2. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств

В результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Загалом законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

1. запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

2. реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-госпо­дарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

3. сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства — якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред’явлені до боржника. Цього можна досягти так:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;

б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.

Арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод.

У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який вводиться в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом.

За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів добору (селекції) суб’єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20-30.

3. Порядок оголошення підприємства банкрутом. Ліквідаційні процедури. Фінансова санація

Порядок оголошення підприємства банкрутом.Послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справипро банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності від­повідних підстав (формальних ознак фінансової неспромог-ності). Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2. Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов’язання в разі настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на основі оперативного фінансового плану боржника.

У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника — це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань.

У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому - із припущенням (прогноз неплатоспроможності).

Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство стосовно вимог, не забезпечених заставою, або якщо вартість предмету застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:

• якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможлив-вить виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами;

• якщо в разі ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

• за наявності ефективної концепції санації та відсутності не обхід-ного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).

Ліквідаційні процедури. Суб’єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Згідно з вітчизняним законодавством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:

а) вищим органом управління чи власником суб’єкта підприємницької діяльності;

б) арбітражним судом.

Вищий орган управління або власники приймають рішення про ліквідацію підприємства у разі його реорганізації, недоцільності продовження господарської діяльності та в деяких інших випадках.

Арбітражний суд може прийняти рішення про ліквідацію підприємства в разі:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законодав- ству, установчих документів;

• здійснення ним діяльності, що суперечить установчим документам і законодавству;

• несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну його назви, організаційно-правової форми власності та місцезнаходження;

• неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством;

• визнання підприємства банкрутом.

Ліквідаційна комісія - це робочий орган, який здійснює ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності і призначається інстанціями, котрі прийняли рішення про ліквідацію підприємства. У разі банкрутства ліквідаційна комісія призначається арбітражним судом. Якщо рішення про ліквідацію прийнято зборами засновників підприємства, то ними ж призначається і ліквідаційна комісія.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Згідно із законодавством про банкрутство у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси насамперед покриваюся витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

Ліквідаційний баланс. Коли завершено реалізацію майнових об’єктів, що входять до складу ліквідаційної маси й необхідні для повного задоволення всіх вимог кредиторів, а виручені суми розподілені між ними, ліквідаційна комісія має скласти й подати до арбітражного суду на затвердження звіт про виконану роботу та ліквідаційний баланс.

Загалом баланс підприємства являє собою звіт про його фінансовий стан, де відбито активи, зобов’язання та власний капітал на певну дату.

Ліквідаційним є такий баланс підприємства, який складається після виконання ліквідаційних процедур - реалізації майнових об’єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та роз­поділу виручених сум між кредиторами.

Фінансова санація. Законодавство про банкрутство має, зокрема, сприяти реабілітації підприємств, які попри фінансову скруту зберігають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньому мають передбачатися механізми фінансової санації чи реорганізації юридичної особи. Саме такі механізми визначаються законодавством про неспроможність підприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також містить ряд статей, що стосуються санації боржника.

Головна мета санації підприємства під час провадження справи про банкрутство - якомога повніше задовольнити претензії кредиторів завдяки поліпшенню фінансового стану боржника.

Згідно з вітчизняним законодавством ухвалу про здійснення санації боржника приймає арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів. Підставою для прийняття рішення арбітражним судом про санацію боржника після порушення справи про банкрутство може бути:

1. санаційна спроможність боржника, тобто наявність реалістичної санаційної концепції;

2. реальна можливість виконати план санації, відновити платоспро-можність підприємства-боржника та його успішну виробничо-господарську діяльність;

3. наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для здійснення зазначеного заходу.