2.3. Незайнятість ресурсів і перспективи економічного зростання

Неповне

і неефективне

використання

ресурів

Що ж відбувається в економіці, якщо припущення, що лежать в основі побудови кривої виробничих можливостей порушені. Наприк­лад, якщо маємо справу з економікою не­повної зайнятості? Наявність незалучених ресурсів (безробітні працівники, незавантажені фабрики і заводи, необроблена земля) та неефективно організоване гос­подарство свідчать, що економіка перебу­ває не на кривій, а всередині кривої транс­формації. Шість альтернатив (рис. 2.1) відображали максимальні обсяги виробництва масла і тракторів за умови, що еко­номіка функціонує на повну потужність.

Рис. 2.2. Незайнятість ресурсів і крива виробничих можливостей

2. 4 Масло, млн кг

Як видно з рисунка 2.2, за неповного використання ресурсів економіка пере­буватиме в точці К. У цій точці вона не досягає максимальних комбінацій вироб­ництва масла і тракторів, відображених усіма точками на кривій виробничих мож­ливостей. Можливі три варіанти досягнення точки на кривій виробничих можли­востей (показано на рисунку стрілками). По-перше, можна спрямувати всі незалучені ресурси на виробництво тракторів, різко збільшити їх випуск, залишаючи виробництво масла на попередньому рівні. По-друге (протилежний варіант), можна різко збільшити виробництво масла за попереднього рівня виробництва тракторів. По-третє, можна розподілити незалучені ресурси між виробництвом тракторів та масла й одночасно збільшити виробництво обох цих продуктів. Важ­ливо при цьому пам'ятати, що використання у виробництві незалучених ресурсів за незмінних їхніх обсягів та технології може вивести економіку тільки на криву виробничих можливостей.

Як можна перемістити криву виробничих можливостей вправо, тобто збільшити обсяг національної продукції?

Для цього є також два шляхи:

1) збільшення кількості ресурсів;

2) науково-технічний прогрес.

У реальному житті кількість використовуваних ресурсів збільшується. Так, зро­стання населення країни розширює пропозицію робочої сили і підприємницького хи­сту Вичерпання одних сировинних і енергетичних ресурсів компенсується відкриттям нових їхніх джерел. Збільшення цих ресурсів за умов повної зайнятості й повного об­сягу виробництва дає змогу одночасно збільшити виробництво обох продуктів — мас­ла і тракторів. Іншими словами, відбувається економічне зростання, що виражається у збільшенні обсягу національної продукції.

До аналогічних наслідків приводить і науково-технічний прогрес. Поступ техніки й технології означає появу ефективніших машин і устаткування, нових матеріалів, нових продуктів ліпшої якості, а також удосконалення способів їх виробництва. Технічний про­грес дає суспільству змогу виробляти більше товарів і послуг з незмінної кількості ресурсів. Як і за збільшення кількості ресурсів, технічний прогрес створює можливості для одно­часного нарощування виробництва і масла, і тракторів.

Якщо пропозиція ресурсів збільшується або вдосконалюються техніка й техно­логія, то крива виробничих можливостей, як показано на рисунку 2.3, переміщується вправо.

Масло Масло

Рис. 2.3. Крива виробничих можливостей за умов економічного зростання

Рис. 2.4. Криво виробничих можливостей у динамічній економіці

Економічне зростання — це здатність економіки виробляти більший обсяг продукції (виражається в переміщенні кривої виробничих можливостей вправо) в результаті збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Завдяки економічному зростанню економіка здатна одночасно виробляти більше масла і тракторів. Якщо у статичній економіці, тобто за відсутності зростання, тре­ба пожертвувати частиною масла, щоб отримати більше тракторів, то в динамічній, зростаючій економіці водночас виробляють більші обсяги обох продуктів.

Однак економічне зростання не супроводжується пропорційним зростанням ви­робництва всіх видів продуктів. Тут можливі різні варіанти (див. рис. 2.4). Наприклад, економіка виробляє вдвоє більше масла, а зростання виробництва тракторів становить лише 60%.

Нині економічне зростання характерне для всіх розвинутих країн світу, крива їхніх виробничих можливостей постійно перемішується вправо. Проблема полягає лише в тому, як швидко відбувається це переміщення. Проте за певних умов крива трансформації може переміщуватися і вліво, що спостерігається нині в Україні та в деяких інших країнах, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Скорочення обсягу національного виробництва є результатом зміни соціально-економічного ладу і тру­днощів, що пов'язані із переходом від командно-адміністративної системи до ринко­вої. Дуже суттєвим фактором для України є й те, що одночасно із переходом до рин­кової системи (на практиці реформування економіки відбувається надто повільно) їй доводиться у неймовірно складних внутрішніх і зовнішніх умовах розв'язувати ще одне, не менш важке завдання — розбудовувати свою державність.

Перспективи

економічного

зростання

Нинішній вибір точки на кривій трансформації є основним визначником майбутнього положення цієї кривої. Щоб зрозуміти це твердження, відкладемо на осях кривої виробничих можли­востей "блага для сьогодення" й "блага для майбутнього". "Бла­га для сьогодення", або поточні блага, є споживчими товара­ми — продукти харчування, одяг, житло, холодильники, авто­мобілі тощо. "Блага для майбутнього", або "інвестиційні бла­га", — це устаткування, наукові дослідження й освіта, профілактична медицина та ін. "Блага для майбутнього" збільшують кількість і якість матеріальних ресурсів, підви­щують продуктивність праці, визначають економічне зростання в майбутньому

Блага для сьогодення

Блага для сьогодення

Рис. 2.5. Поточний вибір Бідасії та економічне Рис. 2.6. Поточний вибір Багатії та

економічне зростання економічне зростання

БЕЗМЕЖНІ ПОТРЕБИ Й ОБМЕЖЕНІСТЬ РЕСУРСІВ

Проблема

обмеженості

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими потребами.

Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між відносно необмеженими потребами й відносно обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення чи потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів та послуг, якого бажають його члени.

Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, то нам доводиться вибирати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.

Потреби та

їх класифікація

У сучасному суспільстві люди мають широке коло потреб. Потреби — це відчуття нестачі чогось, що необхідне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості.

Потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні їх класифікації.

За характером виникнення потреби поділяють на біологічні і соціальні. Біологічні потреби — потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо — виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти. До соціальних відносять бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою. потребу людини в самореалізації та ін.

Існують також потреби, породжені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, речей, що відповідають сучасній моді. Їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо.

Залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні і нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари — це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг. Існують послуги освіти, культури, медицини, транспорту, зв'язку, юридичних служб та ін.

За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні і групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено від інших людей. Інші потреби (в громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі й т.д.) задовольняються спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можуть задовольнятися як осібно, так і разом. Із підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняються осібно.

За нагальністю задоволення потреби поділяють на елементарні, які задовольняються предметами першої необхідності (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняються предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Безперечно, те, що є предметом розкоші для Степана, може виявитися предметом першої необхідності для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати предметом першої необхідності. Наприклад, холодильники, телевізори у свій час були предметом розкоші, сьогодні вони є невід'ємною частиною побуту.

Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємства потребують виробничих будівель і споруд, устаткування, складів та багато іншого, що дає їм змогу реалізувати їхні виробничі цілі.

Потреби людини в деякому конкретному товарі або послузі можна повністю задовольнити. За короткий проміжок часу можна наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція на апендицит не передбачає другої.

Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримуємо й не можемо отримати їх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах тощо. Він буде вражаючим. До того ж з перебігом часу під впливом реклами, телебачення, радіо потреби невпинно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо.

Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було повністю задовольняти? Це означало б, що:

1) будь-який товар чи послугу виробляють у необмеженій кількості;

2) втратило б сенс багато проблем, зокрема проблем розподілу товарів і доходів;

3) не було б економічних благ, тобто товарів, які є відносно обмежені, — всі продукти були б безкоштовними тощо.

Однак ця гіпотетична ситуація нереальна. І це зумовлено другою обставиною, яку ми згадували, — обмеженістю, або рідкістю, нестачею ресурсів.

Економічні

інтереси

Породженням і соціальним проявом потреб є економічні інтереси. Інтереси формуються тоді, коли задоволення потре­би усвідомлюється як конкретна мета діяльності людей — во­лодіння певним благом, максимізація прибутку, підтримання високих і стабільних темпів зростання національної економіки тощо. Економічні інтереси — це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.

Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства. трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство загалом тощо. Економічні інтереси за їхніми суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні). Існують і інші класифікації економічних інтересів, зокрема за об'єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя та ін.

Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов′язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів — передовсім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (в середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом ). По-третє, кожен індивід займає певне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Внаслідок цього відбуваються складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.

Групові економічні інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні і т.д. Цей вид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп — трудові спілки, союзи підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростан­ня, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балан­су й т.д. Реалізація цього виду інтересів нерідко залежить від стану справ у світовій економіці.

У національній економіці всі види інтересів людей переплітаються і взаємодіють. При цьому вони здебільшого не лише не збігаються, а й суперечать одні одним. Важливу роль у погодженні інтересів відіграє держава. Віддаючи пе­ревагу у своїй економічній політиці певній групі чи групам інтересів, уряд може забезпечувати внутрішню узгодженість інтересів суспільства. Держава має у своєму розпорядженні різні засоби впливу на інтереси людей, зокрема через ухва­лення відповідних законодавчих актів, різні адміністративні заходи (штрафи, за­борони, дозволи, ліцензії й т.д.) та економічні засоби (процентні ставки, номінальну заробітну плату та ін.).

У тріаді інтересів національні інтереси мають перевагу над двома іншими їх групами. Проте інколи державні інституції ухвалюють рішення, виходячи з групо­вих інтересів. Це дає підставу виокремлювати в групових інтересах так звані особ­ливі інтереси, яких можна досягти за такої економічної політики, завдяки якій не­велика група людей отримуватиме значні вигоди коштом великої кількості людей, які зазнають при цьому незначних індивідуальних збитків.

Нечисленна група осіб, яка отримує вигоду, зазвичай добре поінформована, вміє відстоювати свої позиції й тиснути на політичних діячів, щоб домогтися від них ухвалення відповідних державних рішень. Величезна кількість людей, яка не­се дуже незначні втрати в разі ухвалення певного рішення, здебільшого слабо поінформована з цього питання і байдужа до способу його розв'язання. Політики відчувають, що можуть втратити підтримку групи з особливими інтересами, якщо голосуватимуть проти програм, у яких зацікавлена ця група. Проте політики не втратять підтримки величезної групи слабо поінформованих виборців, які оціню­ватимуть політиків на основі рішень, у яких ці виборці більше зацікавлені. Крім того, схильність політиків до підтримання законодавчих актів, що сприятимуть реалізації інтересів певних груп, стимулює ці групи до фінансування виборчих кампаній таких політиків. Тому політики часто підтримують програми, які відповідають певним груповим інтересам, навіть коли ці програми економічно не­бажані з суспільного погляду

У ринковій економіці особливе місце належить інтересам споживачів. Саме ці інтереси визначають, що виробляти, отже, окреслюють орієнтири дій для вироб­ників. Для задоволення інтересів споживачів виробники змушені запроваджувати нові технології, знижувати витрати виробництва тощо. Така поведінка виробників дає змогу задовольнити не лише інтереси споживачів, а й водночас інтереси ви­робників і суспільства загалом.

В умовах перехідної економіки України створюються передумови для зростан­ня інтересів споживачів та активізації економічних інтересів особи. Проте еко­номічний монополізм і невідпрацьованість законодавства нерідко дають змогу не­значній частині суспільства задовольняти свої економічні інтереси методами, що суперечать інтересам більшості (монопольне підвищення цін у поєднанні зі ско­роченням обсягів виробництва, немотивовані коливання валютного курсу, роз­крадання державного майна тощо). Прискорення економічних реформ усуває можливості збагачення окремих осіб коштом суспільства.

Економічні

ресурси

Економічні ресурси складаються з усього того, що необхідно для виробництва потрібних людям товарів і послуг. Це — фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, незліченні ви­ди праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо.

Одні з цих ресурсів дані природою і вже тому абсолютно обмежені. Проте об­меженість ресурсів є певною мірою відносною, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

матеріальні ресурси — земля і капітал;

людські ресурси — праця і підприємницький хист.

Земля — це насамперед просторово-географічний фактор. На Землі живе люди­на, народ, розташовані держави — великі й малі. Однак території цих країн, хоч яки­ми б вони були значними, обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній виро­щують урожаї. Крім цього, земля містить великі багатства — корисні копалини, во­ду. Отже, земля як економічний ресурс— це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві, — орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає людині всі ті матеріали, з яких вона виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.

Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства країни, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної по­верхні й географічне положення.

Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює всі виготовлені вироб­ничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди становить результат поперед­ньої праці людей і вже тому є обмеженим ресурсом; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі ви­робництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ має назву інвестуван­ня. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Капітал є могутнім фактором виробництва. Застосовуючи в процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свою силу і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не могла б ніколи подужати. Історичний прогрес величез­ною мірою пов'язаний із застосуванням капіталу в різних його формах.

Капітал як фактор виробництва поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям упродовж ба­гатьох років; до обігового — сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо. З роз­витком економіки дедалі більшого значення набуває основний капітал. Зростан­ня частки останнього є характерною ознакою індустріального розвитку країни.

Гроші не належать до фізичного капіталу Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ре­сурс. Гроші— це фінансовий капітал.

Праця охоплює сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які за­стосовують у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямова­них на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини, джере­лом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який ми маємо нині і який слугує основою нашої цивілізації.

Розвиток національної економіки та її результативність значною мірою зумов­лені кількістю і якістю праці. Кількість праці залежить від чисельності населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров'я та господарської актив­ності населення. Якість праці визначають: освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психо­фізіологічні умови.

Усі чинники, які впливають на якість праці, підвищують її продуктивність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, яку виробляють за одиницю ча­су; чим більше виробляють продукції — тим вища продуктивність.

Значення розглянутих трьох економічних ресурсів у процесі виробництва життєвих благ протягом людської історії змінювалося. Початкове, коли людина привласнювала готові продукти природи, вирішальна роль належала землі. З пере­ходом від збирання диких плодів, полювання і рибальства до скотарства і, особли­во, землеробства, а потім до ремесла щоразу вагомішою ставала праця: створювані продукти дедалі більшою мірою становили результат праці. З цього часу аж дотепер праця є визначальним фактором виробництва.

Капітал з'являється пізніше. Тривалий час він існував у вигляді нескладних інструментів. Великого значення капітал набуває тільки наприкінці XVIII ст. із винаходом машин і переходом до механізованого виробництва. З цього часу капітал перетворюється на могутню господарську силу, розширює можливості ви­робництва до грандіозних розмірів. Роль цього фактора зростатиме й надалі.

Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тоб­то кількість їх обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробни­чих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробниц­тва забезпечує підприємливість, яка є ще одним, четвертим економічним ресурсом.

Підприємницький хист, або просто підприємливість, є особливим людським ре­сурсом. Підприємець виконує такі чотири функції.

По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єди­ний процес виробництва товарів і послуг.

По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу

По-третє, підприємець — це новатор, який намагається запровадити у вироб­ництво нові продукти чи нові виробничі технології.

По-четверте, підприємець — це людина, яка ризикує. У ринковій економіці

прибуток не гарантується. Результатом господарської діяльності підприємця мо­же бути і збиток.

Розглянуті економічні ресурси — земля, праця, капітал і підприємливість — як уже зазначалося, називають ще факторами виробництва.

Для задоволення своїх потреб люди повинні мати відповідні сировину і ма­теріали, які можна взяти тільки від природи. Потрібно докласти багато праці, щоб пристосувати дані природою сировину і матеріали для отримання потрібних життєвих благ.