та нараховують за час фактичної зайнятості працівників на таких робочих місцях.

Доплати і надбавки компенсаційного характеру, що обумовлені особливостями організації праці (за понадурочну роботу, у вихідні та святкові дні) обов’язкові, оскільки вони передбачені трудовим законодавством.