3.3. М’язова діяльність працівника

Розрізняють режими м`язової діяльності працівника: статичні та динамічні.

Статичні напруження людини у процесі праці пов'язані з підтриманням у нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтримання робочої пози.

Залежно від характеру діяльності мускулатури статична робота поділяється на два види:

• статистична робота, яка здійснюється шляхом активної протидії силам, що виводять тіло або його частини з рівноваги. Збереження рівноваги досягається внаслідок тетанічного напруження м’язів під дією потужних нервових імпульсів і пов’язане з великими витратами енергії;

• статистична робота, при якій тіло, змінюючи позу, знаходить нове положення рівноваги і пристосовується до діючих на нього сил.

Така робота забезпечується особливим станом мускулатури – тонусом. При тонусі м`язова робота виконується під дією слабких нервових імпульсів, характеризується меншими затратами енергії і може тривати довгий час.

Динамічна робота – найпоширеніший вид діяльності рухового апарату людини у процесі праці. Вона характеризується швидкими точними, координованими рухами.

Динамічна робота завжди поєднується зі статичною роботою, і при цьому утворюються складні рухові ансамблі.

Залежно від об`єму м`язової маси, яка використовується у процесі праці, розрізняють три види роботи :

• локальна, в якій бере участь менш, ніж тритина м’язів;

• регіональна, коли задіяні від однієї до двох тритин м’язів;

• загальна, коли активні більш як дві тритини м’язів.

У будь – якому процесі праці людина виконує комплекс пов’язаних взаємною метою робочих рухів, які називаються руховим ансамблем. Останній є фізичним втіленням робочого динамічного стереотипа. Дані закону біомеханіки пред’являють певні умови до формування рухового ансамблю.

Статистична робота проводиться з метою фіксації знаряддя і предметів праці (утримання вантажу), для підтримки визначеної робочої пози. Взагалі вона виповнюється статистичними м’язами, які скорочуючись не змінюють довжину. М’язи в цьому випадку знаходяться у стані тривалого скорочення,їх відпочинку у процесі діяльності не відбувається, що часто визиває труднощі оттоку венозної крові. Тому дуже важливо розпланувати раціональну робочу позу, передбачити можливість її зміни у процесі праці (або фізкультхвилинки -розминки), сконструювати рукояті органів керування, знаряддя праці, оснастки, забезпечити робочі меблі. Виміряти величину статистичної роботи можна по витратах – у калоріях, чи у кілограмосекундах. Нормальними, відповідно до санітарних норм, є статистичне навантаження на одну руку за зміну – до 36000 кг.с., на дві руки – до 86000 кг. с., на все тіло – до 123000 кг.с. Слід відзначити, що для жінок та людей старших за 50 років дозволені норми навантаження беруть у межах 70 % доведених величин.

3.4. Робоча поза працівника

Зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпуса, ніг, рук, голови працівника під час работи; достатній огляд робочого місця; свободу дій і швидку зміну робочих рухів; зручність для розвитку необхідних м`язових зусиль; мінімальні затрати енергії; максимальну результативність праці.

Зручною вважається робоча поза, яка відповідає характеру виконуваної роботи і вимогам гігієни та фізіології праці. Вона залежить від положення центра ваги тіла, площі опори і тонічних напружень м`язів. Регулюється поза нервовими імпульсами домінуючого рефлексу і постійно змінюється у процесі праці. Найпоширенішими у процесі праці є пози стоячи і сидячи.

Водночас кожна з робочих поз має свої переваги. Так робоча поза стоячи забезпечує працівникові максимальний обзір робочої зони, переміщення, доступність до віддалених органів керування, можливість розвивати великі мязові зусилля. У сидячій позі забезпечується найбільша точність і швидкість рухів.

Раціоналізація робочої пози здійснюється стосовно конкретного робочого місця і змісту праці.

Організація робочого місця передбачає його планування, устаткування і сторення сприятливих умов праці, при цьому враховуються антрополятричні(зріст людини, рухливість її частин); біомеханічні (траекторія рухів, зона досягнення); психофізіологічні (зона огляду, характер сигналів, моторні дії і розміщення органів керування ); санітарно – гігієнічні (створення сприятливих умов виробничого середовища та організація відпочинку ) вимог.

Психофізіологічна раціоналізація і планування робочих місць, правильно визначені розміри робочої зони сприяють зменшенню м’язових напружень працівника і створюють умови для нормальної робочої пози, що зрештою зменшує втому і підвищує продуктивність праці.