9. Авторське право і мережеві технології

9. 1. Авторське право в Інтернеті

Незаперечним фактом сьогодні є те, що виявляється масо­вий інтерес до Інтернату. Значущість суспільних відносин, що виникають у зв'язку з його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юристи не залишають без ува­ги глобальну мережу. З'являється об'єктивна потреба в пра­вовому регулюванні нової галузі.

В середині 90-х років XX століття здавалося, що Інтернет може бути вільним від регулювання. І державі, з її спробами втиснути світову павутину в національні рамки, доводилося стикатися з елементарною юрисдикцією: сайт буде розміще­ний там, де ліберальніші умови. Проте сьогодні ситуація докорінно змінилася. Схоже, що початок XXI століття за­пам'ятається всім як час, коли держави поголовно і всерйоз почали регулювати кіберпростір і забули в процесі, що при­чина, з якої всесвітня мережа стала такою інноваційною си­лою, швидше в саморегулюванні або у відсутності такого вза­галі. Так, наприклад, у Великій Британії акт «Про регулю­вання діяльності органів дізнання» дає право поліції мати беззаперечний доступ до електронної пошти і іншої онлайно­вой комунікації. Південна Корея оголосила незаконним до­ступ до Веб-сайтів, що стосуються азартних ігор. В СІЛА був прийнятий закон, що зобов'язав всі школи і бібліотеки, що перебувають на федеральному фінансуванні, встановлювати спеціальне програмне забезпечення на всі без винятку комп'ютери для блокування надходження «шкідливих для молоді матеріалів» і т. п.

Варто відзначити, що Європа, прагне вести глобальну політику щодо Інтернет законодавства. Згідно новому, так званому Інтернет Законодавству Європейського Союзу, по-купці-європейці мають право подавати позови до суду на Європейські сайти в країні їх громадянства, а правила є за­гальними і міжнародно-визнаними. СІЛА повністю підтри­мали Договір Ради Європи про кіберзлочинства, мета яко­го — гармонізувати законодавство у сфері хакерства, Інтер­нет шахрайства і дитячої порнографії.

Проблеми регулювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням Інтернет, стають дуже актуальними і для України. В даний час не доводиться говорити про розробку цього напряму в праві. Воно тільки формується. Ні в Ук­раїні, ні в Росії не існує розробок, присвячених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, які зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернету1. Питання нормативного регулювання глобальних мереж мають лише постановочний характер.

Однак, сьогодні в Україні вже існує цілий ряд норматив­них актів, що регулюють відносини у сфері інформації і, відповідно, піднімають питання використання глобальної мережі, але тільки один документ присвячений безпосеред­ньо Інтернету. Це Указ Президента №928/2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфор­маційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31.07.2000 .року. Характеризу­ючи цей документ слід сказати, що він має декларативний характер, але при цьому визначає основні напрями правово­го регулювання Інтернет в Україні. Передовсім, це захист ав­торського права в глобальній мережі.

Загальна декларація прав людини, конституція України, закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року з подальшими змінами надають грома­дянам України гарантії захисту прав інтелектуальної влас­ності (ЇВ). Так, стаття 20 Закону говорить, що авторське право на твір, створений за договором з автором, який пра­цює по підряду, належить автору.

Авторське право — частина цивільного права, яке виз­начає права і обов'язки, що виникають у зв'язку із створен­ням і використанням (видання, виконання, показ, навчання, копіювання і т. п.) творів літератури, науки, мистецтва. Цивільний кодекс України відносить авторські права до інте­лектуальної власності,

Інтелектуальна власність включає права, що нале­жать до літературних, художніх і наукових творів, виконав­чої діяльності, звукозапису, радіо і телепередач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, про­мислових зразків і інших об'єктів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІС).

Будь-яке право, у тому числі і авторське, розглядається з двох точок зору: об'єктивної і суб'єктивної.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному зна­ченні — сукупність правових норм, які регулюють відноси­ни в процесі створення і використання результатів інтелек­туальної діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному значенні — особисті права, які. згідно закону належать авто­рам результату інтелектуальної діяльності.

До об'єктів цивільних прав як в матеріальному, так і в ме­режевому (Інтернет) правовому просторі належать:

-    речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у то­ му числі майнові права;

-    роботи і послуги;

-    інформація, що охороняється;

-    виняткові права на результати інтелектуальної діяль­ ності (інтелектуальна власність);

:'•    - нематеріальні блага.

Ці об'єкти, залежно від їх значення для мережевого про­стору, можна поділити на три групи:

а) що мають цінність тільки в межах мережевого просто­ ру і без нього не існуючі. Наприклад, доменне ім'я (domaine name) — спосіб індивідуалізації веб-серверів. До складу да­ них об'єктів входять роботи і послуги; інформація, що охоро­ няється; виняткові права на результати інтелектуальної діяльності (інтелектуальна власність); нематеріальні блага. Деякі речі трансформуються у віртуальний аналог, напри­ клад, з'явився такий об'єкт, як віртуальні (електронні) гроші (Web-money);

б) що мають цінність скрізь, тобто як в межах, так і за ме­ жами кіберпростору. Наприклад, дисковий простір, тобто частина жорсткого диска на Веб-сервері. Проте такі об'єкти володіють подвійною природою в правовому значенні, тобто в матеріальному і віртуальному просторах вони мають різне значення.  Наприклад, дисковий простір,  тобто частина місця на жорсткому диску комп'ютера, підключеного до Інтернету, в кіберпросторі — це його частина, на якій можна розмістити інші віртуальні об'єкти, і ця частина може бути орендована і т. п. В матеріальному правовому просторі, дис­ ковий простір — це частина неподільної речі, жорсткого дис­ ка комп'ютера;

в) об'єкти, що мають цінність тільки за межами кіберпро­ стору, тобто в матеріальному просторі. Наприклад, продукти харчування.

Таким чином, з виникненням якісно нового правового се­редовища, можна говорити про зміну у складі об'єктів цивільних прав, а також зміну погляду на їх природу, а отже про зміну підходу до дослідження і правового регулювання електронних цивільних правовідносин2.

Таким чином, неминучою стає необхідність правового регу­лювання відносин, які виникають при використанні Інтернету.

Александров Д. Интернет-праву быть. http://vmw.russianlaw.net/law/doc/al06.htm

На цьому етапі і зароджуватиметься і формуватиметься Інтер-нет-право, як правова форма регулювання суспільних відносин, які виникають при обміні інформацією в глобальній мережі.

На відміну від України, деякі країни вже мають досвід правотворчості в розробці і ухваленні правових норм для вре­гулювання відносин, пов'язаних з роботою в Інтернеті. Роз­повсюдження забороненої інформації через мережу привело до того, що в Австралії були прийняті закони, спрямовані на врегулювання змісту інформації в глобальній мережі, в Німеччині працює закон «Про відповідальність провайдера».

Авторське право виникає в результаті створення (а не в результаті розміщення) твору науки, літератури, мистецтва і не змінюється при розміщенні матеріалів в Інтернеті. Слід зазначити, що умовна одиниця інформації в мережі — сторінка — представляє синтетичний об'єкт, оскільки вклю­чає різкі елементи авторського права: текст програми на мові HTML (Hyper Text Markup Language) і інші програмні об'єкти — зображення, фотографії, відео і аудіо матеріали.

Авторське право захищає роботу людини від несанкціоно­ваного копіювання. Слово «робота» слід розуміти в найшир-шому значенні: книги, комп'ютерні програми, музика, фільми — все, в що була вкладена чиясь праця. Звичайно, авторські права закріплюються за творцем, проте той може пе­редати їх або продати іншій особі, наприклад, володарь прав на книгу, може передати потім ці права своєму видавництву.

Для пошуків юридичне грамотної відповіді на будь-яке питання, що стосується правовідносин, що виникають на­вколо Інтернету, слід пригадати, що таке Інтернет. Інтер-нет — не суб'єкт, не предмет, а в цілому, мабуть, навіть і не об'єкт права. Інакше кажучи, з Інтернетом не можна спере­чатися, з ним не можна судитися і з нього не можна нічого отримати. Більш того, не можна домовитися з своїм контра­гентом з приводу Інтернета в цілому. Тобто не можна уяви­ти собі договір, в якому буде написано: «Шевченко за Інтер­нет належить з Петрова гривня». Можливо, комусь така посилка здається очевидною. Проте, поки вона не була

закріплена в жодній міжнародній і українській правовій нормі і разом з нею мають місце також обгрунтовані, але аб­солютно протилежні думки.

Таким чином, приймемо вищевикладену посилку за осно­ву, оскільки вона повністю укладається у вітчизняну право­ву систему. Відповідно кожний може вступати у договірні відносини і пред'явити свої претензії лише суб'єктам діяль­ності в Інтернеті: провайдерам, користувачам, розробникам програмного забезпечення, організаціям зв'язку і т. п., а та­кож з приводу конкретних предметів операції: оренди, купівлі-продажу, передачі яких-небудь прав і інше. А об'єктом операцій при цьому також виявляються які-не-будь загальновідомі об'єкти цивільного обороту: речі, інте­лектуальна власність і ін.

Разом з інтелектуальною власністю існує промислова власність.

Промислова власність — сукупність об'єктів права ви­нахідництва і патентного, охоплених Паризькою конвенцією (Захист промислової власності, 1883 рік): відкриття, винахо­ди, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі, фірмові найменування, найменування місць походження, раціоналізаторські пропозиції.

Винаходи (корисні моделі) і промислові зразки з'явля­ються і одержують правову охорону в Україні у формі па­тентів; товарні знаки і знаки обслуговування — у формі свідоцтв; раціоналізаторські винаходи — у формі посвідчен­ня, виданого на підприємстві. Право на об'єкти промислової власності зберігається в Україні або в державах, що підписа­ли угоду про приєднання до Міжнародної організації з охо­рони промислової власності.

9. 2. Захист авторських прав у сфері цифрової передачі даних На даний момент в Інтернеті існує декілька проблемних зон в галузі авторського права і інтелектуальної власності:

— визначення того, що саме підлягає захисту авторських прав в мережі;

-  фіксація авторського права і забезпечення доказів пра­ ва власності;

-   виявлення меж між зникненням і крадіжкою ма­ теріалів в Інтернеті.

Зауважимо, що в різних країнах ключові поняття автор­ського права (право на створення, використання, виконання) інтерпретуються по-різному. Для мережевих технологій по­няття авторського права (показ, розповсюдження, викорис­тання в бібліотеках, використання для навчання) зовсім не розроблені. Все більше розмитою стає грань між творчістю і інтерпретацією наявних даних, між твором і його копією. Са­ме це викликає об'єктивні труднощі при відображенні особ­ливостей нових інформаційних і комунікаційних технологій в міжнародному праві і в національному законодавстві.

Існує два основних моменти при розгляді авторських прав у сфері цифрової передачі даних:

-    питання захисту власне комп'ютерних програм і баз да­ них (можна використовувати чинне національне і міжнарод­ не законодавство в його традиційному розумінні);

-    питання, пов'язані з мережевою специфікою Інтернету і необхідністю змін в чинному законодавстві. Тут більше про­ блем, ніж рішень.

Відкривши для себе кіберпростір, національні уряди і міжнародні організації вирішили врегулювати пов'язану з ним систему відносин. У фокусі такого регулювання в першу чергу виявився захист авторських прав у сфері цифрової пе­редачі даних. Звертаючись до проблем такого роду, Комісія Європейського співтовариства прийняла в липні 1995 р. «Зе­лену книгу авторського права і суміжних прав в інфор­маційному суспільстві» (далі — «Європейська Зелена книга»). Сполучені Штати Америки, Австралія і Канада випус­тили аналогічні документи. Окремо від цих урядових ініціатив виступила ВОІС, яка стала спонсором ряду нарад експертів з питання про можливі терміни ухвалення прото­колу до Бернськой конвенції щодо охорони літературних і художніх творів для вироблення нових норм, що регулюють положення справ у сфері цифрових технологій.

В основі сучасних законодавчих ініціатив і діяльності, пов'язаних з розробкою угод про авторські права в кіберпро-сторі, лежить добре відоме уявлення про те, що володарі прав настільки не упевнені в існуванні адекватного правового за­хисту в кіберпросторі, що часто перешкоджають появі своїх творів в цифровому і мережевому середовищі. Серед доку­ментів, що відображають цю точку зору, — доклад Амери­канської робочої групи спеціальної комісії з вивчення питан­ня про права інтелектуальної власності в національній інформаційній інфраструктурі під назвою «Інтелектуальна власність і національна інформаційна інфраструктура», (1995 рік) більш відомий під назвою — «Американська Біла книга». На думку авторів, необхідно забезпечити додатковий правовий захист творів в цифровому середовищі не тільки на національному, але і на міжнародному рівні. Аргументи в підтримку правового захисту рішуче були заявлені і непога­но описані в політичних документах, що підтримують такий підхід. Менш переконливо були обгрунтовані сумніви в не­обхідності додаткового правового регулювання.

Як Американська Біла книга, так і Європейська Зелена книга розглядають можливість ухвалення нових законодав­чих норм з метою забезпечення ефективності технічних за­собів захисту творів, що охороняються. Американська Біла книга рекомендує законодавче заборонити виготовлення і продаж засобів або надання послуг, спочатку призначених для отримання доступу до авторських творів в обхід техно­логічних систем їх охорони. Вона також пропонує прийняти правові норми про покарання тих, хто спотворює інфор­мацію про управління авторським правом (ІАП), прикладену До цифрової копії твору, що охороняється, і тих, хто поши­рює цифрові копії із спотвореною ІАП. Європейська Зелена книга припускає можливість вживання додаткових заходів технологічного регулювання, таких, як ліцензування вико­ристання стандартних технологій, що перешкоджають копіюванню.

Вживання термінових заходів зі зміцнення прав авторів, відповідно до вимог цифрової технології, бажано провести як на національному, так і на міжнародному рівні.

До тепер законодавство з авторського права в основному регулювало відносини усередині бізнесу (визначаючи, перш ніж запускати новий комерційний механізм використову­вання твору, хто і в якому обсязі контролює права), тому до розробки політики з авторсько-правового законодавств доцільно залучити високоосвічених технократів або, за термінологією ВОІС, експертів, здатних формулювати складні законодавчі пропозиції, характерні для авторсько-правової індустрії, наприклад кабельного і телевізійного віщання. Діяльність експертів створює атмосферу, в якій за­конотворчість стає прерогативою фахівців, покликаних пра­цювати на благо всього суспільства, але формулюючих зако­ни на своєму професійному жаргоні і не потребуючих кон­сультації з ким-небудь, крім один одного. Оскільки закон про авторські права розповсюджується на регуляцію діяль­ності звичайних людей, необхідно включити представників груп користувачів в орбіту вирішення правових проблем.

Виникає питання, чи «готові держави досягти компромісу заради полегшення вироблення правового механізму захисту авторства в кіберпросторі?» Держави мають власні традиції щодо охорони авторських прав. Між цими традиціями існу­ють відомі відмінності, як показують наведені приклади. В одних країнах під охороною знаходяться твори, на створення яких автором були витрачені час, засоби і зусилля (так зва­ний «результат працьовитості» в авторському законодавстві), тоді як в інших країнах для вступу в силу авторського законо­давства необхідне визнання твору, як продукту творчості ав­тора. Одні держави ставлять ефірне віщання і звукозапис в один правовий простір з літературними творами, тоді як інші передбачають відмінності в їх правовому статусі. Одні передають авторам виняткові права на представлення своїх творів громадськості. Інші передають виняткові права на розповсю­дження копій твору у випадку, якщо це не співпадає в часі з розповсюдженням твору в інших державах. В деяких країнах допускається некомерційне копіювання в приватних цілях, тоді як в інших країнах воно заборонено.

Бернська конвенція привносить відому гармонію в зако­нодавство з авторського права, оскільки вимагає від країн-учасниць ухвалення мінімуму стандартів для приєднання до Бернської конвенції, навіть якщо це вступає в певну супе­речність з національними традиціями. Принциповий внесок Бернської конвенції в міжнародне право в плані дії на права авторів, крім встановлених мінімальних стандартних норм, полягає в тому, що держави, які підписалися під цією уго­дою, згодні дотримувати принцип національного режиму і готові надати творам авторів-іноземців такий же рівень пра­вового захисту, який одержують твори їх громадян.

Відомий внесок у врегулювання проблеми правового захи­сту авторів внесла угода про аспекти прав інтелектуальної власності, пов'язані з торгівлею, яка служить доповненням до загальної угоди Всесвітньої торгової організації (ВТО). Згідно даної угоди країни-члени ВТО, наприклад, зобов'язані охоро­няти комп'ютерні програми нарівні з літературними творами. Проте, дана угода, так само, як і Бернськая конвенція, фак­тично не здатна скоротити ступінь істотних відмінностей в ав­торсько-правовому законодавстві різних країн.

До приходу глобального цифрового мережевого середови­ща міжнародне авторське право терпимо ставилось до пев­них відмінностей в законодавствах різних країн. Врегулю­вання таких ключових питань, як, наприклад, розповсю­дження принципів авторського права на комп'ютерні програми, виникає внаслідок забезпечення захисту для творів, що експортуються, оскільки відкрите «піратство» (тобто пряме копіювання) є протиправним. Принцип національного правового режиму припускає, що права екс­портерів будуть захищені не гірше за права авторів-рези-Дентів. Якщо експортери стурбовані розповсюдженням твору в якійсь конкретній країні через слабкий правовий захист, то вони можуть просто припинити дистрибуцію там, знаючи, що антипіратське законодавство перешкодить іншим діяти без їх дозволу. Більш того, вирішення конфліктів у сфері правових принципів інтелектуальної власності сприяє вирішенню багатьох міждержавних проблем.

Проте кіберпростір не знає державних меж. Однаково лег­ко з Іспанії відвідати сервер в Сполучених Штатах або Авст­ралії, так само, як і сервер, що знаходиться в сусідній кімнаті, оскільки всі вони включені в одну мережу. Ана­логічним чином і ринки авторських творів в цифровому ме­режевому середовищі є глобальними за своєю природою. То­му, як уявляється, має бути нове і більш детальне врегулю­вання правових норм щодо прав авторів в кіберпросторі або повне усунення суперечностей в правових принципах (або і те, і інше разом), з тим щоб успішно застосовувати законо­давство про охорону авторських прав в кіберпросторі. Поки ініціативи, направлені на врегулювання авторського права в кіберпросторі, у тому числі і спонсоровані ВОІС, знаходяться у стадії розробки, вони, безумовно, зустрічатимуть опір з бо­ку держав, зацікавлених в збереженні своїх національних традицій. Наприклад, пропонований Американською Білою книгою міжнародний принцип відмови від моральних прав, відповідно до договору, найімовірніше зіткнеться з про­тидією в деяких країнах Європи. Навіть комісія Європейсь­ких співтовариств була вимушена згорнути спроби до врегу­лювання питання про моральні права між державами-члена­ми ЄС після того, як проведені кілька років тому слухання виявили таку слабку готовність відмовитися зараз від національних законодавчих традицій. Якщо Європейські держави не можуть домовитися між собою про врегулювання цієї проблеми, то вони, безумовно, не можуть розраховувати на рішення цього питання за межами Європи.

Незважаючи на невизначену позицію щодо прав на допу­стиме копіювання твору в цифровому мережевому середо­вищі, відображених в Американській Білій книзі, суспільна підтримка добросовісного використання цих прав в США до­статньо велика, у тому числі і щодо їх досить обширного

вживання в кіберпросторі. Це приводить до певних кінцевих висновків.

Багато людей в світі — незалежно від того, чи будуть вони оперувати поняттям «добросовісне використання» або будь-яким іншим визначенням — погодяться з панівною в Сполу­чених Штатах думкою, що слід узаконити ряд випадків при­ватного копіювання в некомерційних і освітніх цілях деяких творів, які охороняються авторським правом, таких, напри­клад, як газетні і наукові статті. Якщо так, то чому б на рівні міжнародного режиму авторсько-правового законодавства не прийняти це, як дане, і не попрацювати над більш чітким формулюванням етичних кодексів, щоб допомогти людям розібратися у визначенні того, що є легальне і нелегальне копіювання? Іншими словами, чи не доцільніше розробити законодавство, відповідно до загальноприйнятого розуміння авторських прав, ніж займатися регулюванням законів на вищому рівні, але в суперечності з уявленнями про справед­ливість? Який з цих двох шляхів завоює загальне визнання і пошану до правового захисту авторських прав?

Правовий захист авторства отримає набагато більш широ­ку підтримку, якщо відповідатиме очікуванням людей і їх уявленням. Заборонні заходи раніше не спрацювали, не спра­цюють вони і щодо авторського права в кіберпросторі.

9. 3. Методи захисту авторських прав в Інтернеті Методи захисту авторських прав включають сучасні спо­соби захисту інформації і прав в мережі Інтернет.

Один з них — це запис інформації із сторінок сайтів на ла­зерний диск, з подальшим депонуванням його у Веб-депози-тарії. Даний метод ефективний у вживанні по відношенню Щодо об'єктів інтелектуальної власності, для захисту суміжних прав і правової охорони нетрадиційних об'єктів, наприклад, охорони службової і комерційної таємниці. Окрім цього, захищаючи зміст інформації на сайті, можна уникнути вірогідних претензій, пов'язаних із змістом

публікацій. Цей метод досить простий і виглядає таким чи­ном: існує депозитарій, куди депонуються всі наявні ма­теріали, у тому числі CD і Веб-сторінки. Особа подає заявку про те, що вона є власником, описуючи матеріал. Далі фіксується дата прийому матеріалу (дуже важливо для вста­новлення пріоритетності). Заявнику видають свідоцтво про те, що матеріал, прийнятий на збереження, і як одиниця збе­реження матеріал залишається в депозитарії.

Ще один спосіб, поширений за кордоном, — це водяні зна­ки в електронних копіях зображень і фотографій, їх нано­сять за допомогою спеціального програмного забезпечення, яке встановлює таємний код певного формату у файли. При звичайному (візуальному) розгляді зображення не можливо побачити закодовані зображення — знак «Copyright», ім'я автора, рік видавництва і т. ін. Але, за допомогою викорис­тання певного програмного засобу, можна довести, що файли містять додаткові дані про особу, яка їх записала. Водяні зна­ки є стійкими щодо операцій із зображенням, наприклад: стискання, зміна розміру, формату і кольору, які не знищу­ють знаки, а лише можуть їх частково пошкодити.

Ситуація ускладнюється з розвитком Інтернет, де немає поняття національних кордонів, існує постійне збільшення швидкості комунікацій і інтенсифікація інформаційних про­цесів. Закони, при розробці яких істотно використовувалося поняття «національних кордонів», є не придатними до вико­ристання. На Заході раніше почалася епоха глобальних інформаційних мереж і там вже досягли певного успіху на шляху захисту прав для об'єктів комп'ютерного світу. Був створений інститут «Internet Policy Institute», одним з на­прямів роботи якого є розробка шляхів охорони прав інте­лектуальної власності в нових умовах.

9. 3. Методи захисту авторських прав в Інтернеті Методи захисту авторських прав включають сучасні спо­соби захисту інформації і прав в мережі Інтернет.

Один з них — це запис інформації із сторінок сайтів на ла­зерний диск, з подальшим депонуванням його у Веб-депози-тарії. Даний метод ефективний у вживанні по відношенню Щодо об'єктів інтелектуальної власності, для захисту суміжних прав і правової охорони нетрадиційних об'єктів, наприклад, охорони службової і комерційної таємниці. Окрім цього, захищаючи зміст інформації на сайті, можна уникнути вірогідних претензій, пов'язаних із змістом

публікацій. Цей метод досить простий і виглядає таким чи­ном: існує депозитарій, куди депонуються всі наявні ма­теріали, у тому числі CD і Веб-сторінки. Особа подає заявку про те, що вона є власником, описуючи матеріал. Далі фіксується дата прийому матеріалу (дуже важливо для вста­новлення пріоритетності). Заявнику видають свідоцтво про те, що матеріал, прийнятий на збереження, і як одиниця збе­реження матеріал залишається в депозитарії.

Ще один спосіб, поширений за кордоном, — це водяні зна­ки в електронних копіях зображень і фотографій, їх нано­сять за допомогою спеціального програмного забезпечення, яке встановлює таємний код певного формату у файли. При звичайному (візуальному) розгляді зображення не можливо побачити закодовані зображення — знак «Copyright», ім'я автора, рік видавництва і т. ін. Але, за допомогою викорис­тання певного програмного засобу, можна довести, що файли містять додаткові дані про особу, яка їх записала. Водяні зна­ки є стійкими щодо операцій із зображенням, наприклад: стискання, зміна розміру, формату і кольору, які не знищу­ють знаки, а лише можуть їх частково пошкодити.

Ситуація ускладнюється з розвитком Інтернет, де немає поняття національних кордонів, існує постійне збільшення швидкості комунікацій і інтенсифікація інформаційних про­цесів. Закони, при розробці яких істотно використовувалося поняття «національних кордонів», є не придатними до вико­ристання. На Заході раніше почалася епоха глобальних інформаційних мереж і там вже досягли певного успіху на шляху захисту прав для об'єктів комп'ютерного світу. Був створений інститут «Internet Policy Institute», одним з на­прямів роботи якого є розробка шляхів охорони прав інте­лектуальної власності в нових умовах.

9. 4. Закон «Copyright» На сайті університету Де-Поль перераховані чотири найпоширеніших Інтернет-злочини. Це: наклеп (libel), вторгнення в комп'ютер (computer intrusion), халатність (negligence), порушення авторських прав (copyright violation).­

Статистика правоохоронних органів СІЛА свідчить про те, що порушення авторських прав, а також крадіжки ма­теріалів і даних в системі онлайн щорічно складають в сумі 10 мільярдів доларів. З появою нових матеріалів в Інтернеті з'являються нові труднощі; уряди просто не встигають адек­ватно реагувати на новинки технічного прогресу, і на сьо­годні в світі не існує країни з досконалим законодавством у сфері авторського права.

Закон «Copyright» регулює використання електронних матеріалів, які можна отримати в Інтернеті.

Визначення символу «Copyright ©» дано в статті 9 закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції від Ї9 липня 1995 p.):

«авторське право на твір науки, літератури і мис­тецтва виникає через факт його створення. Для виникнен­ня і здійснення авторського права не вимагається реєстрації твору, іншого спеціального оформлення твору або дотримання яких-небудь формальностей. Володар винятко­вих авторських прав для сповіщення про свої права має пра­во використовувати знак охорони авторського права, який поміщається на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів:

-   латинської букви «С» в колі ©;

-   імені (найменування) володаря виняткових авторсь­ ких прав;

-   року першої публікації твору».

Але закон Copyright у багатьох випадках не дає відповідь про те, що ми маємо робити з матеріалами, які були отримані з Інтернету і які зобов'язання ми беремо, порушуючи закон Copyright на використання і розповсюдження електронних матеріалів. Багато хто думає, що все, послане в Інтернет, є загальним надбанням. Поштові повідомлення всіх видів за­хищені також як публіковані друкарські роботи. Як дія руч­ки на папері, так і дотик пальців до клавіатури, створює Copyright роботу.

В кіберпросторі, не дивлячись на зусилля урядових і не­урядових організацій з регулювання авторських прав, існує декілька затверджених стереотипів: «Якщо матеріал був пред­ставлений в мережі самим автором, відповідно він був відда­ний в загальне користування», «Я звернувся в Copyright Office, ця робота виявилася не зареєстрованою, а значить я мо­жу її використовувати», «На матеріалі не було жодного знач­ка, тому він не оберігається законом» і т.д. Наявність таких поглядів, а також широке коло користувачів, яке їх підтри­мує, свідчить про невисокий рівень правової культури членів мережевого співтовариства. Сьогодні в багатьох країнах світу існує загальна турбота щодо піратства в Інтернет і тому ведеть­ся політика законодавчого регулювання змісту.

За загальним правилом, без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, і без виплати йому винагороди доз­воляється цитування в оригіналі і в перекладі, але з обов'яз­ковою вказівкою імені автора і джерела запозичення; допус­кається використання цитат (коротких уривків) з опубліко­ваних творів в обсязі, який необхідний для досягнення мети, включаючи цитування статей з газет і журналів у формі ог­лядів друку, якщо вони обумовлені критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору. Тут дуже важлива фраза «який необхідний для досягнення мети», оскільки в цьому випадку є право посилатися на чиюсь стат­тю (вказавши ім'я автора), але не можна передруковувати її повністю. Практично у всіх інших випадках необхідно отри­мати дозвіл автора на розміщення його творів (в оригіналі, перекладі) в Інтернеті.

Щоб копіювати, друкувати і поширювати матеріали, отри­мані з Інтернету, має бути ліцензія. З одного боку, коли автор посилає що-небудь в Інтернет, він має чекати, що це буде прочитано, і можливо передано комусь. З другого боку, більшість користувачів не повинні думати, що якщо написано лист авто­ру з проханням дозволити використати його матеріал, то це дає можливість комерційного використання без дозволу авто­ра. Комерційне використання — особлива стаття. За таке ви­користання матеріалу, поміщеного на сайті в Інтернеті, відповідають провайдери. Індивідуальне використання робіт, знайдених на Інтернет сайтах, здійснюється тільки в рамках отриманої ліцензії: не можна вивантажувати, передруковува­ти знайдений матеріал в комерційних інтересах.

Fair Use (чисте використовування) грає істотну роль в світі Інтернет, де доступ є ефективно обмеженим, і автори роблять гроші шляхом контролю копій. В Інтернеті можна знайти масу сайтів з питань інтелектуальної власності і ав­торського права. Ключовими словами в пошукових системах можуть використовуватися: «intellectual property», «copyright », « fair use ».­

В рамках закону Copyright необхідно розрізняти викори­стання, отриманих в Інтернеті матеріалів в неприбуткових і прибуткових організаціях. При цьому, при укладенні дого­вору необхідно звернути увагу на такі аспекти:

1.      Мета і характер використання отриманого в Інтернеті матеріалу (використовувати тільки в процесі навчання, а не для комерційних цілей). В цьому випадку необхідно грамот­ но і кропітко складати договори.

2.      Враховувати скільки матеріалу, отриманого з Інтерне­ ту, використовується: невеликі порції можуть бути дозво­ лені авторами, а використання цілої роботи — заборонено.

3.      Визначити категорії робіт, які мають підлягати безко­ штовному використанню (наприклад, якщо тиражувати освітні послуги, то вже створюється освітній ринок).

4.      Визначити можливості і обмеження використання ма­ теріалів студентами (матеріали можна використовувати без­ коштовно для написання курсових, проведення дослідниць­ ких робіт).

5.      Захищати права тих, хто створює нові матеріали і хто адаптує їх.

Враховуючи міжнародний характер мережі Інтернет, важливо те, щоб держави регулювали певні відносини зако­нодавством. За загальним правилом, застосовуються норми законодавства тієї держави, де відбувалася первинна пере­робка тексту. Як правило, на сайтах, на яких були розміщені об'єкти авторського права, указуються умови, згідно яких ці твори можуть бути використані третіми осо­бами. Наприклад, може бути вказано: «копіювання ма­теріалів дозволено винятково за умови посилання на наш ресурс». По суті, вищесказане слід сприймати, як пропо­зиція укладання договору.

У випадку, якщо твір був розміщений у себе на сайті з по­силанням на оригінальний ресурс, то вважається, що був ук­ладений договір, і твір використовується правомірно. Якщо немає жодних вказівок, щодо умов використання, або ж вка­зано, що використання можливе лише з дозволу автора — в цьому випадку доведеться отримати відповідний дозвіл. В абсолютно всіх випадках необхідно зберігати право авторст­ва і право автора на ім'я, тобто при використанні не можна стверджувати, що це власний твір того, хто використав. Та­кож не можна не вказувати імені автора твору.

Як тільки твір, який охороняється, був зафіксований в цифровій формі, щодо нього починається застосування всіх нормативних актів про авторське право. Це означає, що тво­ри, розміщені в мережі, можна використовувати на таких са­мих умовах, як книжку, чи компакт диск.

З метою публікації матеріалу в Інтернеті виконуються дві дії:

1.         Переклад твору в цифрову форму, тобто твір приймає вигляд послідовності нулів і одиниць, яка перетворюється в комп'ютерний файл.

2.    Пересилка такого файлу на сервер, який є доступним широкій аудиторії користувачів.

З авторсько-правової точки зору, переклад твору в цифро­ву форму є переробкою твору або ж його перетворення, або то і інше. І переробка, і перетворення належать винятково авто-

рам прав власності. Ці права закріплюються за авторами на підставі законодавчих норм, при цьому законодавство більшості країн (у тому числі і України) передбачає, що не є порушенням авторських прав — переробка творів без згоди авторів і без виплати гонорару, за умови, що таке викорис­тання здійснюватиметься винятково в особистих цілях.

Офіційний словник ВОІС трактує «особисте використан­ня» — як одноразове перетворення, переклад, переробку, аранжировку, або ж будь-яку іншу переробку винятково в цілях свого особистого використання, в таких випадках, як: власні дослідження, освіта або розвага. Дане визначення містить два важливі компоненти: по-перше, кількість копій, що можна використовувати без згоди автора обмежується однією, а по-друге, чітко визначаються можливі сфери використання.

Інформаційні ресурси стають одним з основних джерел добробуту суспільства. Практично у всіх розвинених країнах, а також в рамках ЄС, ЮНЕСКО, ВОІС ведуться дослідження в напрямі, який називається «Copyright on the Internet».

9. 5. Проблеми правового регулювання в Інтернеті Інтернет піддається правовому регулюванню, але або воно недостатнє, або несвоєчасне, або не зовсім коректне.

Розвиток мережі Інтернет в найближчому майбутньому перетворить мережу на стандартний канал соціальних ко­мунікацій, по якому здійснюватиметься переважне число роздрібних торгових операцій, переказ грошових коштів, ви­конуватимуться всі функції зв'язку і віщатимуть засоби ма­сової інформації. Виникнуть нові соціальні групи, нова ідео­логія, сформується новий психологічний образ жителя пла­нети XXI століття. Тим самим, природа можливостей, що відкрилися, дозволить успішно дублювати класичні соціальні зв'язки матеріального світу, прив'язаного до гео­графії планети і, в деяких випадках, замінювати їх.

Інтернет як показник прогресу вже зараз робить захоплю­ючим і зручним життя особливого соціального шару — вірту­ального суспільства. Мільйони людей вже не бачать себе інакше, як користувачами мережі Інтернет і правомірно вва­жають себе частиною унікального соціально-інформаційного середовища.

Вказаний канал соціальних комунікацій зараз можна ви­користовувати і як благо для розвитку, і як засіб для здійснення антисоціальних дій. За відсутності норм, що регулюють дії користувачів, організацій і держав в мережі Інтернет, виникає і зміцнюється в свідомості подвійний стандарт: закони мають дотримуватися, але тільки не в ме­режі. Причини даної небезпечної тенденції багатогранні і їх можна умовно розділити на технічні, соціально-психо­логічні і правові3.

До перших можна віднести вплив природи інформації на електронних носіях (електронні дані в нашому матеріально­му світі виглядають надзвичайно мінливими і нестабільни­ми), колосальні масиви даних і «текучість» інформації в ме­режі Інтернет, а також незахищеність протоколів обміну інформацією.

Соціально-психологічними причинами процесу станов­лення подвійного стандарту є відсутність розуміння місця і ролі мережі Інтернет в людському суспільстві і ефемерний статус автономності особи, що дає можливість насолоджува­тися анонімністю і уявною могутністю.

До правових причин належать відома недостатність пра­вового регулювання, а також концептуальна складність за­безпечення доказів в мережі.

9. 6. Спеціальні і загальнотеоретичні проблеми правового регулювання в Інтернеті При постановці і дослідженні питання про правове регу­лювання в Інтернеті, виникає ряд спеціальних і загальнотео­ретичних проблем.

Серед основних загальнотеоретичних, необхідно виділити проблеми юрисдикції мережі, правосуб'єктності осіб, що представляють, поширють і споживають інформацію в ме­режі Інтернет, а також проблему визначення часу і місця дії в мережі Інтернет.

При аналізі механізмів дії мережі Інтернет і способів уяв­лення і розповсюдження інформації в ній, також виникають спеціальні юридичні проблеми, які не мають аналогів в ре­альному світі.

По-перше, це проблеми регулювання електронної ко­мерції. До них належать питання укладення контрактів за допомогою мережі Інтернет, питання несумлінної реклами, спама, проблема оподаткування підприємництва в мережі Інтернет.

Тематикою наступної групи юридичних проблем в мережі є дотримання авторських прав в мережі. Тут виникають пи­тання використання фреймів, гіперпосилань, мета-тегів, що нерозв'язні і неоднозначно трактуються за законодавством зарубіжних країн і України.

Чергова надзвичайно полемічна проблема мережі — використання товарних знаків в ній, включаючи відому ди­лему товарний знак — доменне ім'я, а також питання зло­вживань при реєстрації доменів.

Дуже важливою проблемою мережі Інтернет є визначен­ня відповідальності провайдерів і власників сайтів за зміст інформації клієнтів і користувачів, яка знаходяться на їх серверах. У ряді країн вже було прийнято декілька спе­цифічних нормативно-правових актів, що регулюють

 вказані відносини і практика використання права має яскра­во виражену національну диференціацію, що вступає в супе­речність зі всесвітнім характером мережі Інтернет.

П'ятою групою правовідносин, що відображає спе­цифічність регулювання мережі Інтернет, є багатогранні пи­тання інформаційної безпеки, що включають криптографію, шифрування, забезпечення безпеки доступу до даних, охоро­ну інтересів приватного життя (privacy). До даної групи при­микають питання моральності і цензури (як приватної, так і мережевих соціальних груп, а також держав і організацій).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що зараз в Україні і в світі спостерігається становлення нової галузі права — права телекомунікацій.

9. 7. Кодекс з захисту прав користувачів в кіберпросторі При розробці норм права телекомунікацій також не­обхідно враховувати унікальний характер соціального сере­довища мережі Інтернет і ті етичні норми, і кодекси етики, які були розроблені мережевим суспільством. Також не­обхідно зважати на звичаї ділового обороту, що належать до розвитку і використання мережі Інтернет. Останніми роками виникла нова галузь науки «інфоетика», в рамках якої роз­робляється кодекс поведінки в інформаційному просторі для тих напрямів, які не були охоплені традиційним правом.

В 1998 році ЮНЕСКО був прийнятий кодекс, який міс­тить положення, щодо напрямів рішення проблеми захисту прав користувачів в кіберпросторі.

Основними положеннями кодексу є:

1.  Забезпечити необхідну свободу доступу до інформації і захист інформації в кіберпросторі на такому ж рівні, як це здійснюється в традиційних медіа-засобах.

2.   Використовувати  всілякі  зусилля  для  ліквідації бар'єрів між інформаційно-багатими і інформаційно-бідни­ ми суспільствами,

3.    Забезпечити доступ населення до важливих масивів інформації і засобів комунікації.

4.    Здійснювати підтримку освіти з метою забезпечення кожному користувачу доступу до засобів Інтернет і інших інформаційних технологій.

5. Продовжити практику проведення всесвітніх форумів з питань інфоетики під егідою ЮНЕСКО.

6.    Проводити міждисциплінарні дослідження в області інфоетики і інформаційних технологій.

7.         Підтримувати заходи для попередження криміналу в Інтернеті.

8.    Підтримувати культурну різноманітність в кіберпрос­ торі і здійснювати заходи, які дозволяють кожній людині, культурі, мові мати рівні можливості для виявлення переваг нової інформаційної ери.

Виникає питання, як захищати права розробників сайтів на свій продукт або на його окремі частини. Необхідно розуміти, що сайт можна розглядати, як сукупність певної інформаційної структури, графічного дизайну і власне інформаційного напов­нення. Веб-сайт є програмою для комп'ютера, що представляє, включену в неї базу даних або іншу інформацію, у вигляді ново­го аудіовізуального або іншого твору, обнародування якого здійснюється шляхом повідомлення (передачі в ефір або по ка­белю) для загальних відомостей за допомогою технічних за­собів, використованих для зв'язку між комп'ютерами.

У наведеному вище тексті, будь-яке слово має цілком пев­ний і закріплений в якому-небудь законі юридичний сенс. Цей сенс з погляду загальноприйнятої комп'ютерної термінології може бути і не цілком точний, зате юридичне правильно визначений об'єкт правовідносин підлягає цілком конкретному правовому захисту.

Таким чином, виходячи з цього визначення, сайт-програ-му слід захищати не як образотворчий, а як літературний твір. А при цьому набагато легше боротися з плагіатом.

Вищенаведені особливості правового регулювання вико­ристання інформаційного простору породжують ряд

пропозицій, що розкривають можливі шляхи рішення про­блем взаємодії реального і інформаційного світу.

Серед них необхідно виділити такі пропозиції:

>  правові — створення рамкового акта, що містить ос­ новні юридичні визначення і принципи використання норм права;

>  технічні — розробка і впровадження загальнодоступ­ них державних систем пошуку з індексацією інфор­ мації, а також систем депонування інформації;

>  організаційні — вільний доступ в сегменти мережі з умовою дотримання законів;

> політичні, що полягають в забезпеченні участі України ;         в створенні протоколів і стандартів мережі Інтернет.

Оскільки Інтернет не має меж, законодавство з його вико­ристання має бути однаковим для різних країн. В Раді Євро­пи прийнята Конвенції про електронну злочинність (Convention on Cyber Crime). Разом з визначенням мінімаль­них стандартів щодо складу злочину вона містить специфічні процедурні питання щодо проведення слідчих дій, пов'яза­них з доступом до комп'ютерних систем і збором інформації в глобальній мережі.

Принципи боротьби з кримінальними зловживаннями зводяться до чотирьох основних напрямів:

-   попередження несанкціонованого доступу;

-   пошкодження систем; .'    - маніпуляції даними;

-   розповсюдження інформації злочинного змісту в мережі.

Через Інтернет сьогодні розповсюджуються інструкції для терористів, ведеться промислове шпигунство, розповсю­джується дитяча порнографія і зображення сексуального на­сильства над дітьми небаченої жорстокості. Все частіше іде мова про необхідність встановлення кримінальної відпові­дальності провайдерів, адже враховуючи жорстку конку­ренцію, самообмеження Інтернет-провайдерів представ­ляється сьогодні нездійсненною мрією.

Хто є власник мережі Інтернет?

Володіти нею не в змозі ніхто. Кожна локальна мережа несе відповідальність за той простір, який вона охоплює. Кожною з них володіє строго певна група організаторів. І всі працюють погоджено, спираючись на загальноприйнятий комплекс правил і стандартів.

Хто управляє мережею Інтернет?

Чітко певного центрального складу правління мережі Інтернет не існує. Але є ряд організацій, які спільно встанов­люють стандарти для взаємодії мереж. «Суспільство Інтер­нет» (Internet Society) — це не комерційна і не урядова ор­ганізація, яка грає важливу роль в діяльності мережі Інтер­нет. Вона надає допомогу Раді із структури Інтернет (Internet Architecture Board), інженерній управляючій групі суспільства Інтернет (Internet Society Engineering Steering Group), яка встановлює стандарти роботи і управляє ними. Вона також підтримує групу, що займається дослідженнями в області Інтернет (Internet Research TaskForce).

Якщо компанія надсилає повідомлення по внутрішній ме­режі за допомогою публічної мережі Інтернет, відповідаль­ність за охорону інформації в мережі несе ніхто інший, як са­ма компанія. Мають бути застосовані можливі технічні запобіжні засоби, що захищають інформацію від «зломів», які можуть бути здійснені за допомогою модему. Захист прово­диться за допомогою «міжмережевих екранів» (firewalls), що фільтрують всю вхідну і вихідну інформацію. Несанкціоно­вані спроби підключення зразу ж дістають відмову. Вся важ­лива інформація (про кредитні картки, особисті дані і інша) може бути зашифрованою для запобігання її розкраданню.

З розвитком Інтернет росте турбота урядів різних країн світу про можливість громадян мати доступ до згубної і руйнівної інформації. Існує декілька найважливіших питань, які трактуються, як «регулювання» в Інтернеті, у тому числі:

>  ліцензування;

>  управління доменними іменами (інформаційна безпе­ ка, включаючи моніторинг і фільтрацію змісту; еко­ номічна безпека).

9. 8. Ліцензування в Інтернеті Наведемо ряд прикладів щодо ліцензування в Інтернеті.

В Китаї і Сінгапурі неодноразово здійснювалися спроби контролювати доступ до мережі за допомогою різних технічних засобів. Уряди цих країн ввели обов'язкове ліцен­зування не тільки провайдерів (ISP), але навіть користу­вачів. Всі модеми ліцензували, а весь потік інформації ме­режі Інтернет проходив через небагатьох національних опе­раторів. Це робилося з метою контролю змісту. Такий метод підходив для цих країн, оскільки Інтернет тут мав порівняно невеликі розміри, а політичний режим допускав вживання цензури. Успіх подібних спроб незначний, хоча час від часу вони робляться і в інших країнах.

Канада стверджує, що уряд може тільки спробувати кон­тролювати зміст Інтернету. Встановити «дзеркальний сайт» так само просто, як і передати «заборонений зміст» у зворот­ньому напрямі. Існує маса різних методів, використання яких перешкоджає встановленню контролю над мережею. Разом з тим, затверджений Палатою общин «Закон С-54» (Bill С-54) закріплює за главою ради право встановлювати технології для охорони цифрових підписів.

Варто зауважити, що спроби контролювати Інтернет не увінчалися успіхом в жодній країні!

Інтернет за своєю природою неможливо контролювати. Для нього не існує перешкод. Інтернет здатний обійти блокування доступу і контроль над змістом мережі. Тому він є універсаль­ним і нейтральним середовищем для передачі інформації. З упевненістю можна сказати, — заявляли Канадські аналітики, — наявні технології не дають повної гарантії, що користувач буде захищений від «неприйнятного» змісту.

В США не існує жодних положень про те, хто має право або може працювати провайдером, а також немає жодних по­ложень, які контролюють схеми з'єднань провайдерів. Варто відзначити, що подібний контроль можливий за допомогою

послуг телефонних компаній або використання радіотехно-логій. Супутникова індустрія, що швидко розвивається, теж дає можливості здійснювати контроль.

Ситуація в СІЛА останніми роками серйозно змінилася. В СІЛА ведуться гарячі дискусії з приводу уніфікації стан­дартів (Uniform Computer and Information Transaction Act — 0151 UCITA) для систем електронної комерції. Передбачува­ний закон проконтролює ліцензування будь-якого програм­ного забезпечення (від текстових редакторів аж до програм управління акціями), що має справу з транзакціями в Інтер­нет. Над законом працювало близько 300 професорів в галузі права з Національної конференції, уповноважених з уніфікації державних законів (National Conference Commissioners on Uniform State Laws). На думку критиків за­кону, він не враховує положень багатьох інших законів, у то­му числі — про авторське право.

Для України проблема ліцензування компаній провай­дерів є також актуальною. Із цього приводу існує тільки дві думки: «ліцензувати» і не «ліцензувати». Супротивники ліцензування часто посилаються на досвід зарубіжних країн, в яких ліцензування відсутнє. При цьому не враховується очевидний факт, що відміна ліцензування — результат «істо­ричного розвитку», який ми хочемо отримати відразу. Крім того, якість послуг, що визначаються тільки ринком, — ре­зультат істинних ринкових відносин, які у нас в «чистому вигляді» поки відсутні. Якщо проблема буде вирішена на ко­ристь ліцензування, то доведеться достатньо детально описа­ти, що власне підлягає ліцензуванню, а що ні.