Львівська терапевтична школа

У 1897 р. на медичному факультеті Львівського університету була відкрита перша кафедра (клініка) терапії. Організатором клініки став професор А.Глюзінські (1856-1929), який закінчив медичний факультет Ягелонського університету. Він цікавився питаннями патогенезу та терапії хвороб шлунково-кишкового тракту та інших систем організму, а сумісно з професором Райхенштейном вперше описав лейкемічний варіант плазмоцитоми. У 1920 р. терапевтичну клініку медичного факультету очолив професор Р.Ренцкі (1867-1941), під керівництвом якого вивчались хвороби крові, серця, виразка шлунка і сепсис. У 1941 році професор Р.Ренцкі разом з іншими професорами був розстріляний німцями. У 1939 р. медичний факультет Львівського університету був реорганізований у Львівський медичний інститут та було утворено три терапевтичні клініки: пропедевтичну (керівник проф. Я.Грек, 1867-1941), факультетську з курсом туберкульозу (під керівництвом проф. Р.Ренцкі) і шпитальну (керівник проф. М.Панчишин, 1882-1943). Перший керівник пропедевтичної клиники проф. Я.Грек закінчив Львівський університет і впродовж двадцяти років працював у клініці проф. А.Глюзінського, з 1923 р. почав читати самостійний курс курс лекцій з пропедевтичної терапії, а у 1928 р. став професором клініки проф. Р.Ренцкого. У 1941 році проф. Я.Грек також був розстріляний німцями.

Перший керівник шпитальної клініки проф. М.Панчишин після закінчення у 1909 р. медичного факультету Львівського університету тривалий час працював під керівництвом проф. А.Глюзінського, був одним з організаторів Українського таємного університету, деканом його медичного факультету, а далі кількарічним ректором цього університету. Саме тоді вперше в історії української медичної школи зазвучала українська мова викладання. Проф. М.Панчишин був організатором і керівником протитуберкульозного диспансеру у Львові (1934), першого українського санаторію (1935), відділу „Народної лічниці” (1938), редактором журналу „Лікарський вісник” (1919-1939), одним із засновників журналу „Народне здоров’я” (1937). У 1939 р. М.Панчишин став завідувачем Львівського обласного відділу охорони здоров’я. Професор М.Панчишин був ентузіастом кожної корисної ініціативи – національної, суспільної, лікувальної, вкладав у них усю душу, запалюючи до праці колег та студентів. У 1942 р. під час німецької окупації у Львові за його сприянням були відкриті Державні медичні і природничі фахові курси, які дали можливість вчитися українцям, зберегли безперервність медичної освіти, бо їх програма не відрізнялася від програми державних медичних факультетів у передвоєнній Німеччині. Клініку терапії на цих курсах очолював особисто М.Панчишин. Надійним помічником М.Панчишина був доктор Р.Осінчук (1902-1991), який підтримував діяльність терапевтичних клінік, турбуючись про організацію лікування, харчування хворих та викладання. Р.Осінчук був директором клінік Львівського університету/медичного інституту/медико-природничих фахових курсів у Львові (1941-1944). Основними науковими дослідженнями терапевтичної школи Львівського університету/медичного інституту/медико-природничих фахових курсів 1941-1944 рр були діагностика та лікування колагенозів, фізіотерапія та бальнеологія, електрокардіографічна діагностика хвороб серця, історія галицької медицини.

Львівський медичний інститут поновлює свою роботу у 1944 р., відновлюючи роботу за принципами пропедевтичної, факультетської та шпитальної клінік. Важко відокремити історію цих клінік, бо часто проводилась злиття, поділ чи реорганізація кафедр, а відомі клініцисти працювали у різних клініках.

Кафедрою пропедевтичної терапії лікувального факультету з післявоєнного часу призначений завідувати доцент В.Чернов (1903-1963), який вивчав хвороби шлунка, легень та серцево-судинну недостатність. Після його смерті впродовж 26 років кафедру пропедевтичної терапії очолював проф. Ю.Децик (1920-1997). Його перші наукові дослідження стосувались вивчення ролі хімічних факторів нервового збудження в патогенезі гіперергічного запалення та анафілактичного шоку. В подальших роботах знайшли відображення питання нейрогуморальної регуляції при серцево-судинних хворобах, значення ензиматичних тестів у діагностиці інфаркту міокарда, ревматизму, хвороб печінки. Разом з професором Ю.Дециком тривалий час працював талановитий лікар і викладач доцент А.Шуфлат (1913-1984). У 1963-1988 рр. була створена паралельно ще одна кафедра пропедевтики, підпорядкована педіатричному, стоматологічному і санітарно-гігієнічному факультетам, яку очолював проф. П.Попелюк – ініціатор створення першого у західній Україні науково-методичного центру (клініка гастроентерології, кабінет рН-метрії). Проф. П.Попелюк вивчав особливості перебігу виразки у підлітків, механізм дії мінеральних вод та роль мікроелементів у лікуванні хворих на гастрит та виразку. І дотепер у нашому університеті функціонують паралельно дві кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб. Однією кафедрою з 1988 р. керує проф. Р.Дутка. Основними напрямками наукових досліджень є механізми хронізації патологічних процесів у клініці внутрішніх хвороб. Професор О.Яворський очолює другу кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб з курсом сестринської справи з 1998 р. Він досліджує вплив фізичного навантаження на біохімічні процеси в організмі здорових осіб та їх зміни у хворих на ішемічну хворобу серця та артеріальну гіпертензію.

Кафедру шпитальної терапії впродовж 7 років з 1950 р. очолював проф. Т.Глухенький, який вивчав ендемічний зоб, хронічні гастрити та виразки, пункційні методи діагностики гематологічних хвороб. У 1956 р. у співавторстві з І. Марковим написав першу в післявоєнний час монографію про Трускавець. Учнями проф. Т.Глухенького були І.Марков, С.Мартинов, П.Подорожний, В.Виговський, М.Штельмах, П.Боряк, які усі згодом стали завідувачами кафедр терапії у Львові, Харкові, Полтаві. Професор І. Марков (1911-2001) очолював кафедру шпитальної терапії у 1957-1985рр., вивчав патогенез, діагностику та лікування патології шлунка, дванадцятипалої кишки та підшлункової залози, щитоподібної залози, оздоровчі чинники курорту Трускавець. Його справу продовжив проф. В.Виговський, який впродовж 21 року очолював кафедру субординатури та інтернатури, а з 1985 р. до 1995 р. – кафедру шпитальної терапії, вивчав питання діагностики та лікування зобу та цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, алергозів. Його однодумцями і учнями були проф. Є. Заремба, проф. Б. Ковалів, проф. О.Абрагамович. Зараз кафедру шпитальної терапії ЛНМУ (з 2008 р. - внутрішньої медицини № 1) очолює проф. О.Абрагамович. Основними напрямками наукових досліджень кафедри є питання гастроентерології, ревматології, професійних хвороб, курортології.

Професор П.Подорожний був засновником і першим керівником кафедри терапії факультету удосконалення лікарів (1965-1988), створив наукову школу клінічної вітамінології. Під впливом проф. П.Подорожнього сформували свої наукові погляди проф. Я.Томашевський і проф. В. Вдовиченко. Професор Є.Заремба була ініціаторм створення і першим керівником кафедри сімейної медицини (1984), яка вивчала гормонотерапію в терапевтичній клініці, удосконалювала методи діагностики та лікування ішемічної хвороби серця, порушень серцевого ритму. З 2005 р. цю кафедру очолює проф. Ю. Кияк.

Наша кафедра внутрішньої медицини №2 веде свій початок від кафедри факультетської терапії, якою у повоєнні роки (1944-1948) завідував проф. В.Василенко (1897-1987). Проф. В.Василенко під час роботи у Львові узагальнив основні порушення метаболізму в організмі людини при серцевій недостатності, вдосконалив діагностику та лікування вад серця. Проф. В.Василенко був одним з авторів класифікації серцевої недостатності (1935). З 1948 р. академік В.Василенко завідував кафедрою пропедевтичної терапії в І Московському медичному інституті, де написав відомий підручник з пропедевтики внутрішніх хвороб.

Пізніше кафедрою факультетської терапії Львівського медичного інституту завідував професор М.Кевдін (1891-1954), який розробив показання до лікування хворих з нирковою патологією на курорті Байрам-Алі. Під час роботи у Львові він працював над проблемами профілактики і лікування хвороб серця, крові, вивчав лікувальні можливості курортів західної України. Проф. М.Кевдін вперше описав доброякісні нейтропенії, які пізніше були описані як характерна ознака загальної неспецифічної реакції неповноцінної адаптації (проф. О.Радченко). За активної участі проф. М.Кевдіна друкується перший збірник наукових робіт співробітників Львівського медінституту. Соратником проф. Кевдіна був проф. Д.Луцик, який раніше завідував кафедрами терапії Івано-Франківського медінституту, а потім працював у Львівському медичному інституті та Львівському інституті гематології та переливання крові над питаннями діагностики, класифікації та лікування гемобластозів, світлової та електронної мікроскопії нормальних та патологічних клітин крові.

Паралельно проводила роботу інша кафедра факультетської терапії, яка підпорядковувалась педіатричному факультету. Нею завідував відомий вчений, педагог професор С.Мартинів (1910-1996) впродовж 33 років. Основними напрямками його наукової діяльності було вивчення тромболітичної дії плазміну і урокінази, роль бета-блокаторів у профілактиці аритмій при інфаркті міокарда, мікро-циркуляційні аспекти лікування шоку. Проф. С.Мартинова по праву вважають патріархом гематологічної школи в Україні (професори Я.Виговська, В.Логінський, В.Монастирський.

Кафедру факультетської терапії лікувального факультету впродовж 26 років очолював яскравий і талановитий вчений професор С. Олійник (1918-1992). Його монографії «Тонзилогенные заболевания внутренних органов» (1960), «Теория сердечных шумов» (1961), «Диагностическое значение сердечных шумов» (1966), «Хрониосептические заболевания внутренних органов» (1967), «Дисбактериоз кишечника» (1977), «Биология канцеролиза» (у співав.) (1978) стали вже бібліографічною рідкістю. Основний напрямок наукової діяльності проф. С.Олійника – санологія, яка сформувалась як наука на санологічних конференціях, організованих та проведених у Львові. Проф. С.Олійник акцентував увагу лікарів на тому, що виникнення хвороби та особливості її перебігу залежать передусім від здатності організму захищатись. В чиленних роботах проф. С.Олійник обґрунтовує доцільність ранньої фізичної активності хворих при інфаркті міокарда; етіотропної терапії хронічних тонзилітів, широкого використання природних стимуляторів; описує хроніосептичні хвороби та об’єднує їх основною симптоматикою недостатності захисту проти інфекції. Його монографія «Хрониосептические заболевания внутренних органов» залишається актуальною і дотепер служить прикладом вдумливого та глибокого спостереження лікаря. Зусиллями проф. С.Олійника в його клініці було відкрите перше інфарктне відділення, організовані спеціалізовані кардіологічні бригади швидкої допомоги у Львові, вперше в Україні та СРСР започаткована фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда. Через нестандартне мислення оточення часто не розуміло проф. С.Олійника.

З 1985 р. по 2008р. кафедру факультетської терапії очолювала професор М.Панчишин. З 1966 р. Марія Володимирівна пройшла на кафедрі факультетської терапії весь науково-викладацький шлях: старший лаборант – асистент – доцент – професор – завідувач кафедри. Її наукова діяльність була багатопланова. Напрями наукових досліджень не обмежувалися лише проблемами однієї хвороби чи навіть системи. Науковий пошук включав атеросклероз та атерогенез, дисбактеріоз, ІХС та гіпертонічну хворобу, хронічні обструктивні хвороби легень та пневмонії, хронічні гепатити, гелікобактер-індуковану патологію, анемію та серцеву недостатність, проблеми оптимізації магнітотерапії та загальний адаптаційний синдром у клініці внутрішніх хвороб, вузликову еритему та вегетативну кардіорегуляцію, автоімунний тироїдит. Але провідне місце займало вивчення метаболізму холестеролу при різних клінічних станах. Професор М.Панчишин акцентувала увагу на ролі низького рівня холестеролу у виникненні та прогресуванні багатьох хвороб внутрішніх органів. Її учнями є професор О.Радченко, доценти Ю.Панчишин, О.Комариця, О.Томашевська, асистенти О.Сорокопуд, З.Гук-Лешневська, І.Жакун. Результати досліджень, керівником яких була професор М. Панчишин, відображені в 2 докторських та 5 кандидатських дисертаціях, 2 монографіях, виступах на наукових конференціях та з’їздах. Вона сміливо відстоювала свою думку, вміла щиро радіти життю. Марія Володимирівна Панчишин була надзвичайно вимогливою людиною, причому вимогливою як до студентів, учнів, колег, так і, передовсім, до себе.

З 2008 р. кафедра факультетської терапії перейменована в кафедру внутрішньої медицини № 2 і її очолила доктор медичних наук проф. О.Радченко, яка захистила кандидатську та докторські дисертації під керівництвом проф. М.Панчишин. Сучасними напрямками наукової діяльності нашої кафедри є вивчення прогностичного значення гіпохолестеролемії, загальних неспецифічних адаптаційних реакцій, деяких біохімічних маркерів патології внутрішніх органів.

Змістовий модуль 1. Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб органів травлення

Тема 1. Предмет „внутрішня медицина”. Львівська терапевтична школа. Контроль вихідного рівня знань. Основні симптоми та методи дослідження в гастроентерології

5 год. ауд.

Мета: Ознайомитись з програмою „внутрішня медициня”, рейтинговою методикою оцінки знань, правами та обов’язками студентів на кафедрі, медичною базою, на якій проходить навчання. Навчитися розпізнавати основні клінічні симптоми гастроентерологічної патології, вміти обстежити пацієнта з гастроентерологічною патологією.

І рівень. Вихідні знання. Стор. 4-5.

ІІ рівень. Теоретична підготовка до заняття.

Форма перевірки: тестовий контроль, усне чи письмове опитування

Контрольні питання

1. Структура клінічної та студентської історії хвороби.

2. Пояснити діагностичне значення визначення частоти дихання, серцевих скорочень, пульсу, артеріального тиску; навести їх нормальні величини.

3. Пояснити діагностичне значення загальних аналізів крові та сечі та змоделювати загальні аналізи крові та сечі здорової людини.

4. Описати методику визначення меж серця та легень.

5. Описати сучасну схему нормального гемопоезу. Описати основні синдроми ураження кровотворної системи.

6. Описати функції нирок та синдроми ураження.

7. Описати синдроми ураження дихальної системи.

8. Дати характеристику абдомінального болю: причини, локалізація, характер, інтенсивність, ірадіація. Пояснити, якими методами можна віддиференціювати біль абдомінального та кардіального походження.

9. Дати характеристику печії при гастрентерологічній патології.

10. Дати характеристику диспептичного синдрому (нудота, блювота, метеоризм, проноси, закрепи).

11. Пояснити поняття „гепатомегалія”. Описати фізикальні ознаки.

12. Сформулювати клінічні ознаки шлунково-кишкової кровотечі.

13. Пояснити причини виникнення жовтяниці при гастроентерологічній патології.

14. Пояснити поняття „портальна гіпертензія”.

15. Назвати фізикальні ознаки рідини у черевній порожнині, навести методи її визначення.

16. Пояснити поняття „печінкова недостатність”, пояснити які фізикальні ознаки можуть говорити про її наявність.

17. Сформулювати діагностичні можливості езофагогастродуоденоскопії та колоноскопії. Назвати показання та протипоказання для призначення гастро- та колоноскопії.

18. Сформулювати доцільність проведення біопсії слизової при патології шлунка і дванадцятипалої кишки.

19. Описати діагностичні методи виявлення H.pylori.

20. Сформулювати діагностичні можливості рентгенологічного дослідження при патології травної системи.

21. Пояснити діагностичну цінність інтрагастральної та інтраезофагеальної рН-метрії.

22. Пояснити діагностичну цінність багатомоментного дуоденального зондування.

23. Сформулювати мету призначення ультразвукового дослідження при патології печінки, жовчного міхура і підшлункової залози.

24. Сформулювати показання комп’ютерної та магнітно-резонансної томографії.

ІІІ-ІV рівні. Робота з хворим. Аналіз результатів обстеження та лікування.

Форма перевірки: протокол обстеження, усне чи письмове опитування, вирішення ситуаційних задач.

1. Оглянути хворих з гастроентерологічною патологією. Оформити короткі протоколи огляду.

2. Сформулювати і обґрунтувати синдроми, які виявлені у цих хворих.

3. Скласти і обгрунтувати план обстеження конкретних хворих.

4. Оцінити результати лабораторного та інструментального обстеження оглянутих хворих.

5. Описати фіброгастроскопію пацієнта з виразкою та раком шлунка, дванадцятипалої кишки, з варикозно-розширеними венами стравоходу, колоноскопічну картину нормальної слизової товстої кишки.

Практичні навички: стор. 5-10.

Домашня самопідготовка до заняття: чітко визначити всі синдроми, які можна виявити у пацієнта з гастроентерологічною патологією.