1.12. Власники інформації, що захищається

Власниками інформації, що захищається, можуть бути:

- держава і ії структури (органи). У цьому випадку, до інформації, що захищається, належать відомості, що є дер­жавною, службовою таємницею, інші види інформації, що захищаються, які належать державі або відомству. Це можуть бути і відомості, що є комерційною таємницею;

-  підприємства, товариства, акціонерні товариства (у тому числі і спільні) і інші об'єднання, для яких інформація є їхньою власністю і складає комерційну таємницю;

-  громадські організації — як правило, партійна таємниця, не виключена також державна і комерційна таємниця;

-  громадяни держави: їх права (таємниця листування, телефонних і телеграфних розмов, лікарська таємниця та ін.) гарантуються державою, особисті таємниці — їхня особиста справа.

Слід зазначити, що держава не несе відповідальності за збереження особистих таємниць.

1.13. Класифікація інформації за ступенями її таємності

Всю інформацію за ступенями таємності можна розділити на п'ять рівнів. Це інформація:

•  особливої важливості (особливо важлива);

•  зовсім секретна (строго конфіденційна);

•  секретна (конфіденційна);

• для службового користування (не для друку, розсилається за списком);

• несекретна (відкрита).

Ступінь конфіденційності відомостей, що складають ко­мерційну таємницю підприємства, визначається керівництвом цього підприємства і може бути трьох-, двох- або одно рівнева: строго конфіденційно, конфіденційно, комерційна таємниця; або — комерційна таємниця, для службового користування.

За змістом інформація, що захищається, може бути розділена на:

•  політичну,

•  економічну,

•  військову,

•  розвідувальну,

•  контррозвідувальну,

•  науково-технічну,

•  технологічну,

•  ділову,

• комерційну.

Захист інформації — це комплекс заходів, проведених власником інформації, по забезпеченню своїх прав на во­лодіння інформацією і ії розповсюдження, створенню умов, що обмежують її поширення і виключають або істотно ус­кладнюють несанкціонований, незаконний доступ до засе­креченої інформації і її носіїв.

Захист інформації має бути спрямований на те, щоб:

-   запобігати витоку і втраті інформації,

-   зберігати повноту, вірогідность, цілісність інформації;

-  зберігати конфіденційність або таємність інформації, відповідно до правил, установлених законодавчими та інши­ ми нормативними актами.

Інформація, що захищається і яка є державною або комерцій­ною таємницею, як і будь-який інший вид інформації, необхідна для управлінської, науково-виробничої й іншої діяльності.

1.14. Безпека інформації в комерційних мережах

Із самого початку свого розвитку системи інформаційної безпеки розроблялися для військових відомств. Розголошен­ня такої інформації могло привести до величезних жертв, у тому числі і людських. Тому конфіденційності (тобто нероз-голошенню інформації) у перших системах безпеки приділя­лася особлива увага. Очевидно, що надійно захистити повідо­млення і дані від підглядання і перехоплення може тільки повне їхнє шифрування. Очевидно, через це початковий етап розвитку комп'ютерної безпеки міцно пов'язаний із крипто-шифрами. Однак сьогодні інформація має вже не настільки «убивчу» силу, і завдання збереження її в секреті втратило колишню актуальність. Зараз головні умови безпеки інфор­мації — її доступність і цілісність.

Доступність інформації означає, що будь-який файл або ресурс системи має бути доступний у будь-який час (за дотри­мання прав доступу). Якщо якийсь ресурс недоступний, то він є марним.

Цілісність інформації означає, що завдяки захисту інформації забезпечується незмінність інформації під час її збереження або передачі.

Конфіденційність інформації, що забезпечується крипто­графією (шифровка), не є головною вимогою при проекту­ванні захисних систем. Система безпеки повинна в першу чергу гарантувати доступність і цілісність інформації, а потім вже (якщо необхідно) її конфіденційність.

Принцип сучасного захисту інформації можна виразити таким чином — пошук оптимального співвідношення між доступністю і безпекою.