Тема 14. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини

Методична мета: студенти повинні знати суть національного доходу; механізм розподілу та перерозподілу національного доходу; суть і структуру суспільних фондів споживання, нагромадження; вміти визначати розмір сукупного особистого доходу громадян; визначати шляхи оптимізації фондів споживання та нагромадження; характеризувати переваги і недоліки суспільних фондів споживання.

План

1. Національний дохід як дохід нації.

2. Механізм розподілу національного доходу. Перерозподіл національного доходу.

3. Розподіл національного доходу й об”єктивні основи формування доходів населення.

Література

1. Економічна теорія: Політекономія / За ред. Базилевича в.Д. – к.: Знання – Прес, 2001.

2. Основи економічної теорії /За ред. Чухна а.А. – к.: Вища школа, 2001.

3. Панчишин с.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. – к.: Либідь, 2002.

Питання 1

Національний дохід – це весь дохід, зароблений власниками ресурсів, що є резидентами певної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовувались. За натуральною формою національний дохід складається з усіх предметів споживання, що виготовлені за рік та тієї частини капітальних благ, яка забезпечує приріст капіталу країни. Для виробництва національного доходу використовуються чотири основних групи ресурсів – праця, капітал, земля та підприємницький хист. Виробництво національного доходу можливе у взаємодії факторів виробництва через технологію та організацію виробництва. Технологія – це знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага. Люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, використовуючи прогресивні технології і якісно нові матеріали. Одночасно з зміною технологічного процесу змінюється і організація виробництва, яка узгоджує взаємодію всіх залучених у виробництво ресурсів. Необхідною умовою виробництва певного обсягу національного доходу є наявність відповідної кількості потрібних ресурсів. Відсутність деяких з них може паралізувати виробничу діяльність в окремих галузях національної економіки. Тому економічні ресурси є взаємодоповнюваними. Окрім взаємодоповнюваності, виробничі ресурси характеризуються взаємозамінюваністю. У процесі виробництва національного доходу виробничі ресурси можуть замінювати один одного, змінюючи пропорції їх поєднання. Але взаємозамінюваність ресурсів у національній економіці є обмеженою. Межі заміщення одних ресурсів іншими обумовлюються рівнем технології. Двома найважливішими видами ресурсів є праця і капітал. Наявна виробнича технологія визначає, який обсяг продукції виробляють за даної кількості праці і капіталу. Функціональну залежність між вхідними ресурсами – працею і капіталом – та величиною національного доходу виражає сукупна виробнича функція. Вона відображає наявну технологію, за допомогою якої ресурси перетворюються у товари і послуги. Якщо в економіці вдосконалюються технології, то з попередньої кількості праці і капіталу можна отримати більший національний продукт. Важливим показником, що відображає ефективність використання основних факторів виробництва, є продуктивність праці. На продуктивність праці впливають такі чинники, як науково-технічний прогрес, кількість капіталу, якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами, місткість ринку та розміри підприємств. В ринкових умовах підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

Питання 2

Національний дохід у ринковій економіці розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції, яку виконує той чи інший фактор. Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називається функціональним розподілом доходів. Функціональний розподіл є первинним розподілом і тому визначає можливості і межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи. Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу національного доходу між власниками праці і капіталу. Економічним механізмом розподілу національного доходу в ринковій економіці є ціна ресурсу, яка визначає розмір доходу. Ціна ресурсу – це сума, яку платять за фактор виробництва. В умовах досконалої конкуренції ціна ресурсів визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси і рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів. Підприємець самостійно визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю. Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати. На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи і відпочинку, розмірами і строками виплати зарплати. Реалізація цієї здатності є процесом праці. Підприємець купує трудові послуги, тобто право на використання трудової діяльності найманого робітника. Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні. Процес використання робочої сили для найманого працівника – це час, протягом якого він працює на підприємстві, приводячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів і послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства. Для підприємця процес використання робочої сили є процесом функціонального відчуження і інших ресурсів, тоді як найманому робітнику байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів. Його інтерес полягає в можливості компенсувати затрати всіх фізичних та розумових здібностей, а також можливості утримувати сім’ю. Носієм здатності до найманої праці є сам працівник, тому відтворення цієї здатності можливе тільки через відтворення самого працівника. Затрати на відтворення здатності до праці є затратами на товари і послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого працівника з його здатністю до найманої праці. Величиною вартості робочої сили є заробітна плата.

Заробітна плата – це грошове вираження вартості і ціни товару робоча сила і частково результативності функціонування робочої сили.

Зарплата виконує такі функції:

- відтворювальну: зарплата забезпечує розширене відтворення робочої сили найманих працівників і членів його сім’ї;

- стимулюючу: зарплата є стимулом до високоефективної праці;

- розподільчу: зарплата стимулює відтік робочої сили з одних галузей в інші.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна зарплата – це сума грошей, яку отримує працівник за виконану роботу. Номінальна зарплата визначається такими факторами:

1. кваліфікацією працівника;

2. продуктивністю праці;

3. попитом і пропозицією;

4. національністю, статтю, релігією.

Визначення величини номінальної зарплати передбачає врахування її кількості та якості. Це завдання вирішується за допомогою тарифної системи. Тарифна система має таку структуру:

1. тарифно-кваліфікаційний довідник – це довідник, який містить у собі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. В ньому перераховуються вимоги до знань, умінь, навичок.

2. тарифна сітка – це диференціація зарплати залежно від якості праці з врахуванням стажу роботи і кваліфікації;

3. тарифна ставка – це оклад. Тарифна ставка І розряду відповідає гарантованому мінімуму зарплати. Мінімальна зарплата – це грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які може придбати працівник за свою номінальну зарплату. На реальну зарплату впливають такі фактори:

1. рівень номінальної заробітної плати;

2. ціни на товари і послуги, які споживає населення;

3. величина податків, які сплачуються різними верствами населення у бюджет.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини.

Основна заробітна плата залежить від результатів праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені законодавством, або понад розміри, встановлені законодавством.

Заробітна плата виступає в двох формах:

1. погодинна (почасова) – це заробітна плата, яка залежить від кваліфікації та фактично відпрацьованого часу. Застосовується в тому випадку, коли результати праці не піддаються обліку або не залежать від зусиль працівника;

2. відрядна – це плата, яка залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. У відрядній зарплаті враховується кількість і якість виготовленої продукції. Ця зарплата створює матеріальну заінтересованість працівників у результатах праці.

Існують такі системи оплати праці:

- пряма почасова – це зарплата, яка визначається кількістю фактично відпрацьованого часу;

- почасово-преміальна – це зарплата, яка крім окладу, включає премію;

- пряма відрядна – це зарплата, яка визначається незмінними розцінками за кожну одиницю продукції;

- відрядно-преміальна – це зарплата, яка включає премії за перевиконання норми виробітку;

- відрядно-прогресивна – це зарплата, яка визначається незмінними розцінками за виконання норми, і підвищеними розцінками за продукцію виготовлену понад норму.

Національний рівень зарплати залежить:

- від рівня суспільної продуктивності праці в країні, показником якого є обсяг ВНП;

- від величини вартості робочої сили, тобто від витрат на підготовку спеціаліста,

- від інтенсивності праці, тобто наповненості робочого часу продуктивною працею;

- від конкуренції, тобто співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу;

• від організації зарплати в країні, оцінки міри праці та результатів виробництва, визначення частки фонду оплати праці в заново створеній вартості продукту.

Крім розподілу доходу на працю здійснюється розподіл доходу на капітал і землю. Капітал і земля як економічні ресурси можуть продаватись або здаватись в оренду. Купівля капіталу і землі передбачає плату за придбання цих ресурсів. Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми ренти і процента. Рента – це дохід від землі, який отримує власник землі, не займаючись підприємницькою діяльністю. Похідною від величини ренти є ціна землі, що є ціною за право на тимчасове користування землею. Обсяг використання землі збільшується до того часу, поки вартість граничного продукту не зрівняється з ціною ренти. Капітал як фактор виробництва створюється самою економічною системою з метою збільшення нових товарів та послуг. Дохід на капітал називається річною процентною ставкою. Величина цього доходу визначається граничним продуктом ресурсу “здатність до підпрємництва”. Дохід підприємця називається підприємницьким доходом або прибутком. Прибуток – це плата за новаторство і ризик.

Прибуток виконує такі функції:

1. забезпечує підприємства власними коштами для розширення виробничих фондів;

2. стимулює підвищення ефективності виробництва;

3. забезпечує формування централізованого грошового фонду;

4. є джерелом матеріального заохочення працівників.

Розподіл прибутку здійснюється так: за умов досконалої конкуренції він виступає як середній прибуток на вкладений капітал, що є результатом міжгалузевої конкуренції між виробниками. Прибуток може бути і максимально високим за умов монопольної конкуренції. В акціонерних товариствах він являє собою дивіденд, а в кооперативних – чистий доход.

За допомогою прибутку і ренти визначається ціна основних виробничих факторів. Прибуток, рента і заробітна плата є первинними формами розподілу національного доходу. В реальному економічному житті первинні доходи виступають як:

• заробітна плата робітників сфери матеріального виробництва;

• доходи селян, робітників і службовців від підсобного господарства;

• доходи селян;

• прибуток підприємств.

Первинний розподіл доповнюється перерозподілом національного доходу, необхідність якого зумовлена:

• завданням концентрації ресурсів для вирішення важливих соціальних проблем;

• існуванням невиробничої сфери, на утримання якої кошти надходять шляхом перерозподілу доходів;

• важливістю залучення коштів підприємств і населення на громадські потреби;

• потребами НТР, прогресивних змін у структурі суспільного виробництва, розвитку окремих економічних регіонів країни.

Головним знаряддям перерозподілу чистого продукту є державний бюджет, через який проходить приблизно 60% національного доходу. Важливу роль у цьому розподілі відіграє податкова система, оплата населенням послуг, механізмів цін, а також добровільні платежі в громадські організації.

У результаті розподілу і перерозподілу національного доходу складаються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств виробничої і невиробничої сфери. Формуванням фондів споживання і нагромадження завершується процес розподілу і перерозподілу національного доходу, після чого він надходить у стадію кінцевого використання.