4.11. Ціль використання відеоконференцій

Звичайно, навіть відеоконференції ніколи не замінять особистого спілкування, але вони дозволяють домогтися принципово нового рівня спілкування між людьми, часом, розділеними багатьма тисячами кілометрів. Адже, відповід­но до відомих досліджень, при телефонній розмові можна пе­редати тільки десяту частину інформації, що транслюється. А у випадку, якщо є можливість стежити за жестикуляцією і мімікою співрозмовника, рівень засвоєння матеріалу при передачі інформації досягає 60%. За оцінками західних екс­пертів, використання системи відеоконференцій різко скоро­чує часові і фінансові витрати на відрядження співробітників і робить наради, що проводяться, більш продуктивними, дозволяє використовувати особисте спілкування між відда­леними партнерами для поточної роботи, як, наприклад, у віртуальному офісі.

Крім того, корисно пам'ятати, що програмне забезпечення відеоконференції можна використовувати для створення влас­них аудіо і відеозаписів на локальному комп'ютері. Це робить­ся дуже просто і не вимагає додаткових знань або умінь.

-    обміркувати порядок розмови, чітко сформулювати ме­ ту й основні тези;

-    підготувати необхідні паперові, електронні й ілюстра­ тивні матеріали (з огляду на технічні можливості їхнього відображення  на екранах телевізійних і комп'ютерних моніторів);

-    обговорити порядок керування локальною і/або відда­ леною камерою (хто буде керувати — один чи обидва, кожен своєю чи чужою).

-    звернути увагу на одяг для участі у відеоконференції, він не має бути зовсім однотонний, у нього не має бути яскра­ вих чи дуже яскравих аксесуарів (це може призвести до не­ приємних візуальних ефектів).

Щоб  установити  відеоконференцію  на  комп'ютері необхідно:

-  на комп'ютері користувача установити плату відеокон- ференцз'вязку з відповідним програмним забезпеченням;

-    мати  можливість  з'єднатися з  колегою  або через комп'ютерні мережі, або каналами цифрового телефонного зв'язку.

Що стосується технічних моментів, то потрібно звер­нути увагу на:

-    звук. Потрібно настроїти рівень звуку з таким розрахун­ ком, щоб усі добре чули кожного з учасників. При настрою­ ванні, якщо користувач новачок, необхідно пам'ятати, що потрібно провести кілька пробних сеансів-записів, перш ніж проводити реальну відеоконференцію;

-    зображення. Потрібно настроїти: перший план, першу особу, групу учасників. Намагайтеся використовувати в се­ ансі саме них. Переключайте положення залежно від розвит­ ку дії так, щоб у кожен момент часу особа, котра говорить, була в полі зору камери.

4.12. Ринок відеоконференцій: минуле і майбутнє Перші системи сучасних відеоконференцій з'явилися на ринку корпоративних продуктів наприкінці 70-х — початку 80-х pp. Вони були досить дорогим задоволенням, оскільки вимагали виділених високошвидкісних ліній зв'язку, спеціально навчених операторів і визначеним чином обладна­ного приміщення. Сьогодні працювати з засобами відеокон-ференції персонального і навіть групового рівня ненабагато складніше, ніж із системою Windows, і витрати на них цілком прийнятні для великих компаній, що мають розгалужену ме­режу філій. Основні фактори, що дозволили настільки сер­йозно змінити ситуацію, — новітні кодеки (засоби кодуван­ня/декодування сигналів), широке впровадження технологій швидкісної передачі даних і активна робота в галузі стандар­тизації необхідного апаратного і програмного забезпечення.

Кодек є серцем сучасної системи відеоконференції. Перші кодеки з'явилися в 1982 р. Вони являють собою програми або пристрої, що виконують стиснення/декомпресію аудіо- і відео-сигналів, дозволяючи передавати їх середньо- і низько швидкісними каналами зв'язку. Таким чином, кодеки дозволя­ють здійснювати відеокомунікації стандартними мережами. Одночасно з упровадженням кодеків усе більш широке поши­рення одержали різні мережеві технології, а, відповідно, зни­жувалася вартість їхнього застосування. Особливо стимулюва­ло розвиток ринку систем відеоконференцій активне розгортан­ня в багатьох країнах цифрових мереж з інтеграцією послуг — ISDN. Вони дозволяють домогтися передачі відеозображень з високою частотою зміни кадрів (до ЗО кадрів/с) і забезпечити цілком задовільну якість відтворення на дисплеї комп'ютера.

Зрештою, робота зі створення стандартів для інтерактив­ного обміну відео, звуком і даними, що проводиться Міжна­родним союзом електрозв'язку, сприяє більш тісній взаємодії систем різних виробників і, отже, є стимулом для розвитку ринку відеоконференцій. Підвищення продуктив­ності комп'ютерів і розвиток мультимедійних технологій призвели до того, що, починаючи з 1995 p., значно виросла кількість як західних, так і вітчизняних відеоконференцій.

4.13. Основні проблеми передачі відеоінформації Перша проблема полягає в тому, що канал зв'язку, через який передається інформація, має бути досить швидкісний, тобто володіти високою пропускною здатністю. Звичайні те­лефонні канали цілком підходять для передачі аудіо сигна­лу, але якісну передачу відео потоку вони не забезпечують. Ця проблема повільно, поступово, але вирішується. Прига­даємо хоча б те, що локальні обчислювальні мережі років п'ять назад зустрічалися досить рідко. Зараз же рідко в якій установі комп'ютери не поєднуються в мережу, яка цілком придатна для організації високоякісної відеоконференції.

Друга проблема — це проблема швидкості обробки аудіо-і відео потоку, тобто кодування даних, що передаються і де­кодування даних, що надходять. Справа в тому, що у відео-конференціях використовуються спеціальні і досить ефек­тивні алгоритми стиску потоку інформації в десятки (а то і сотні) раз. Можна сказати, що передаються не самі аудіо- і відеосигнали, а тільки їхні найважливіші параметри, що дозволяють відновлювати сигнал з прийнятною якістю. Як­що комп'ютер не встигає обробляти потік, то з'являються пропущені кадри, збої в каналі передачі звуку і т. п.

4.14. Комунікативні характеристики служб Інтернету В табл. 4.1 представлені результати порівняння характе­ристик Інтернету з іншими традиційними засобами масової інформації (ЗМІ). До таблиці увійшли такі характеристики: засіб спілкування (1); можливість інтерактивної взаємодії (2); можливість контролю над отриманням інформації з боку споживачів (3); представлення інформації (4), вид пошуку (5); гнучкість ЗМІ (6), тобто здатність, використовуючи засіб, охопити необхідний об'єм аудиторії (місцевий, регіональ­ний, національний, міжнародний і т. д.); масштабованість (7) — можливість без істотного збільшення засобів, що вкла­даються, значно збільшити аудиторію.

Таблиця 4.1

Порівняння Веб з іншими ЗМІ

міжособова взаємодія (2) і міжмашинна взаємодія (3); вид інформації, що представляється (4); симетричність зворотно­го зв'язку (5) і можливість інтерактивної взаємодії (6).

 

1	2	3	4	5	6	7
Газети	Немає	Так	Текст, графічне зображення	Лінійний	Середня	Немає
Жур­нали	Немає	Так	Текст, графічне зображення	Лінійний	Середня	Немає
Пошта	Немає	Немає	Текст, графічне зображення	Лінійний	Середня	Немає
Радіо	Немає	Немає	Звук	Лінійний	Низька	Немає
Телеба чення	Немає	Немає	Звук, відео	Лінійний	Середня	Немає
Веб	Так	Так	Текст, графічне зображен­ня, звук, відео	Неліній­ний	Висока	Так

Таблиця 4.2 Характеристики комунікативних служб Інтернету

 

1	2	3	4	5	6
Електронна пошта	Так	Так	Текст, графіка, звук	Так	Немає
Списки розсипки	Так	Так	Текст	Так	Немає
Конференції	Так	Так	Текст	Так	Немає
ЧАТ	Так	Так	Текст, графіка	Так	Так
Веб	Так	Так	Текст, графіка, звук, відео	Немає	Так
Відеоконференції	Так	Немає	Звук, зображення	Так	Так

Представлені дані ілюструють широкий діапазон видів комунікацій в Інтернеті. За розв'язання окремих завдань не­обхідний додатковий аналіз кожної із служб Інтернету на предмет оцінки її ефективності і придатності.

Результати порівняння Інтернету з традиційними ЗМІ по­казують, що комунікаційне середовище Інтернету володіє рядом значних особливостей і переваг:

-    інтерактивний характер комунікації;

-    багатофункціональна модель комунікації «багато хто до багато кого», органічно включаюча моделі «один до багато кого» і «один до одного», дозволяє реалізувати широкий діапазон видів комунікаційної взаємодії, виходячи з потреб клієнтів і засобів, що використовуються ними;

-    контроль над пошуком і отриманням інформації, що дозволяє   споживачам  займати  активну  позицію  в   ко­ мунікаційному процесі;

-    широкий діапазон видів представлення інформації;

-    висока гнучкість і масштабованість;

-    можливість нелінійного пошуку інформації, яка обу­ мовлена гіпермедійним способом її представлення.

В табл. 4.2 представлені результати аналізу комунікатив­них служб Інтернету: комунікаційні служби Інтернету (1),

5. ІНФОРМАЦІЙНІ І КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСВІТІ

5. 1. Безперервна освіта Розповсюдження персональних комп'ютерів і бурхливий розвиток глобальних комп'ютерних комунікацій висуває нові вимоги до інтенсивності оновлення знань і умінь фахівців, а отже, і до освіти в цілому.

Термін «освіта протягом усього життя» виник в 1960-і ро­ки і став використовуватися на міжнародних семінарах та­ких міжурядових організацій, як ЮНЕСКО і Рада Європи. Разом з цим терміном широко застосовуються і інші терміни, такі як «безперервна освіта», «продовжена освіта», «реку­рентна освіта», «освіта дорослих», «освіта протягом всього життя», «самокероване навчання». Не зупиняючись на роз­критті їх суті, відзначимо, що останнім часом в українській мові частіше за інші застосовується термін «безперервна освіта». Надалі в своєму викладі будемо використовувати са­ме цей термін.

Безперервна освіта — комплекс державних, приватних і суспільних освітніх установ, що забезпечують організаційну і змістовну єдність і подальший взаємозв'язок всіх ланок освіти, задовольняючи прагнення людини до самоосвіти і розвитку протягом всього життя.

Слід зауважити, що в інформаційному суспільстві фор­мується комплекс факторів, які обумовлюють необхідність постійного оновлення отриманої освіти, стає можливим ви­користовувати якісно нові технології оновлення знань. І тут особливо важлива роль нових технологій: з одного боку, як

каталізатору, що забезпечує стрімке зростання «густини» міжособових і міжгрупових комунікацій, а з іншого — ство­рюючих можливість зміни напрямів потоку цих ко­мунікацій, здатних тим самим реально трансформувати соціальну структуру суспільства. Саме ця ідея лежить в ос­нові побудови системи безперервної, професійної освіти, що охоплює все активне життя людини. При цьому різноманіття і безперервність розглядається не тільки як перспективна тенденція, але і як умова досягнення нової якості освіти.

Зміни в системі освіти вимагають навиків безперервного навчання, пізнавальної діяльності, колективних форм на­вчання і передачі знань.

Безперервне навчання — навчання, яке має місце в пере­бігу всього життя індивідуума, і яке обумовлене інтенсивним оновленням знань і умінь, необхідних для успішної і ефек­тивної професійної діяльності і, відповідно, швидкою зміною соціальних і економічних умов, що висувають нові вимоги до рівня професійної підготовки фахівців.

Відзначимо, що країни Європейського Союзу1 прийняли серйозні документи, що стосуються питань безперервної освіти.

Найважливішими з них є:

>• резолюція Європейського Союзу з питання про безпе-,;.;     рервну професійну освіту від 5 липня 1989 року; -,   > Європейська стратегія зайнятості, прийнята в листо­паді 1997 року у Люксембурзі;

> висновки саміту Європейського Союзу з питання «про освіту протягом всього життя», що відбувся в Лісабоні в березні 2000 року.

Найзначнішим документом, що визначає стратегію Євро­пейського Союзу в області безперервного освіті, є Меморан­дум про безперервну освіту Комісії Європейського Союзу від ЗО жовтня 2000 року, в якому було визначено шість ключо­вих напрямів розвитку безперервної освіти.

1. Нові базові знання і навички для всіх.

Мета — гарантувати загальний безперервний доступ до освіти з метою отримання і вдосконалення умінь і навичків, необхідних для «життя» в інформаційному суспільстві.

2. Збільшення інвестицій в розвиток людських ресурсів.

Мета — значно збільшити інвестиції в розвиток людських ресурсів, щоб підняти пріоритет найважливішого надбання Європи — її людей.

3. Інноваційні методики навчання і вивчення.

Мета — розробити нові технології навчання для системи безперервної освіти.

4. Нова система оцінки отриманої освіти.

Мета — корінним чином змінити підходи до розуміння і визнання навчальної діяльності і її результатів, особливо у сфері неформальної і неявної освіти2.

5. Розвиток наставництва і консультування.

Мета — протягом всього життя забезпечити кожному індивідууму вільний доступ до освітньої інформації і до не­обхідних консультацій і рекомендацій.

6. Наближення освіти до місця проживання.

Мета — використовуючи сучасні інформацйійні та комунікаційні технології (ІКТ), наблизити можливості отри­мання освіти до місця проживання за допомогою мережі навчальних і консультаційних пунктів.

В основі побудови системи безперервної, професійної

освіти лежать поняття, що належать до трьох об'єктів (суб'єктів): до особи; до освітніх процесів (програм); до ор­ганізаційної структури освіти. Безперервна освіта означає, що людина вчиться постійно. Причому, вчиться або в освітніх установах, або займається самоосвітою. Кожний індивідуум, використовуючи як традиційну систему освіти, так і безперервну освіту на базі ІКТ, залишаючись на одному і тому ж формальному освітньому рівні, може:

-    удосконалювати свою професійну кваліфікацію, свою професійну майстерність;

-    підійматися по ступенях і рівнях професійної освіти;

-    не тільки продовжити, але і змінити профіль освіти.

Отже, стає очевидним, що в умовах інформаційного суспільства освіта має бути безперервною, а в його реалізації істотну роль відіграють ІКТ. Використання перспективних ІКТ в реалізації безперервної освіти ставить нові непрості за­вдання, рішення яких зачіпає педагогіку, методику, адміністративне управління і фінансування, забезпечення якості навчання, права інтелектуальної власності і інше.

ІКТ і безперервна освіта є могутнім засобом розвитку регіональних і національних суспільних систем, чинником інтеграції соціальних відносин в нових економічних умовах України. Однак, вони багато в чому залежать як від прогно­зування розвитку системи безперервної освіти України, так і від становлення єдиного інформаційно-освітнього простору3 України, і його зв'язки з інформаційно-освітніми простора­ми всього світу. Безперервність освіти щодо освітніх про­цесів неможливо розглядати як в одній окремо взятій країні, так і у відриві від використання ІКТ в освіті. Безперервність освіти торкається рівною мірою всіх верств суспільства, а отже необхідне створення для цих цілей класу проблемно-орієнтованих освітніх технологій, у тому числі технологій дистанційного навчання.

2 Базовими категоріями освітньої діяльності, які були визначені «Мемо­рандумом про безперервну освіту», є: формальне навчання (в навчальних закладах, що супроводжується визнаними дипломами і кваліфікацією), неформальне навчання (відбувається зовні навчальних закладів), неявне навчання (присутній в повсякденному житті, може бути неусвідомленим).

3 Інформаційно-комунікаційний освітній простір — це віртуальне середо­вище, що включає безліч освітніх ресурсів для підтримки навчальної діяльності і рішення задачі навчання на базі глобальних комп'ютерних ко­мунікацій.

5. 2. Гнучкі дистанційні технології в системі освіти Забезпечення безперервної освіти для всіх є одним з ос­новних атрибутів інформаційного суспільства. В цей же час, в інформаційному суспільстві можливості комунікаційного середовища такі, що в системі освіти стає можливим викори­стання якісно нових технологій оновлення знань.

Сьогодні одним з найважливіших завдань, що вирішують­ся у вузі, є навчання майбутніх фахівців умінню адаптувати­ся в швидко змінюваних умовах зміни поколінь техніки і тех­нології, умінню переглядати під час короткого періоду свої професійні знання. За час навчання студента у вузі кількість знань в світі практично подвоюється. Темпи технологічного і науково-технічного прогресу сьогодні в світі такі, що багато знань застарівають протягом 3-5 років, тому випереджаюча освіта вимагає, щоб нові знання поступали в систему освіти безпосередньо в процесі навчання. І тут особливо значна роль глобальних комп'ютерних мереж як каталізаторів, що забез­печують стрімке зростання «щільності» міжособових і міжгрупових комунікацій, з одного боку, а з іншого — ство­рюючих можливість зміни напрямів потоку цих комунікацій, чим досягається вплив на соціальну структуру суспільства.

Для нашої країни, що характеризується не достатньо мо­гутньою інформаційною інфраструктурою і значною концен­трацією наукових і освітніх центрів, можливість отримання професійної освіти та/чи підвищення кваліфікації без відри­ву від основної діяльності є дуже важливою. Для вирішення даної проблеми необхідна інноваційна технологія навчання, що забезпечує необхідний рівень мобільності фахівця. Такою технологією є технологія гнучкого дистанційного навчання.

Гнучке дистанційне навчання на основі телекомуніка-

иій — це комплекс освітніх послуг (навчальний матеріал, технології, консультації, контроль знань, і т. п.), що надають­ся учням, за допомогою спеціалізованого телекомунікаційно­го інформаційно-освітнього середовища, в основі яких ле­жить методологія, направлена на індивідуальну (не залежну від місця і часу) роботу учнів, із спеціальним чином структу-

рованим навчальним матеріалом, з різним ступенем спілку­вання з віддаленими експертами, викладачами і співучнями.

Комп'ютерна технологія гнучкого дистанційного на­вчання — це процедури (правила і/чи рекомендації) ефек­тивного використання комп'ютерних телекомунікаційних технологій для використання педагогічних підходів і методів дистанційного навчання, направлених на досягнення мети навчання.

5. 3. Основні моделі реалізації дистанційного навчання Існує три основні моделі реалізації дистанційного навчання4:

1.       Розподілена класна кімната (distributed classroom).

2.       Незалежне (кореспондентське) вивчення (independent learning).

3.       Навчання/вивчення з використанням комп'ютерних комунікації (імітація класної кімнати) (opening learn ing -(-class). ­

Перша модель — основні характеристики

1.  Згідно данної моделі, навчання учнів, котрі знаходять­ ся в аудиторії і віддалених від неї, іде одночасно за рахунок використання інтерактивних телекомунікаційних техно­ логій. Навчальна структура (універсітет, інститут, академія та інші) і викладацький склад (навчальна частина) викону­ ють контроль кроків і місця навчання.

2.          Заняття включають використання синхронних ко­ мунікацій, тому учні і викладачі мають бути в одному і тому ж місці і часі (хоча б один раз на тиждень).

3.          Кількість задіяних місць може варіюватися від двох (один до одного) до п'яти або більш (один до багатьох). Технічна (мережеві комунікації,  установка обладнання) складність зростає із зростанням кількості задіяних місць.

4.    Навчальні організації можуть обслужити невелику кількість студентів у себе, тому зручно, що частина з них мо­ же одержувати послуги вдома і на робочому місці.

Друга модель — основні характеристики

1.       Не існує занять в аудиторії; учні вчаться незалежно, слідуючи детально розробленому підручнику за програмою.

2.       Учні мають нагоду спілкуватися з викладачем і в дея­ ких випадках з іншими учнями.

3.       Представлення змісту курсу відбувається шляхом ви­ користовування друкарських матеріалів,  CD,  відеокасет. Весь цей матеріал учні можуть переглянути на місці і зроби­ ти власний вибір.

Третя модель — основні характеристики

1.     Представлення змісту курсу відбувається шляхом ви­ користовування друкарських матеріалів, CD, відеокасет, Веб сторінок. Весь цей матеріал учні можуть переглянути на місці і зробити власний вибір, як індивідуально так і обгово­ ривши його в групах.

2.     Учні збираються разом в спеціально обладнаних класах (або у себе вдома, на робочому місці) і, використовуючи інте­ рактивні телекомунікаційні технології, спілкуються з ви­ кладачем, обговорюють і уточнюють поняття, виконують за­ вдання, що допомагають їм придбати знання (робота в групі, лабораторні роботи,  проекти,  моделювання і розв'язання інших прикладних задач).

5. 4. Специфічні особливості дистанційного навчання Враховуючи особливості розвитку телекомунікацій і до­ступ, що постійно розширюється, до світових інформаційних ресурсів, можна сформулювати такі особливості дистан­ційного навчання:

>  поставка навчальних матеріалів в системі дистанційно­ го навчання здійснюється шляхом використання за­ собів телематики;

>  можливе використання світових інформаційних ре­ сурсів для створення навчальних матеріалів;

>'здійснюється спілкування і обмін досвідом між педаго­гами по всьому світу;

> залучаються зарубіжні педагоги і експерти до участі в розробці і проведенні дистанційних навчальних курсів;

>  спостерігається активне спілкування між учнями в ході навчання і використовуються колективні форми навчання;

>  здійснюється часткове звільнення викладачів від чи­ тання лекцій (навчальна інформація розміщується на сервері), тим самим з'являється час для індивідуальної роботи із студентами.

Таким чином, порівняно з традиційним кореспондентсь­ким навчанням, дистанційне навчання на основі комп'ютер­них комунікацій дає можливість:

>  розширити аудиторію учнів з мінімальними витратами (не потрібно друкарських матеріалів і аудиторій, сту­ денти не несуть матеріальних витрат на поїздки);

>  постійного контакту між педагогом і учнями;

>  залучення зарубіжних викладачів і експертів;

>  постійного доступу до навчальних матеріалів, що регу лярно оновляються;

X регулярного тестування знань в асинхронному і, що го­ловне, в синхронному режимах;

> реалізації колективних форм навчання шляхом прове­ дення  дискусій,   семінарів,   розробки   і  виконання спільних проектів.

Зауважимо, що дистанційне навчання використовується в рамках нової форми навчання, яка отримала назву дистан­ційна освіта.

Аналіз розповсюдження дистанційного навчання в світі показав, що відсутнє єдине тлумачення поняття «дис­танційне навчання». Нижче наведений ряд визначень дис­танційного навчання (ДН), кожне з яких відображає якусь одну особливість ДН.

ДН — нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що учні в основному, а час­то і зовсім, віддалені від викладача в просторі і (або) в часі, в той же час студенти мають нагоду у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.

ДН — новий спосіб реалізації процесу навчання, заснова­ний на використовуванні сучасних інформаційних і телеко­мунікаційних технологій, що дозволяють здійснювати навчання на відстані безпосередньо, без особистого контакту між викладачем і особою, що вчиться5.

ДН — це новий ступінь заочного навчання, на якому за­безпечується використання інформаційних технологій, за­снованих на використовуванні персональних комп'ютерів, відео аудіотехніки, супутникової і оптоволоконної техніки.

ДН — це організований, за певними темами і навчаль­ними дисциплінами, навчальний процес, що передбачає ак­тивний обмін інформацією між учнями і викладачем, між са­мими учнями, і який використовує максимальною мірою су­часні засоби нових інформаційних технологій (аудіовізу­альні засоби, персональні комп'ютери, засоби телеко-муяікацій).

ДН — форма, система навчання, за якої взаємодія викла­дача і учня, учнів між собою здійснюється на відстані, і відо­бражає всі властиві навчальному процесу компоненти (цілі, зміст, методи, організаційні форми, засоби навчання), що ре­алізуються специфічними засобами Інтернет-технологій або іншими засобами, що передбачають інтерактивність6.

ДН — систематичне цілеспрямоване навчання, яке здійснюється на деякій відстані від місця розташування ви­кладача. При цьому процеси викладання і вивчення розділені не тільки в просторі, але і в часі.

Як видно з прикладів, наведених вище, визначення но­сять описовий характер, відображаючи якусь одну або декілька сторін цього багатогранного явища. Ясно тільки од­не, що існує багато чинників, що відрізняють ДН від тра-диційного (що відбувається в аудиторії).

3 Термін наведений в науковій редакції авторського колективу Інституту розвитку інформаційного суспільства (http://www.iis.ru/glossary/). 6 Палат Е.С. Педагогические технологии дистанционного обучения. Меж­дународный семинар «Сетевое общество — е-технологии для всех», Киев, 25-27 ноября, 2003 года, стр.12-14.

Виділимо деякі з них:

-   викладач не має можливості бачити реакцію учнів на свої слова і дії;

-   ефективність викладання багато в чому залежить від то­ го, наскільки грамотно викладач використовує сучасні тех­ нології (як інформаційно-комунікаційні, так і педагогічні);

-   викладач при дистанційному навчанні має приділяти набагато більше уваги мотивації учнів;

-   викладач має активніше заохочувати студентів шукати свій власний шлях розв'язання проблеми.

Дистанційне навчання розглядається не як альтернатив­не до традиційного, а як таке, що доповнює останнє новими можливостями:

-   забезпечує неперевершену швидкість оновлення знань, які поступають з світових інформаційних ресурсів;

-   розширює аудиторію викладача, ігноруючи при цьому географічні межі;

-    максимально   наближене   до   спеціальних   потреб інвалідів і інших категорій учнів із спеціальними потребами при отриманні ними освіти.

5. 5. Характерні риси дистанційного навчання Розглянемо характерні риси дистанційного навчання, їх можна сформулювати таким чином:

гнучкість: учні (студенти, користувачі), які одержують знання, використовуючи ДН, в основному, не відвідують ре­гулярних занять, а вчаться в слушний час і зручному місці, за зручною для них програмою;

модульність: в основному дистанційні навчальні програ­ми розробляються модульне; кожний окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дає мож­ливість з набору незалежних курсів-модулів сформувати навчальну програму, яка відповідає індивідуальним або гру­повим потребам;

паралельність: навчання здійснюється одночасно з профе­сійною діяльністю (або з навчанням іншим спеціальностям), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності;

велика аудиторія: одночасне звернення до навчальних ре­сурсів великої кількості учнів, спілкування за допомогою те­лекомунікаційного зв'язку (відеоконференцій) учнів між со­бою і з викладачем;

економічність: ефективне використання навчальних площ і технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп'ютерного моделю­вання приводять до зниження витрат на підготовку фахівців;

технологічність: використання в навчальному процесі но­вих досягнень ІКТ, які допомагають людині стати членом світового інформаційного простору;

позитивний вплив на учня: підвищення творчого і інте­лектуального потенціалу учнів за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних ІКТ, уміння са­мостійно ухвалювати відповідальні рішення;

якість: якість ДН не поступається якістю очній формі на­вчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залу­чається кращий професорсько-викладацький склад і викори­стовуються найсучасніші навчально-методичні матеріали.

5. 6. Користувачі дистанційного навчання Далі опишемо потенційних користувачів дистанційного навчання. Це:

>  фахівці, які вже мають освіту і бажання підвищити свою кваліфікацію, придбати нові знання або отримати другу освіту;

>  широкий контингент споживачів освітніх послуг, які готуються до вступу до вузів;

>  особи, котрі не мають нагоди отримати освітні послуги в традиційній системі освіти через обмежену пропускну спроможність цієї системи, неможливості поєднання на­ вчання з роботою (сільські мешканці, вахтовики, і т. п.)

>  особи, котрі проходять дійсну термінову службу в ря­ дах Збройних Сил, а також офіцери, котрі звільняють­ ся в запас, і члени їх сімей;

>    особи, котрі мають медичні обмеження для отримання регулярної освіти в стаціонарних умовах (які потребу­ ють навчання вдома);                  

>   суб'єкти і об'єкти пенітенціонарної системи (ув'язнені і персонал, який їх обслуговує);

>   особи, які мають бажання отримати освіту в закордон­ них освітніх установах;

>   іноземні громадяни, які бажають отримати освіту в Ук­ раїні, але не мають нагоди приїхати для навчання з різних причин;

>   особи будь-якого віку, котрі проживають у віддалених і малоосвоєних регіонах країни;

>   фахівці, які вже мають освіту і бажають придбати нові знання або отримати другу освіту;

>   талановиті і просунуті індивіди, котрі прагнуть отрима­ ти додаткові знання, другу паралельну освіту, пройти освітню програму в стислі терміни;

>   різні категорії фахівців, яким потрібна перепідготовка і підвищення кваліфікації;

>   особи, які бажають виконати спеціальні освітні програ­ ми, що складаються з курсів, які надаються різними навчальними закладами, у тому числі навчальними за­ кладами різних країн;

>   безробітні  і  біженці,   зареєстровані у федеральній службі і муніципальних центрах.

5. 7. Переваги і недоліки дистанційного навчання на основі комп'ютерних телекомунікацій Слабкі сторонни:

Необхідність в дорогому

устаткуванні.

Необхідність в

спеціальній підготовці

розробників

дистанційних навчальних

курсів.

Велика тривалість і

висока вартість розробки

навчання

 Сильні сторонни:

Необхідність в дорогому

устаткуванні.

Необхідність в

спеціальній підготовці

розробників

дистанційних навчальних

курсів.

Велика тривалість і

висока вартість розробки

навчання

Інтерактивність

Індивідуалізація навчання.

Низька вартість навчання.

Швидкий зворотний зв'язок про хід і

результати навчання.

Простота обліку роботи учнів

(зберігається «траєкторія» процессу

навчання).

Відтворення навчального процесу.

Контроль навчального процесу з боку учня.

Інтерес до дистанційного навчання, що сьогодні зростає, був заснований на швидкому розвитку і розповсюдженні інформаційних і комунікаційних технологій, які розширю­ють діапазон доступних навчальних закладів, зменшують вартість навчання, дозволяють більш часто контактувати з учнями і викладачем під час навчального процесу, дають можливість брати участь в різних спільних проектах і т. д. При цьому використання всіх цих можливостей не залежить від місця знаходження учнів і викладачів. Розвиток і конвер­генція комп'ютерних і комунікаційних технологій дозволи­ла створити такі програмні засоби для організації процесу комунікації, які можна ефективно використовувати в про­цесі дистанційного навчання і тим самим стирати дис­танційні межі між учасниками навчального процесу.

Як відзначено в Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні7, «розвиток освітньої системи в Україні повинен привести до:

-  появи нових можливостей щодо оновлення змісту на­ вчання, методів викладання дисциплін і розповсюджен­ ня знань;

-розширення доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості ії отримання для великої кількості моло­дих людей, включаючи тих, хто не може вчитися у ви-'»•     щих навчальних закладах з традиційними формами че­рез відсутність фінансових або фізичних можливос­тей, професійної зайнятості, віддаленості від великих ;       міст престижних навчальних закладів і т. п.;

-  реалізації системи безперервної освіти «через все жит­ тя», включаючи середню, довузівську, вищу і післядип-

I       ломну;

-  індивідуалізації навчання при .часовості освіти.

Для досягнення вказаних результатів, необхідно швид­кими темпами розвивати дистанційну освіту, впроваджен­ня якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації».

Дистанційна освіта бурхливо розвивається в багатьох країнах світу, проте для України це відносно новий вид освіти. Крім численних фінансових, технічних і інших труд­нощів, серйозною проблемою є відсутність методичної літера­тури з ДН. Принциповим в ідеї ДН є перехід від прийнятого в традиційних видах навчання (як очному, так і заочному) «руху учнів за знаннями» до «руху знань до учнів». Викорис­товування методів ДН дозволяє отримувати якісну освіту у віддалених районах, реально вчитися без відриву від основної роботи, навчати осіб з фізичними вадами, значно понизити транспортні витрати для одержуючих освіту і т. п. Викорис­тання сучасних засобів електронних комунікацій дозволяє забезпечити з помірними фінансовими витратами контакт між учнем і викладачем, віддаленими один від одного на сотні або тисячі кілометрів.

5. 8. Аналіз розповсюдження дистанційного навчання в світі Як показав досвід, для держави дистанційна освіта — до­статньо недорога форма навчання. Середня оцінка світових освітніх систем показує, що ДН обходиться на 50% дешевше за традиційні форми. Аналіз діяльності центрів ДН показав, що витрати на підготовку фахівця, використовуючи ДН, скла­дають приблизно 60% від витрат на підготовку фахівців за денною формою. Проте, розкид вартості програм для студентів дуже широкий — від безкоштовних до достатньо дорогих, ціна яких складає декілька тисяч доларів8. В кінці 1997 року в 107 країнах світу діяло близько 1000 навчальних закладів, що мають дистанційну форму навчання. Кількість тих, хто отри­мав вищу освіту, використовуючи таку форму навчання, в 1997 р. складала близько 50 млн чоловік, в 2000 р. — 90 млн, за прогнозами в 2023 р. складатиме 120 млн чоловік9.

Вивчення досвіду впровадження дистанційної форми на­вчання в системи освіти різних країн дозволило виділити 10 основних мотиваційних причин, що використовуються

навчальними закладами для організації системи ДН. Пере­рахуємо їх в міру убування значущості:

1.      Поліпшення якості навчання10.

2.      Потреба учнів у вдосконаленні знань/умінь.

3.      Переваги нових педагогічних технологій.

4.  Зростаючий попит на нову форму навчання.

5.  Отримання доходів.

6.      Можливість постійної взаємодії педагогів і учнів.

7.      Необхідність   виживання   в   інформаційному   сус­ пільстві.

8.      Можливість скорочення витрат на реорганізацію освіти.

9.      Наказ міністерства.

10. Зменшення штату адміністративного персоналу.

Згідно результатам аналізу, тільки 2% респондентів вва­жають, що ДН дешевше розробляти порівняно з традиційним навчанням. З другого боку, 35% респондентів вважають, що ДН дешевше поставляти порівняно з традиційним навчан­ням. Автори монографії, виходячи з власного досвіду, вважа­ють, що розробка ДН є дуже трудомістким процесом, в якому задіяні викладачі, методисти, дизайнери, адміністратори. Успіх проведення ДН залежить, передовсім, від того, наскільки в розробленому процесі ДН були враховані основні переваги такої форми навчання. Поставка ДН багато в чому визначається розвитком інформаційно-комунікаційної структури освітньої організації і відповідною підготовкою професорсько-викладацького складу.

В процесі ДН важливий не тільки зміст самого ресурсу, але і можливості, що надаються для його підтримки. За наслідками аналізу 89% ресурсів, що надаються для ДН, підтримуються постійно (тобто особистий контакт студента і

викладача не є обов'язковим), 8% вимагають особистого кон­такту, і лише 3% не мають жодної підтримки. З другого боку, 86% ресурсів мають часові обмеження (підтримка здійснюється не цілодобово 7 днів на тиждень) і лише 14% ма­ють підтримку 24 години 7 днів на тиждень.

Дистанційне навчання, як нова форма навчання, все упев-неніше входить в систему освіти багатьох країн світу. Внаслідок того, що розвиток технологій дистанційного на­вчання через глобальні комп'ютерні комунікації в країнах СНД і Заходу відбувався диференційовано, то має сенс розг­лянути окремо, як ці технології розвиваються в СНД, країнах Америки, Європи і Азії11.

США, Канада

США, Канада вважаються одними з світових лідерів в об­ласті дистанційної освіти. Значна кількість університетів, ко­леджів і навчальних центрів СІЛА і Канади успішно реалізують дистанційне навчання через Інтернет. Цьому сприяє та обстави­на, що всі вузи СІЛА і Канади і 85% національних шкіл мають доступ до Інтернету (за даними 1999 p.). Високий рівень комп'ютеризації населення (близько 50% сімей мають домашні комп'ютери, підключені до Інтернету), розвинені системи зв'яз­ку і телекомунікацій створюють надійний фундамент для дис­танційної освіти. Всі ці чинники прискорили розвиток в США і Канаді дистанційних технологій навчання. Сьогодні в цих країнах існують сотні тисяч дистанційних програм, їх пропону­ють, як міністерства освіти штатів і провінцій, так і окремі університети, коледжі і компанії (для підвищення кваліфікації своїх співробітників). Один тільки Independent Learning Centre (ILC) в провінції Онтаріо (Канада) організовує до 50 тисяч різних курсів щорічно. За даними Світового Банку тільки в США функ­ціонує понад 3 тисячі навчальних закладів, які спеціалізуються на професійному навчанні в діалоговому режимі. В 33 штатах США були створені віртуальні університети, 85% всіх місцевих коледжів пропонують дистанційні курси в режимі он-лайн.

Країни Європи

Піонером в області використовування дистанційної фор­ми навчання в Європі став Відкритий університет Велико­британії, який заснований в 1969 році, — навчальний заклад нового типу, світовий лідер в області дистанційної освіти. В 1996 році на семи його факультетах навчалося близько 215 тисяч чоловік. Навчання за програмами Відкритого університету Великобританії ведеться в 21 країні. Також у Великобританії розповсюдженням дистанційної освіти зай­мається Інститут освіти Лондонського університету, який за­безпечує високі стандарти навчання. Є також додипломні і пост-дипломні курси. Сьогодні дистанційна форма навчання практикується в багатьох країнах Європи, забезпечуючи от­римання освіти високого рівня. Так, наприклад, в Іспанії Національний університет дистанційної освіти, заснований Парламентом Іспанії в 1972 році, проводить ДН за програ­мою вищої освіти для всіх, хто з різних причин не може на­вчатися в традиційних університетах.

Свої особливості має дистанційна освіта в Німеччині. Во­на починалася з централізованої дистанційної підготовки фахівців вищої освіти, що планувалася заздалегідь. Приєднання східних земель дало можливість розширити ринок дистанційних послуг. Яскравим прикладом навчального закладу, що здійснює дистанційну підготовку фахівців, є Заочний університет міста Хаген (земля Північний Рейн-Вестфалія). Університет надає освітні по­слуги більше ніж 50 000 студентам на рік. Однак зауважи­мо, що диплом про вищу освіту одержують не більше 20% від контингенту тих, хто навчається, в результаті великого відсіву студентів, котрі не витримують високих вимог.

Урядами більшості Європейських країн були прийняті документи, які направлені на підтримку впровадження ІКТ в навчальні заклади країн з метою підготовки індивідуумів для життя в інформаційному суспільстві. Це сприяло роз­робці нових концепцій і підходів в області вивчення і вико­ристання ІКТ в різних сферах діяльності для всіх громадян. Можна виділити три головні напрями використання і впровадження ІКТ в країнах Європи: навчання викладачів з ви­користання ІКТ, розвиток і розповсюдження освітніх інфор­маційних ресурсів, розвиток технологічної інфраструктури.

Результатом стало створення великої кількості центрів ДН в навчальних закладах і створення організації, що підтримує і сприяє впровадженню і розповсюдженню ДН в Європі (European DistanceEducation Net).

Країни Азії

Широкий і прискорений розвиток засобів ІКТ в країнах Азії привів до створення Відкритих університетів в багатьох країнах (Китай, Індія, Індонезія, Шрі-Ланка, Тайвань, Таїланд, Пакистан), які пропонують програми дистанційно­ го навчання за різними спеціальностями для підтримки без­ перервної освіти. Як правило, ці університети надають освітні послуги піироким верствам населення, включаючи і людей з низьким рівнем доходів. Особливістю є те, що для дистанційного навчання у Відкритих університетах країн Азії дуже широко використовується кооперація різних за­ собів: телекомунікації, радіопередачі, розсилка CD і друко­ ваних матеріалів, кооперація дистанційних і очних занять в навчальних центрах.                                               >

Країни колишнього Радянського Союзу

Що стосується країн колишнього Радянського Союзу, то останніми роками темпи розвитку дистанційної освіти різко зросли. Це було пов'язано, передовсім, з тим, що в багатьох країнах були розроблені і прийняті концепції створення і розвитку дистанційної освіти (Республіка Білорусь, Росія, Україна, Республіка Молдова, Литва і ін.), які передбачають розробку базових основ такої освіти.

Так, наприклад, для вищої освіти Республіки Молдови були розроблені нові стратегії, засновані на перспективних комп'ютерних технологіях навчання, які спрямовані на

підвищення ефективності і якості освітніх послуг. Держав­ний університет Молдови і Інституту безперервної освіти роз­робили нову програму, як для отримання первинного на­вчання, так і підвищення кваліфікації шкільних і універси­тетських менеджерів.

В 2000 р. була прийнята нова стратегія розвитку системи освіти Литовської Республіки. Згідно цієї стратегії, сім па­раметрів освіти мають бути істотно змінені: (1) відносини між суспільством і освітою; (2) життя в школі; (3) зміст і ме­тоди освіти; (4) інфраструктура; (5) роль викладача і кваліфікація; (6) зв'язок між наукою і освітою; (7) уп­равління і фінансування ІКТ. ДН в Литві широко поширено і підтримується, як Міністерством освіти і науки країни, так і різними міжнародними проектами. Країна має декілька центрів, які активно пропагують і впроваджують ДН в систему освіти. Лідером серед них є Центр ДН Каунась­кого Технологічного Університету12.

Для Росії з її величезними територіями і нерівномірною густиною населення розвиток технологій дистанційного на­вчання — стратегічний напрям вирішення освітніх завдань держави. Характерними особливостями становлення і роз­витку дистанційної освіти в Росії є (http://cippe.edu-ua.net/):

- глибока і всестороння наукова розробка проблеми: робо­ ти   російских   вчених   В.П.Зінченка,   В.П.Колмогорова, Г.М.Татурчука, Е.Г.Ськібіцького, А.В.Хуторського і інших лягли в основу нормативних документів і федеральних про­ грам, присвячених дистанційній освіті і забезпечили високу якість їх розробки13;

-   комплексний підхід до формування територіальних і корпоративних мереж дистанційної освіти і розробка їх інфраструктури. В 1996 р. при Міністерстві освіти Росії був створений Центр інформаційно-аналітичного забезпечення дистанційної освіти. Центр є головною організацією з питань

12       Towards  a  Knowiedgebased  Economy Lithuania  Country  Readiness Assessment Report, 2003.

13     3 теоретичними аспектами і новими розробками в області дистанційної освіти     можна     ознайомитися     на     сайті     групи     МАХАОН     — www.machaon.ru/distant

формування мережі дистанційної освіти і координатором за­гальних дій навчальних закладів і організацій в цьому на­прямі (http://catalog.unicor.ru/);

- реальна інтеграція дистанційної освіти Росії в міжнарод­ний освітній простір. В 1992 р. була створена корпорація «Університетська мережа знань» (www.unikor.as.ru). Сьо­годні членами корпорації є більше 150 університетів і 50 інститутів Російської Академії Наук. Корпорація офіційно представляє Росію в міжнародних мережевих організаціях — Транс-Европейській асоціації наукових і освітніх мереж (TER-ENA) і мережевій асоціації країн Західної і Центральної Євро­пи (CEENet http://ceenet.nask.org.pl/).

В Росії є декілька десятків освітніх установ, які в певній мірі реалізують технології дистанційного навчання. До та­ких належать, передовсім: Московський енергетичний інститут, Московський державний авіаційний техно­логічний університет (проводиться дистанційна підготовка абітурієнтів для вступу до університету з числа школярів, котрі проживають у віддалених районах Росії), Московський державний індустріальний університет (ДН використо­вується як експеримент для навчання співробітників кримінально-виконавчої системи МВС Росії і осуджених ви­правних колоній). Активно впроваджуються технології ДН в Московському державному університеті електроніки і мате­матики, в Московському державному університеті імені М.І. Ломоносова, Московському державному авіаційному інсти­туті, Московському державному інституті електронного ма­шинобудування, Московському державному університеті економіки, інформатики і статистики, Челябінському дер­жавному технічному університеті, державному авіаційному університеті Самари, Томській державній академії управля­ючих систем і радіоелектроніки, Уральському державному технічному університеті, Санкт-Петербурзькому державно­му технічному університеті і ряді інших університетів.

Що стосується республік Середньої Азії (Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), то в цілому доступ до ІКТ в освітніх структурах цих країн залишається поки що на до­сить низькому рівні.

5. 9. Досвід іноземних корпорацій Важливо відзначити, що ДН розвивається не тільки в рамках національних систем навчання, але і окремими ко­мерційними компаніями з переважною орієнтацією програм на підготовку в області бізнесу, які складають четверту час­тину всіх програм вищої освіти. Власні навчальні корпора­тивні мережі були створені такими компаніями, як IBM, GENERAL MOTORS, FORD, FEDERAL EXPRESS, Газпром, Федеральне казначейство Росії і інші. Сьогодні багато ком­паній переглядають статус освітніх підрозділів в своїх структурах. Керівництво підприємств все більше розглядає інвестиції в навчання нарівні з інвестиціями в науково-дослідні розробки. Традиційна система навчання, яка при­пускає відривання службовця на певний період від робочого місця, і, отже, веде до втрат для компанії, виявляється не­прийнятною. Крупні підприємства часто мають підрозділи, філіали у всьому світі і мають навчати персонал в різних країнах. Крім того, навчання має відбуватися швидкими темпами, щоб не стримувати процес впровадження і ре­алізації нових товарів на ринку. Послуги з навчання персо­налу мають надаватися одночасно з появою нових розробок підприємства. Це приводить до необхідності децентралізації навчання, яке здійснює підприємство. Воно дозволяє уник­нути переміщення персоналу в центр навчання і тим самим отримати виграш в часі, економію витрат на транспорт і відривання персоналу від роботи. Таким чином, викорис­тання ДН — це шанс для крупного підприємства забезпечи­ти швидке впровадження на ринок нових товарів в умовах постійної модернізації виробництва.

5.10. Організаційні моделі розповсюдження дистанційного навчання Ринок дистанційного навчання в світовій системі освіти ще не є повністю сформованим. Телекомунікаційні інфор­маційні технології, які лежать в основі сучасного дистан­ційного навчання, прискоренно розвиваються, а педагогічні і методологічні основи навчального процесу випробовують

постійні трансформації. Тому, організаційні і бізнес-моделі в цій області представлені у великій різноманітності. Це:

>  договори (outsourcing) — договори з викладачами, ви­ користання програмного і апаратного забезпечення на декількох майданчиках, загальні навчальні матеріали (наприклад,     Віртуальний     Університет    TVU     — http://www.tvu.org);

>  загальні підприємства (наприклад, Відкритий Універ­ ситет і ВВС — http://www.open.ac.uk);

>  консорціуми:

 

-   багатоцільові (University Highlands and Islands);

-   вузько-спеціалізовані проекти (VUSME — http://www.vusme.org);

-   стратегічно-методологічні — (Universitas 21 — http://www.universitas.edu.au);

 

>  брокерські моделі (Oxford University, Cambridge University, London Open University);

>  корпоративні університети;

>  віртуальні університети — професійне навчання, суб- контракти;

>  приватні підприємства.

Кожна з цих форм організації дистанційного навчання має свої недоліки і переваги, і поки що важко говорити про те, які з них вигідніші і більш ефективні.

Аналіз розвитку університетської освіти в світі показує, що під впливом сучасних комп'ютерних і телеко­мунікаційних технологій, а також у процесі становлення у сфері утворення ринкових відносин формуються нові моделі університету. В них об'єднуються традиційна освіта і декілька основних типів інституційних форм (організацій­них структур) дистанційного навчання. Це такі інституційні форми, як підрозділи ДН в традиційних і відкритих універ­ситетах, консорціуми університетів, телеуніверситети, віртуальні класи, віртуальні університети.

5.11. Підрозділи дистанційного навчання в традиційних університетах Традиційні університети у всьому світі мають велике зна­чення для розвитку нової системи університетської освіти. Бу­дучи освітніми центрами, в яких зосереджені провідні фахівці, традиційні університети володіють значним по­тенціалом, для того, щоб стати центрами з розробки сучасних дистанційних університетських курсів. В основі цього — роз­виток в традиційних університетах спеціальних підрозділів ДН. Такі підрозділи ДН можуть, по-перше, розробляти і до­ставляти дистанційні курси в рамках свого університету, особ­ливо коли університетські будівлі (корпуси) розташовані на значній відстані або є філіали в різних містах; по-друге, роз­робляти дистанційні курси для ринку освітніх послуг.

Розглянемо, як приклади, реалізації такої моделі універ­ситет Ольстера (Північна Ірландія) і університет Вікторія (р. Вікторія, Британська Колумбія, Канада).

Необхідність розвитку ДН в університеті Ольстера пов'язана з його структурою: він утворився шляхом злиття декількох навчальних закладів і складається з чотирьох ок­ремих університетських територій, віддалених одна від одної на відстані більше 72 миль. Злиття декількох закладів в один, з одного боку, означає раціоналізацію процесу навчан­ня, оскільки один і той же курс може читатися в різних кам­пусах. З другого боку, читання одного курсу в різних місцях означало, наприклад, що професор університету повинен проїздити між кампусами 1740 миль кожний семестр. Це стимулювало розвиток методів ДН. Іншим стимулом був тиск на університети з боку уряду з вимогою підвищення ефективності витрат на навчання, яке поставило під питання існування курсів, розроблених для невеликого числа слу­хачів. Розвиток методів ДН дозволяє включити в групу слу­хачів курсу людей з різних місць і тим самим зібрати достат­ню за розмірами групу. Таким чином, необхідність викорис­товування методів ДН в Університеті Ольстера була усвідо­млена під тиском, в основному, економічних фактів.

Впровадження ДН в Університеті Вікторії також було пов'язано з економічними проблемами — на початку 80-х років університет став об'єктом серйозних фінансових обме­жень, тоді як попит на освіту університетського і після-університетського рівнів не тільки не зменшувався, але навіть постійно зростав. До того ж, специфіка Канадської провінції, в якій на величезній території були розселені не­великі, далеко віддалені один від одного міські і сільські об­щини, підказувала необхідність розвитку ДН. В 60-х роках в провінції отримала певний розвиток заочна форма навчан­ня, за якої взаємодія між викладачами і студентами здійснювалася за допомогою матеріалів, що пересилаються звичайною поштою. Однак, впровадження телекомуніка­ційних технологій стимулювало їх використання, і вже в кінці 70-х років в Університеті Вікторії був проведений пер­ший експеримент з використання супутникового зв'язку в ДН. На початку 80-х років в провінції була створена спеціальна організація — Управління відкритого навчан­ня — для сприяння вищим навчальним закладам в розвитку і розповсюдженні своїх освітніх програм за допомогою штучних супутників і кабельного телебачення.

Підрозділи ДН розвиваються останніми роками і в російських навчальних закладах. Один з найяскравіших прикладів — це Інститут ДН Московського державного університету економіки, статистики і інформатики (ІДН МЕСІ). Будучи підрозділом традиційного університету, ІДН МЕСІ розробляє і надає курси ДН на базі двох техно­логічних рішень, які називаються кейс-технологією і ме­режевою технологією. Характеристики цих рішень пред­ставлені в таблиці 5.2.

Таблица 5.2.

Технології ДН в ІДН МЕСІ

 

Кейс-технологія	Мережева технологія
Навчально-практичні посібники (УПП) з курсів, з'єднані в портфель (кейс) за навчальною програмою: друкарський навчальний матеріал і тести за кожним розділом курсу.	Мережева електронна бібліотека: розміщення УПП в комп'ютерній мережі, веб-сайти з навчальним матеріалом і тестами.
Очні заняття з тьютором навчального центру: вступний семінар, очні консультації 1 -2 рази на тиждень, підсумковий семінар, перевірка тьюторами тестів.	Самостійне вивчення матеріалу з веб-сайтів, відсилання тестів тьютору електронною поштою.
Консультації з тьютором за допомогою телефону, факсу, електронної пошти.	Консультації з тьютором електронною поштою: учні мають право задати тьютору 5 запитань, термін відповіді тьютора - 3 дні.
Очна здача іспиту в навчальному центрі.

 5.12. Дистанційні і відкриті університети Дистанційні відкриті університети — ці навчальні закла­ди нового типу розвиваються, багато в чому спираючись на модель заочної освіти, модернізуючи її на базі використову­вання в навчальному процесі сучасних комп'ютерних і теле­комунікаційних технологій.

Університети заочної освіти, в яких навчання до недавнього часу здійснювалося на базі друкарських матеріалів, часто мають розвинену інфраструктуру, багатий педагогічний і організацій­ний досвід навчання на відстані, які використовуються для роз­витку нової системи університетського ДН. Разом з друкарськи­ми матеріалами в навчальному процесі все більше місця відводиться аудіо- і відеодискам, радіо- і телекомунікаціям.

Прикладами таких навчальних закладів є — UNED в Іспанії, Відкритий університет Великобританії і Міжнарод­ний центр ДН «ЛШК» в Росії.

Розглядаючи досвід цих навчальних закладів, можна відзначити, що для розвитку дистанційних і відкритих університетів характерні два чинники:

-   використання досвіду та інфраструктури заочної освіти, мережі регіональних центрів для становлення нових освітніх моделей на базі сучасних інформаційних технологій;

-   розробка нових економічних і організаційних механізмів освітнього процесу в ході зміни його технологічної основи.

5.13. Консорціум університетів Ця нова інституційна модель університетської освіти ста­ла активно розвиватися останніми роками. Консорціум університетів (від латинського consortium — співучасть, співтовариство) є комерційним підприємством, що надає ко­мунікаційні і адміністративні послуги за поданням навчаль­них курсів, розроблених традиційними університетами, що гходять в консорціум для дистанційного навчання на базі різноманітних освітніх технологій. Таким чином, кон­сорціум університетів об'єднує і координує діяльність декількох університетів на основі сучасних інформаційних технологій. Можна сказати, що консорціум університетів здійснює брокерський зв'язок між студентами і традиційни­ми університетами для забезпечення дистанційного кавчан­ня. Консорціум університетів може надавати, як курси для вищої школи, так і курс для аспірантів, програми безперерв­ної освіти і підготовчі курси для абітурієнтів. Найбільш важ­ливо те, що консорціум університетів дає можливість дис­танційно отримати ступені і сертифікати тих університетів, які входять в консорціум.

Така інституційна модель надзвичайно актуальна для ба­гатьох країн, оскільки дозволяє об'єднати освітні ресурси ба­гатьох традиційних університетів.

Значний досвід розвитку цієї інституційної форми універ­ситетського ДН накопичений в Австралії, де успішно функціонує консорціум восьми традиційних університетів — Відкрите навчання Австралії (OpenLearning Australia — OLA) — що надає можливість всім австралійцям вивчати        

курси цих університетів з використанням не тільки дру­карських матеріалів і пошти, але і нових інформаційних тех­нологій. OLA в даний час пропонує 150 університетських навчальних курсів, що охоплюють такі предметні області, як мистецтво, соціальні науки, бізнес, технології і прикладні дослідження. Платня, що стягується за кожну навчальну програму, покриває вартість навчальних матеріалів, бібліотечний доступ, перевірку робіт і консультування сту­дентів, але вона не включає вартість підручників. Важливо підкреслити, що консорціум OLA не є університетом і сам не присуджує вчені ступені. Однак, багато університетів, що входять в OLA, присуджують вчені ступені за допомогою ча­сткового або повного навчання шляхом використання OLA. В даний час можна отримати таким чином вчений ступінь з гу­манітарних наук, бізнесу, прикладних наук, інформаційних технологій і ін.

В Росії прикладом успішної реалізації моделі кон­сорціуму університетів є Інститут нових форм навчання (ШФН). Вузи-учасники даного консорціуму — це Московсь­кий державний індустріальний університет, Московський інститут електронної техніки, Московський державний інститут сталі і сплавів, Московський державний інститут електроніки і математики, Тульський державний універси­тет, Політехнічний університет Томська, Російський дер­жавний технологічний університет, Російська економічна академія. Ці вузи об'єдналися в консорціум для надання курсів дистанційної освіти. ШФН створив для цієї мети сис­тему регіональних центрів в РФ і країнах СНД.

5.14. Телеуніверситети Ця нова інституційна форма університетської освіти також була заснована на об'єднанні ресурсів традиційних універси­тетів, але це об'єднання набагато сильніше, ніж у разі кон­сорціуму університетів. Телеуніверситет сам розробляє і достав­ляє курси, присуджує вчені ступені, видає дипломи і сертифіка­ти, використовуючи професорсько-викладацький склад, класні аудиторії і інші ресурси традиційних університетів,

Ця модель сучасної університетської освіти найбільш яск­раво втілилася в діяльності Національного технологічного університету США — НТУ. НТУ входить в перші 5% всіх Аме­риканських технічних університетів, проранжируваних по числу студентів, котрі навчаються за програмами на отриман­ня ступеня магістра технічних і комп'ютерних наук. В даний час НТУ об'єднує ресурси 46 провідних університетів СІЛА, залучаючи їх професорсько-викладацький склад, розроблені ними курси, так само, як і класні аудиторії цих університетів, для створення і доставки навчальних телевізійних курсів в більш ніж 300 місць на так звані робочі майданчики, що нале­жать суспільним і приватним високотехнологічним ор­ганізаціям. Це стало можливим завдяки тому, що НТУ підтри­мує функціонування одної з найбільших в світі мереж цифро­вого компрес-телебачення. Мережа супутникового зв'язку ре­алізує односторонню передачу відеоінформації або двосторон­ню передачу аудіоінформацїї. Контроль за діяльністю мережі здійснює Центр управління мережі НТУ в Колорадо, що дозво­ляє вести трансляцію по 14 каналам цілодобово і всі сім днів на тиждень. Основними користувачами послуг НТУ є суспільні і приватні високотехнологічні організації. Тому ви­сока концентрація робочих майданчиків НТУ спостерігається в таких місцях, як Силіконова Долина, Міннеанаполіс, Чіка-го, Бостон, Вашингтон і інших центрах високих технологій.

5.15. Віртуальні університети В цій освітній моделі повністю реалізуються ті потенційні можливості перебудови системи освіти, які дають технології навчальних телеконференцій. Ці технології дозволяють гру­пам проходити навчання і окремим учням зустрічатися з ви­кладачами і між собою, знаходячись на будь-якій відстані один від одного. Такі сучасні засоби комунікації доповню­ються комп'ютерними навчальними програмами типу муль-тимедіа, які заміщають друкарські тексти, аудіо- і віде-оплівки. В результаті цього, учень може одержувати навчальну інформацію з різних джерел. Поява такої моделі освіти веде до того, що навчання здійснюється не тільки на відстані, але і незалежно від будь-якої установи. Така модель стикається з істотними труднощами, зокрема з проблемою отримання суспільного визнання і права видава­ти дипломи і сертифікати, присуджувати відповідні ступені (проблема акредитації віртуального університету). Подолан­ня цих труднощів і повний розвиток моделі віртуального університету приведе до глибоких змін в організаційній структурі сучасної освіти. Віртуальний університет не має навчальних корпусів і студентських гуртожитків, кампусів, кабінетів адміністративних працівників і лекційних залів. Він складається з груп адміністраторів, розробників курсів, викладачів, технологів і учнів, котрі співпрацюють, і які розділені великими відстанями, часто національними межа­ми, але які разом працюють і інтерактивно навчаються, вико­ристовуючи сучасні телекомунікаційні технології. Очевидно, що ця модель означає великий прогрес на шляху інтер­націоналізації освіти і доступності навчання.

Як приклад віртуального університету можна привести Інтернет університет CASO — http: //www.caso.com. В даний час цей університет, залучає багато акредитованих навчаль­них закладів для розробки і надання курсів, пропонує велику кількість університетських інтерактивних курсів в різних предметних областях, таких, як аеронавтика, мистецтво, еко­номіка, медицина, історія, іноземні мови, література, право, управління, математика, психологія, соціологія і ін. Курси доставляються за допомогою комп'ютерної мережі Інтернет з використанням аудіо і графіки. Ці курси можуть бути заліко­вими і незаліковими. Найбільш важливим є можливість от­римання вченого ступеня в цьому Інтернет університеті.

Основна місія університету була сформульована його творцями таким чином: «ми працюємо, щоб допомогти лю­дям відчути революцію в освіті, яка відбувається на основі мережі Інтернет. Ми — це група викладачів і студентів різного віку, які співробітничають, навчаючись через Інтер­нет. Дуже скоро з'являться сотні нових навчальних закладів з тисячами Інтернет-курсів».

В області одержання додаткової професійної освіти виділяється діяльність такого віртуального університету, як

Спектрум — http://www.vu.org. Як заявляють його творці, «наш віртуальний кампус на веб є найбільшим навчальним співтовариством онлайна в Інтернеті, і більш ніж півмільйона людей з 128 країн навчаються в наших віртуальних класах». Навчальний рік в цьому віртуальному класі розбитий на чо­тири чверті. Тривалість курсів — від чотирьох до десяти тижнів. Кожну чверть пропонується декілька навчальних курсів в найрізноманітніших предметних областях, таких, як географія, історія, іноземні мови, право, комп'ютерні науки і ін. Починаючи з 1 січня 1998 року, цей віртуальний універси­тет видає документи державного зразка після одержання до­даткової освіти на основі системи заліків. Такий залік можна отримати після успішної здачі підсумкового іспиту.

Віртуальний університет Спектрум має свою віртуальну книгарню, де з допомогою мережі Інтернет продаються кни­ги, каталог яких налічує близько двох мільйонів наймену­вань. Багато курсів не передбачають використання підруч­ників: викладачі надають навчальний матеріал і завдання по мережі Інтернет.

Віртуальний університет — це нова організаційна форма сучасної освіти, що надзвичайно швидко розвивається. Для обговорення і пошуку вирішення проблем і перспектив роз­витку віртуальних університетів видається, наприклад, спеціальна електронна газета Virtual University Gazette — http: //www.geteducated.com.

Найбільш наочно нові тенденції в безперервній «світі можна показати на прикладі «Відкритого університету» Вели­кобританії. В його склад входять більше 250 навчальних центрів, де навчаються більше 200 тисяч чоловік.

5.16. Концепція розвитку технологій дистанційного навчання в Україні Україна, маючи декілька центрів дистанційного навчан­ня вже зробила перші істотні кроки в розповсюдженні дис­танційної освіти. Дистанційна освіта була визначена як окре­ма форма освіти в Законі України «Про вищу освіту»14, роз­роблена і затверджена «Конценпція розвитку дистанційного навчання в Україні», Кабінетом Міністрів України була на­дана програма розвитку цієї нової форми навчання. Але потрібно провести ще значну роботу з акредитації дис­танційних програм і державного визнання дипломів, отри­маних за такою формою навчання. Інновації у сфері ІКТ став­лять нові непрості завдання. Вони зачіпають педагогіку, ме­тодику, адміністративне управління і фінансування, забез­печення якості навчання, права інтелектуальної власності і інші аспекти.

В контексті радикальних перетворень вищої освіти, які були викликані розвитком суспільства знань і появою новітніх ІКТ, мають місце декілька важливих аспектів.

1.     Розвиток дистанційної освіти в Україні почався значно пізніше, ніж в країнах Західної Європи і здійснювався в не­ сприятливих умовах. В Україні тривалий час, практично до 2000 року, була відсутня державна стратегія розвитку дис­ танційної   освіти.   Наявність   інформаційної   нерівності відіграє істотну роль для України.  З одного боку,  наша країна належить до групи п'ятдесяти найбільших країн за кількістю населення і розмірами території, але згідно індек­ су телекомунікаційної підготовленості (Network Readiness Index) вона займає лише 70-е місце з 80-ти країн, оцінених за цим критерієм (www.weforum.org/gitr). З другого боку, в нашій країні інформаційні ресурси і їх споживачі були роз­ поділені дуже нерівномірно.

2.   Необхідно підкреслити, що темпи річного приросту всіх видів інформаційних ресурсів в Україні значно випереджають країни Європи, оскільки спостерігається ненасиченість вітчизняного ринку ІКТ. Крім того, за останні п'ять років ри­нок ІКТ став дуже прибутковим в Україні. Так, за даними Держкомстату України сукупний дохід від послуг всіх видів зв'язку і телекомунікацій в 2002 р. склав 10,7 млрд, грн., а в першому кварталі 2003 р. — 2,875 млрд. грн.

3. Теоретичні, практичні і соціальні аспекти дистанційної освіти в Україні були розроблені недостатньо. Окремі роботи Українських   вчених   П.В. Дмітренка,   В.М. Кухаренка, В.В.Олейника, Ю.А.Пасечника, С.Сазонова, О.В.Третьяка і ін. були опубліковані переважно в період до 1999-2000 pp. і важливого впливу на загальну ситуацію щодо дистанційної освіти в Україні не мають. Теж саме стосується і локальних досягнень в області дистанційного навчання окремих вузів і наукових організацій.

4.    Міжнародний   науково-навчальний   центр   інфор­ маційних технологій та систем (МНУЦ) Національной Ака­ демії Наук та Міністерства освіти і науки був однією з перших в Україні науково-освітніх організацій, яка почала ще в 1995 році реальне впровадження ІКТ в освіту. МНУЦ в своєму підході до створення і розповсюдження дистанційних техно­ логій навчання вперше об'єднав переваги, які надають нові комунікаційні технології з відповідними педагогічними тех­ нологіями шляхом створення телекомунікаційної дидактич­ ної лабораторії для розповсюдження в Україні нових методик і педагогічних технологій ДН на основі сучасних ІКТ. При створенні телекомунікаційної дидактичної лабораторії і по­ дальших розробок в рамках цієї структури були використані результати широкої міжнародної співпраці з провідними університетами Англії, Голландії, Норвегії, Франції, Мекси­ ки, і т. п. Набутий досвід, як розробки дистанційних курсів, так і проведення дистанційного навчання дозволив сформу­ лювати ряд важливих визначень і зрозуміти проблеми, які виникають на шляху впровадження ДН в Україні. Сьогодні ДН проводить більшість навчальних закладів України.

Хоча дистанційна освіта в Україні за станом на початок 2004 року не цілком відповідає вимогам, які пред'являються до інформаційного суспільства, і тим самим не забезпечує по­вноцінного входження України в міжнародний освітній простір, проте розвиток дистанційної освіти в Україні відбу­вається з урахуванням вже наявних досягнень в цій області. В динаміці цього процесу можна умовно виділити два ета­пи — початковий і поточний (табл. 5.2.).

Таблица 5.2.

Етапи розвитку технологій ДН

Основні результати

Ї990-1998рр.

(початковий етап)

Розробка і впровадження концепції гнучкого дистанційного навчання на основі глобальних комп'ютерних комунікацій.

»     Використання нових інформаційних і

комунікаційних технологій в навчанні. »     Створення комп'ютерної телекомунікаційної

дидактичної лабораторії.

*       Розробка дистанційних навчальних програм і курсів.

1999 р, - по тепер, час

(поточний етап)

*__ Технологічне і методологічне забезпечення гнучкого ___ дистанційного навчання на основі телекомунікацій.

Використання інтелектуальних інформаційних технологій для підтримки безперервної освіти.

•          Інформаційно-освітні середовища.

•          Віртуальні лабораторії.

•          Мультимедіа технології.

•          Інтелектуальні агенти.

»     Віртуальні співтовариства.________________

На початковому етапі були створені певні наукові, ма­теріально-технічні і комунікаційні передумови розвитку національної системи дистанційної освіти.

Поточний період характеризується рядом ініціативних пропозицій щодо створення Української системи дистанційної освіти. Так, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» опублікував Меморан­дум створення інформаційної освітньої мережі «Українська дистанційна освіта». З подібною пропозицією виступив Львівський інститут менеджменту (http://www.lim.lviv.ua/), який претендує на лідерство в створенні Української системи

дистанційної освіти в західних регіонах. За сприяння Світово­го Банку на базі Української Академії державного управління при Президенті України був створений Центр дистанційної освіти мережі глобального розвитку (Центр навчальної мережі глобального розвитку), який також претендує на роль заснов­ника системи дистанційної освіти в Україні.

Наказом Міністра освіти і науки України №293 від 07.07.2000 р. був створений структурний підрозділ Націо­нального технічного університету «Київський політехнічний інститут» — Український центр дистанційної освіти (УЦ-ДО), головною метою діяльності якого є створення системи дистанційної освіти України, відповідно завданням Націо­нальної програми інформатизації.

Аналіз стану дистанційного навчання15 показує, що всі навчальні заклади, організації і установи, які впроваджують або використовують технології дистанційного навчання, на­трапляють на реальні труднощі, подолання яких вимагає цільового фінансування, об'єднання зусиль цих установ із зу­силлями державних органів, координації загальних дій і нор­мативно-правового забезпечення, яке сприятиме прискорен­ню цього процесу, а також зменшить інтелектуальні, ма­теріальні і фінансові витрати на впровадження і розвиток дистанційного навчання в цілому.

В ході побудови інформаційного суспільства особливу важливість має пошук шляхів і технологій, що дозволяють істотно прискорити динамізм і трансформацію використання знань. Тому для подальшого розвитку системи дистанційно­го навчання, а також забезпечення системності, комплекс­ності і узгодженості дій в реформуванні освітньої системи, пов'язаних з дистанційним навчанням, необхідна державна підтримка. Як відзначено в Концепції розвитку дистанційної освіти України: «головною метою створення систем ДН є забезпечення загальнонаціонального доступу до освітніх ре­сурсів шляхом використовування сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних мереж і надання умов для реалізації громадянами своїх прав на освіту. Соціальне зна­чення систем ДН полягає в можливості позитивного впли­ву на рішення таких проблем як:

-   підвищення рівня освіченності суспільства і якості освіти,"

-   реалізація потреб населення в освітніх послугах;

-   підвищення соціальної і професійної мобільності насе­ лення, його підприємницької і соціальної активності;

-   збереження і відновлення знань, кадрового і матеріаль­ но-технічного потенціалу, накопиченого вітчизняною системою освіти;

-   формування єдиного освітнього простору в рамках всієї світової спільноти».

Концепція розвитку ДН змінює позицію і погляд на про­цес навчання в цілому. Це не тільки процес передачі інфор­мації, як це було прийнято в системі традиційного або класно­го навчання. Замість навчання «пасивного», що складається з інструкцій (передачі інформації від вчителя до учня) і вико­нання вправ, навчання стає «активним», тобто таким ме­ханізмом, який дозволяє учню активно здобувати знання шляхом взаємодії з безліччю інформаційних ресурсів, форму­ючи своє розуміння учбової задачі через різноманітні експе­рименти, набувати досвід і використовувати поради експерта. Зсунення у бік, так званого «активного підходу» в навчанні, робить учня центральною фігурою в освітньому процесі. Роль учня, як активного учасника навчального процесу, опи­сується такими характеристиками:

-   індивідуальна взаємодія з навчальною інформацією;

-   комунікативна взаємодія з іншими учнями і наставни­ ками навчального процесу;

-   пошук додаткової навчальної інформації;

-   кооперація з іншими учасниками навчального процесу для спільного вирішення навчальних завдань.

Ефективному вирішенню вказаних проблем сприяє дистанційне навчання, що здійснюється на основі сучас­них педагогічних, інформаційних і телекомунікаційних технологій.

ДН в Україні почало розвиватися прискореними темпа­ми з ухваленням Законів України «Про Національну про­граму інформатизації» (№74/98-ВР) і «Про вищу освіту» (№2984-14). Разом з тим, сучасний стан розвитку дис­танційного навчання ще не відповідає вимогам суспільства, яке прагне стати рівноправним членом Європейського і світового співтовариств, де мільйони громадян задовольня­ють свої освітньо-інформаційні потреби через телеко­мунікаційні мережі, у тому числі через Інтернет. Розгляда­ючи пріоритетні напрями розвитку ДН, необхідно розуміти, що кожний, працюючи або навчаючись в навчальному за­кладі, повинен мати доступ до ІКТ, технічну і педагогічну підтримку, інформаційні ресурси і сервіси.

Концепція розвитку ДН в Україні виділяє такі пріори­тетні напрями його розвитку:

1. Створення інформаційно-освітнього простору для підтримки дистанційного навчання з використанням ІКТ.

Успішне впровадження ІКТ в освітній процес залежить від багатьох чинників і, передовсім, від інноваційних рішень в організації інформаційно-освітніх просторів. Такі простори мають бути динамічними і підтримувати безпе­рервну освіту (від шкіл до підготовки і перепідготовки фахівців) шляхом:

-    технологічного, методологічного і дидактичного забез­ печення гнучкого дистанційного навчання,  що постав­ ляється через глобальні комп'ютерні телекомунікації;

-    розповсюдження в Україні нових методик і педа­ гогічних технологій дистанційного навчання на основі сучас­ них ІКТ, як основи для підтримки безперервної освіти;

-    розвитку телекомунікаційного інформаційно-освітньо­ го середовища;

-    створення телекомунікаційних освітніх організацій.

Основна ідея, якої має дотримуватися будь-яка ор­ганізація, що використовує дистанційне навчання, — це формування вимог і підтримка телекомунікаційного, інфор­маційно-освітнього середовища, як структури інформаційно

освітнього простору, Основне призначення даного середови­ща — розширення доступу до навчання великої кількості людей і отримання можливостей сумісного використовуван­ня знань і розвитку творчої діяльності тих, хто навчається, які відкриваються в рамках функціонування середовища, за­вдяки використанню нових ІКТ.

2. Підготовка педагогічного персоналу, що забезпечує функціонування систем гнучкого дистанційного навчання.

В даний час багато вузів України намагаються застосо­вувати технології дистанційного навчання в своїй освітній діяльності, як правило, не маючи при цьому підготовлених належним чином педагогічних кадрів, що позначається на якості пропонованих освітніх послуг. Курси, що постача­ються, не сертифіковані і не проходять необхідну експер­тизу. Очевидно, що окремі центри і навчальні заклади, які поставляють для педагогів не сертифіковані курси і ті, що не пройшли відповідну експертизу, не можуть задовольни­ти всі потреби України в підготовці і перепідготовці педа­гогів, які постійно ростуть. Таким чином, проблема стає все більш гострою.

Необхідно завжди пам'ятати, що ключ до успіху лежить не в наявності великої кількості комп'ютерів і потужності комп'ютерних мереж, а в свободі педагогів розуміти і во­лодіти сучасними ІКТ. Саме педагог має стати активним учасником процесу трансформації освіти, і в цьому йому не­обхідна всестороння допомога, включаючи можливість до­ступу до нових ІКТ, технічну і методологічну підтримку, а також можливість пройти навчання з педагогічного проекту­вання дистанційних навчальних програм [19].

Що стосується доступу педагогів до ІКТ, то тут виникають проблеми двох видів:

-    відсутність готовності викладачів використовувати ІКТ в професійній діяльності;

-    відсутність доступу до ІКТ, навіть якщо викладач гото­ вий використовувати ці технології в навчанні і/чи вивченні.

Викладачі мають відчути необхідність у використанні ІКТ в професійній діяльності, підтримку від керівництва (ви­користання ІКТ необхідно включити в пріоритетні плани розвитку освітньої організації), у нього має бути мотивація. Ключ до успіху в рішенні проблеми використання ІКТ в освіті знаходиться не в збільшенні швидкості комп'ютерів і каналів Інтернету, а в залученні педагогів, чиє розуміння і творче використання ІКТ і дистанційної освіти може допо­могти їм досягти високого професійного рівня безпосередньо для себе і для учнів.

Способом виходу з кризової ситуації є розробка на загаль­нодержавному рівні єдиної модульної програми підготовки педагогів, що забезпечує різні кваліфікації: від базового ви­користання ІКТ в навчальному процесі до створення і мето­дичної підтримки дистанційних навчальних програм, і пере­дача її для впровадження і експлуатації в базові центри підготовки і перепідготовки педагогів.

Така програма має бути розроблена на основі технологій ДН, які можуть забезпечити широкомасштабне проведення навчання і загальнодоступність навчальних і методичних матеріалів. Для максимальної ефективності такої програми і її реалізації необхідно:

-   широко використовувати дидактичні можливості ІКТ. Необхідно сміливіше адаптувати зарубіжний досвід в цій об­ ласті і сформулювати рекомендації з урахуванням націо­ нальних особливостей і т. д.;

-   створити уніфіковану технологію розробки дистанцій­ них курсів на основі навчальних об'єктів багатократного ви­ користання і принципів інтероперабельності;

-   розробити гнучку технологію створення нових навчаль­ них планів і програм, що враховують використання ІКТ для навчання/вивчення, і модернізації навчальних програм, які вже існують;

-   забезпечити постійний доступ до нових інформаційних і методичних матеріалів;

-   здійснити централізовану методичну підтримку проце­ су підвищення кваліфікації викладачів в області впрова­ дження ІКТ в навчальний процес;

» постійно удосконалювати і модернізувати форми, засо­ би і методи ДН, відповідно до рівня розвитку ІКТ;

-    впроваджувати інтелектуальні інформаційні технології в навчальний процес.

Проведення широкомасштабного дистанційного навчан­ня викладачів освітніх закладів України є першочерговим завданням для розповсюдження нових технологій.

Наступним кроком в цьому напрямі має бути розробка і розповсюдження навчально-методичної літератури з ор­ганізації і проведення дистанційного навчання, зокрема, створення відповідного підручника і упровадження дис­ципліни «Новітні технології і методи дистанційного навчан­ня» в педагогічних навчальних закладах.

Відзначимо, що жодна освітня організація в Україні, причетна до підготовки і перепідготовки викладачів, не мо­же самостійно досягти максимальної ефективності при ре­алізації модульної програми. Необхідно об'єднати зусилля, щоб створити єдину інфраструктура підготовки і перепідго­товки педагогічних кадрів на основі ІКТ і дистанційного на­вчання, яка забезпечувала б повний цикл від педагогічного проектування дистанційних навчальних програм до навчан­ня персоналу, що бере участь в підготовці, проведенні і уп­равлінні процесом ДН.

3. Розробка і використання педагогічних технологій для підтримки дистанційного навчання.

Педагогічні технології дистанційного навчання — це

технології опосередкованого активного спілкування викла­дачів з учнями і учнів один з одним з використанням телеко­мунікаційного зв'язку і методології індивідуальної роботи студентів із структурованим навчальним матеріалом, пред­ставленим в електронному вигляді.

Сформулюємо ряд тенденцій трансформації педагогічних технологій, які виявляються в ході розвитку освітніх систем:

-   поворот  від  надання  знань  і  їх  запам'ятовування (закріплення) до самостійного пошуку і кооперації зусиль;

-   поворот від роботи з більш успішними учнями до роботи зі всіма учнями;

-   значне збільшення активності учнів;

-   контроль знань, який базується на тестуванні, може бу­ ти з успіхом замінений результатами роботи над проектом, спостереженням проміжних результатів;

-   підхід, який базується на змаганні, замінюється коопе­ рацією, співпрацею;

-   поворот від оволодіння всіма учнями одного і того ж ма­ теріалу до оволодіння різними учнями різного матеріалу;

-   поворот від вербального мислення до інтеграції візуаль­ ного і вербального мислення.

ІКТ за своїми дидактичними властивостями активно впливають на всі компоненти системи навчання (цілі, зміст, методи і організаційні форми навчання), дозволяють ставити і вирішувати значно складніші і надзвичайно актуальні завдання педагогіки — завдання розвитку людини, її інте­лектуального, творчого потенціалу, аналітичного, критично­го мислення, самостійності в придбанні знань, роботі з різни­ми джерелами інформації. На відміну від звичайних технічних засобів навчання (традиційних ТЗН), ІКТ дозволя­ють не тільки ставити завдання наситити учня якнайбіль­шою кількістю готових, строго відібраних, відповідним чином організованих знань, умінь, навиків, а розвивати інте­лектуальні творчі здібності, їх уміння самостійно набувати нові знання, працювати з різними джерелами інформації.