Завдання

1. Опрацювати питання, рекомендовані для самостійного вивчення.

2. Дати письмову відповідь на запитання:

   1. В чому заслуга меркантелістів?

   2. В чому суть вчення фізіократів?

   3. Які проблеми економічного життя розв”язали представники класичної економічної школи?

   4. Що нового в економічну науку внесли марксисти?

   5. В чому суть вчення маржиналізму?

   6. В чому суть вчення Маршалла?

   7. До чого зводиться теорія макроекономічного аналізу Кейнса?

   8. Що, на Вашу думку, можна взяти з кожної економічної теорії для стабілізації економіки України?

Література

1. Історія економічних вчень: Підручник / За ред. Корнійчук Л.Я. – К.: КНЕУ, 1999.

2. Юхименко П.І Історія економічних учень: Навч. посібник. –К.: Знання – Прес,2001.

Тема 2. Виробництво і його основні чинники

Методична мета: студенти повинні знати суть і зміст виробництва як процесу, його рівень розвитку; основні етапи еволюції технологічного способу виробництва; сутність суспільного продукту, сукупного суспільного продукту, кінцевого суспільного продукту, валового національного продукту, чистого продукту; вміти визначати основні чинники суспільного виробництва та обгрунтувати їх взаємодію; визначати форми поєднання робочої сили і засобів виробництва у різних суспільно-економічних формаціях; оцінювати результативність виробництва.

План

1. Виробництво як процес, його суть і зміст.

2. Основні чинники суспільного виробництва, їх взаємодія.Технічний спосіб виробництва та основні етапи його еволюції.

3. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей.

Для задоволення своїх потреб люди виробляють різноманітні товари й послуги. Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування і розвитку. Виробництво характеризується такими ознаками:

• завжди є суспільним;

• має безперервний характер розвитку, постійно повторюється;

• у процесі виробництва між людьми виникають економічні відносини;

• виробництво є складовою частиною соціально-економічної системи.

Виробництво можливе тільки в процесі праці, яка має завершений характер. Основним результатом виробництва є готовий продукт, до складу якого входять матеріальні і нематеріальні блага і послуги, які створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва. За характером діяльності людей у суспільстві можна виділити три великі сфери виробництва:

1. основне виробництво;

2. виробнича інфраструктура;

3. соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. До основного виробництва належать:

• промисловість;

• будівництво;

• сільське господарство;

• рибальство;

• мисливство і лісове господарство.

Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність народного господарства. До них належать:

• транспорт;

• зв’язок;

• торгівля;

• кредитно – фінансові заклади;

• спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційні, рекламні та інші).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюється нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у примноженні розумових і фізичних здібностей людей, їх професійних знань.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

• охорону здоровя і фізичну культуру;

• систему підвищення кваліфікації;

• житлово – комунальне господарство;

• культуру і мистецтво.

Суспільне виробництво за структурою складається з таких фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Фази виробництва тісно між собою пов’язані, хоча кожна з них відокремлена, має свої характері особливості.

Тісний зв’язок існує між виробництвом і споживанням.

Споживання – це використання створених благ. Воно буває виробниче і особисте. Виробниче споживання – це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту. Виробниче споживання практично визначає виробництво. З ним пов’язане і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмети споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб.

Перед тим як надійти до споживача, продукт передусім має бути розподілений.

Види розподілу:

а) розподіл засобів виробництва;

б) розподіл трудових ресурсів;

в) розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частина кожного працівника у створенні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін виступає в трьох видах:

а) обмін діяльністю і здібностями;

б) обмін засобами виробництва;

в) обмін предметами споживання.

Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного ладу як скоординованої системи економічних відносин.