Питання 2

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств. Перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого бізнесу. Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю в межах законів.

Приватна власність - неодмінна умова дрібного підприємництва. Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфер. Необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства:

• у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

• у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

• в інших галузях виробничої сфери (крім дрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

• у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

• у роздрібний торгівлі - до 15 чоловік;

Засновниками малих підприємств можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. Малі підприємства мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств:

1. індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно її праці;

2) сімейне підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом;

3) кооперативи – це об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності;

4) спільні підприємства – це підприємства з участю іноземного капіталу.

Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи:

а) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку;

б) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів. Обов'язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місце знаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності.

Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Для цього подаються такі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу, статут, письмове підтвердження про юридичну адресу підприємства, документ, що засвідчує оплату коштів за державну реєстрацію.

Після реєстрації малого підприємства необхідно підготувати й направити в банк заяву про відкриття розрахункового рахунку. В Україні найбільше малих підприємств створено в торгівлі, громадському харчуванні і побутовому обслуговуванні.

Питання 3

Домогосподарство — це економічна одиниця, яка складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані гроші для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби людини. Сім'я є соціальною основою домогосподарства. Домашнє господарство — це цілісна одиниця, яка приймає рішення про використання ресурсів (праці, землі або капіталу), напрями використання отриманих доходів, зокрема визначає рівень за­ощаджень тощо.

Домогосподарство виконує такі функції у національній економіці:

1) постачальника ресурсів;

2) споживача ресурсів;

3) заощадника доходів;

4) інвестора доходів.

Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно. Су­перечність між безмежними потребами і обмеженими грошовими доходами (ресурсами) є вузловою проблемою домогосподарства. Фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і структуру всіх його доходів і видатків за певний період часу, формує стиль спожи­вання і життя. Зв'язок між доходами сім'ї та структурою її видатків уперше дослідив німецький статистик Е.Енгель. Він помітив залежність: що вища якість життя сім'ї, то меншу частку доходу вона витрачає на придбання продовольчих то­варів нижчої споживчої цінності. На підставі даних про питому вагу видатків на харчування можна говорити про рівень добробуту окремої сім'ї та нації загалом. В Україні частка видатків на харчування у бюджеті типової сім'ї значно вища, ніж у розвинутих країнах. Видатки на особисте споживання становлять понад 80% сукуп­ного доходу домогосподарств. Видатки споживачів класифіку­ють так:

1) видатки на товари тривалого використання;

2) ви­датки на предмети щоденного вжитку ;

3) видатки на послуги.

Заощадження — це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для . придбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансових активів.

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ділових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непередбачених обставин — хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, ви­ходу на пенсію, фінансування освіти дітей та ін.

Однак необхідності заощадження ще не досить. Необхідність має супроводжу­ватися можливістю заощадження, що залежить від розміру доходу. Домогосподарства відрізняються між собою за рівнем багатства, яким вони во­лодіють. Це основний чинник, який впливає на дифе­ренціацію домогосподарств. В Україні за умов ринкового реформування економіки відбувається стрімке розшарування населення. За статистичними даними, 70% громадян України живуть за межею бідності, матеріальне становище 20% можна вважати добрим, і 5% є багатими.

Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип {характер населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). Сім'ї, залежно від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку, у багатоквар­тирному кооперативному будинку, у багатоквартирному державному будинку.

Третім чинником, який диференціює домогосподарства, є кількість його членів. За даними останнього перепису в Україні налічується 14,1 млн домогосподарств. Середня кількість осіб домогосподарства в Україні становить 3,2.

Домогосподарство є повноправним суб'єктом ринкової системи та функціонує за законами ринку.