9. 9. Управління адресним простором в Інтернеті

Структура Інтернет є ієрархією адрес. Кожний комп'ютер, підключений до мережі, одержує свій номер, який і є його адресою. Ці адреси аналогічні телефонним но­мерам. Інформаційні пакети доставляються до свого місця призначення з їх допомогою. Ці адреси мають псевдоніми, зрозумілі людині. Наприклад, людині більш зрозуміла адреса якої-небудь компанії у вигляді: www-ім'я ком­панії.країна, ніж якби він виглядав так: 130.179.16.50. Ад­реси і визначальні імена привласнюються незалежними людьми. До 1998 р. відповідальність за розподіл адрес в Інтернеті ніс департамент торгівлі СІЛА. З недавнього часу почався перехід до управління адресним простором за допо­могою нової міжнародної організації — ICANN, що діє під юрисдикцією СІЛА. Крім того, сьогодні в різних країнах існують організації, що працюють на користь свого регіону.

Як було вже зауважено, вищі адреси називаються доменами, кожний з яких має своє ім'я. Таким чином, доменні імена — це імена комп'ютерів, безпосередньо підключених до Інтернету.

Як відомо, загальний вигляд доменного імені має просту форму — http://www.i'мя.розширення. Ім'я — ця проста у вживанні назва компанії або організації. Розширення — це імена кореневих доменів (найвищих імен в ієрархії). Коре­неві домени можуть бути представлені двома видами імен: за класифікацією видів діяльності і за географічним принци­пом. Все це — називається системою доменних імен (domain namesystem — DNS). Кожному імені відповідає серія чисел, яка називається «номер в протоколі Інтернет» (Internet Protocol numbers), що зберігається на комп'ютерах, через які йдуть повідомлення в Інтернет, і означає, що кожне доменне ім'я має бути офіційно зареєстровано.

Реєстрація доменних імен проводиться різними ком­паніями, які так і називаються — реєстратори (registrars). Ці компанії конкурують між собою. ICANN відповідає за всі процеси управління адресним простором Інтернет і делегує повноваження з управління їм компаніям — реєстраторам у всьому світі.

Щоб розібратися в нюансах авторського права, можна відвідати такі сайти.

http: //Icweb. loc. go v/copyright/rb .html

http://www.aipla.org/

http: //www.benedict. com/

http://v/ww. law. Cornell. edu/topics/copyright. html

http://www.wipo.org/ — ВОІС

http://www.unesco.org/ — ЮНЕСКО

http://www2.echo.lu/legal/en/iap/decision/ — план, що розроб­ляється ЄС для боротьби з піратством в інформаційних середовищах.

http://www.nopiracy.com/ — антипіратський сайт, де до­ступна інформація про негативні наслідки комп'ютерного піратства в міжнародній практиці.

http://www.kv.minsk.by/ — сайт газети «Комп'ютерні вісті», рубрика «Комп'ютер і право» №21, 1999 p., матеріал «Хто автор, а хто ні в павутині Інтернет?».

http://www.cyberpolice.ru/ — управління з економічних злочинів УВС м. Москви.

http://www.aist.com.ua/~qwer/ — асоціація захисту інформації.

10. Інформаційне суспільство

10. 1. Становлення і розвиток інформаційного суспільства Сьогодні світ переживає нову могутню революцію, здатну принципово змінити життя людей — їх роботу, дозвілля, способи об'єднання в співтовариства і навіть ставлення до са­мих себе. На відміну від попередніх технологічних рево­люцій, заснованих на матерії і енергії, ця фундаментальна зміна зачіпає наше розуміння часу, простору, відстані і знан­ня. В основі інформаційної революції лежить вибуховий роз­виток інформаційних технологій (IT), різноманітність і можливість вживання яких лімітовані лише винахідливістю самої людини. Сьогодні стала очевидною перевага інфор­маційної складової діяльності людей над всіма іншими її формами і компонентами.

У сучасному світі знання й інформація породжують нові знання, їхні обсяги і вплив на продуктивний розвиток суспільства зростають у часі подібно сніжному кому. Цей виклик жадає від людства нових способів і засобів поширен­ ня і використання глобальних знань з метою подальшого прогресу, що і є головною властивістю суспільства знань і інформації. Пошук нової парадигми улаштування світу, що вимагає глобалізації знань і наукових досягнень, і став пере­ думовою виникнення нової фази розвитку людства, пов'яза­ ної з появою інформаційного суспільства і його найбільш розвинної форми — суспільства знань. В епоху інфор­ маційного суспільства людство одержує могутній інструмент для об'єднання зусиль з метою одержання нових знань, спря­ мованих на рішення своїх глобальних проблем, економічно­ го зростання і підвищення життєвого рівня населення.        Становлення і розвиток інформаційного суспільства є ха­рактерною рисою XXI століття. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і ко­мунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань уп­равління суспільством і демократизації суспільного життя. Світова спільнота, ставши на шлях постіндустріальної цивілізації становлення і розвитку інформаційного суспільства, формує різні шляхи його побудови.

Характерними рисами і ознаками інформаційного суспільства є:

-   формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору країни, як частини світового інформаційного про­ стору,  повноправна участь України в процесах інфор­ маційної і економічної інтеграції регіонів, країн і народів;

-    становлення і в подальшому домінування в різних сфе­ рах перспективних інформаційних технологій, засобів об­ числювальної техніки і телекомунікацій;

-    створення і розвиток ринку інформації і знань як фак­ торів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільст­ ва в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фак­ тичне задоволення потреб суспільства в інформаційних про­ дуктах і послугах;

-    зростання ролі шформащйно-комунікащйної інфраст­ руктури в системі суспільного виробництва;

-    підвищення рівня освіти, науково-технічного і культур­ ного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі квалі­ фікації, професіоналізму і здібностей до творчості як най­ важливіших характеристик послуг праці;

-    створення ефективної системи забезпечення прав гро­ мадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поши­ рення і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.

Інформаційне суспільство вносить істотні якісні зміни і в методологію сучасної освіти: знання формують основу для реалізації потреб освіти і складають один з найважливіших виробничих чинників. В інформаційному суспільстві еко­номіка країни зазнає зміни і трансформується в економіку, засновану на інформації і знаннях, інтелектуальних інфор­маційних технологіях, і підтримується всесторонньо розви­неною людиною. Ці тенденції в економіці вимагають нових видів освіти, етичної компетентності і інфраструктури, що підтримує процес постійного вдосконалення знань і умінь.

Термін «Інформаційне суспільство» було прийнято вико­ристовувати щодо нової світової спільноти, яка базується на інформації. Загальноприйнятого визначення — що таке інформаційне суспільство ще немає, хоча в розумінні кола проблем, які воно охоплює і які мають бути вирішені при цьому, є істотні просування. Приведемо нижче деякі найпо­ширеніші визначення даного поняття.

Інформаційне суспільство — це таке суспільство, в яко­му виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація признається найзначнішим ресурсом.

Інформаційне суспільство — це суспільство, в якому є реалізованим загальний доступ до глобальних джерел інфор­мації і автоматизованої ії обробки.

Інформаційне суспільство — ступінь в розвитку сучас­ної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням частки інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у вало­вому внутрішньому продукті, створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інфор­маційну взаємодію людей, їх доступ до світових інфор­маційних ресурсів і задоволення їх соціальних і особових по­треб в інформаційних продуктах і послугах1.

Беручи до уваги вищенаведені визначення, можна зроби­ти висновок, що створення інформаційного суспільства —

1 Термін наведений в науковій редакції авторського колективу інституту розвитку інформаційного суспільства (http://www.iis.ru/glQssary/mfsociety .ru.fatml)

новий виток розвитку людської цивілізації, і він не мисли­мий без розвитку процесу інформатизації, який, у свою чер­гу, є пов'язаним з розвитком інформаційної індустрії.

Інформаційна індустрія — це виробництво технічних засобів (ЕОМ, ПЕОМ, телефонів, телексів, факсів, ксероксів та інших пристроїв) та програмного забезпечення (нових інформаційних технологій).

Зауважимо, що саме інформаційна індустрія підтримує процес інформатизації суспільства.

Інформаційна індустрія — це засіб для переходу від індустріального суспільства до інформаційного. Інформацій­не суспільство не може бути ізольоване, тому інформатизація суспільства веде до інформаційної єдності всієї цивілізації.

В інформатизації суспільства є й негативні сторони:

-      головна з них — втручання в приватне життя (не­ санкціонована електронна пошта, реклама, віруси);

-      інформаційна криза — другий приклад негативного явища, пов'язаного з інформатизацією суспільства;

-      і третє негативне явище, що супроводжує розбудову інформаційного суспільства — відірваність тих, хто занадто захоплюється інформаційними технологіями, від реального життя.   Так,   викладачі  Американського   Університету Вільямса Вуда стурбовані тим, що їх студенти проводять дуже багато часу в Інтернеті. Щоб перешкоджати цьому, керівництво   університету   запропонувало   студентам знижку на оплату навчання за те, що студенти проводи­ тимуть більше часу в реальному житті. Студент підписує договір з університетом, в якому обумовлюється, що протя­ гом року студент відвідуватиме різні університетські культурні заходи, заробляючи при цьому бали.

Всі залучені до інформаційного суспільства — інформати­зація не залишила осторонь жодної сфери соціальної актив­ності: від повсякденного життя до міжнародних відносин, від сфери дозвілля до виробничих стосунків.

Так, наприклад, у зв'язку із збільшенням виробництва комп'ютерів і розширенням мережі Інтернет світ починає «хитатися» під потоком інформації, заявили учені в Каліфорнії (СІЛА). Згідно результатам досліджень, прове­дених Каліфорнійським університетом, більше 90% інфор­мації зберігається в цифровій формі в комп'ютерах, таким чином займаючи менше місця, ніж на папері, у фільмах і віде-озаписах. В цілому в мережі Інтернет зібрано близько 550 мільярдів документів, і щодня створюється ще 7,3 мільйони нових сторінок. За словами вчених університету, кожний житель в будь-якій точці земної кулі може мати доступ до інформації в мережі Інтернет, і абсолютно є очевидним ри­зик «потонути в цьому океані інформації», тому необхідно «навчитися в ньому плават

10. 2. Роль інформаційного права і інформаційного законодавства в сучасному інформаційному суспільстві: Поняття інформаційного права Одні автори розглядають інформаційне право, як нову комплексну галузь права, що вивчає інформаційні відносини, як предмет правового регулювання, а також суб'єкти і право­вий режим інформаційних процесів в сучасному суспільстві. Інші визначають інформаційне право як систему норм права, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері суспільства. Треті стверджують, що інформаційне право — це правовий фундамент інформаційного суспільства, що актив­но формується у всіх країнах і континентах за допомогою гло­бальних інформаційних мереж і інших нових інформаційних технологій. Четверті вважають, що інформаційне право діє лише в рамках організаційно-правових форм регламентації суспільних відносин, що виникають в процесі акумуляції, аналітичної обробки і розповсюдження інформації за допомо­гою електронних засобів. П'яті визначають інформаційне право як самостійний інститут цивільного права, що регулює правовідносини суб'єктів в області правового режиму здійснення інформаційних процесів, тобто створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, розповсюдження і спожи­вання інформації (інформаційних ресурсів).

Неоднозначність думок багато в чому пов'язана з тим, що інформаційне право достатньо нова галузь правової діяльності, що знаходиться у стадії формування. Ще не до кінця вирішені питання про систему інформаційного права, зміст даної галузі і її розмежування з іншими галузями права. На користь визнан­ня інформаційного права самостійною галуззю права говорять такі факти, як наявність великого масиву нормативних актів, формування принципів, наявність яскраво вираженого предме­ту, розподіл на загальну і спеціальну частини і ін.

Найбільш повним визначенням галузі інформаційного права можна вважати наступне.

Інформаційне право — це система соціальних норм і відносин, що виникають в інформаційній сфері — сфері ви­робництва, перетворення і споживання інформації, яка охо­роняється державою.

Основний предмет правового регулювання інфор­маційного права — інформаційні відносини, тобто відноси­ни, що виникають при здійсненні інформаційних процесів — процесів виробництва, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, передачі, розповсюдження і споживан­ня інформації.

Інформація як об'єкт правовідносин давно увійшла до міжнародного права. Відомі інформаційні права і свободи, проголошені Загальною декларацією прав людини, затвер­дженою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (див. статті 12, 18, 19, 26 і 27 Декларації).

10. 3. Основні принципи інформаційного права і їх класифікація Принципи інформаційного права — це основні почат­кові положення і ідеї, що визначають суть і зміст галузі інформаційного права, що додає системний характер її нор­мам і інститутам і дозволяє говорити про цілісність ме­ханізму правового регулювання інформаційних відносин в суспільстві.

Всі принципи інформаційного права можна поділити на загальні і спеціальні.

До загальних принципів слід віднести основоположні положення і ідеї, які поширюють свою дію на всю су­купність відносин, що складаються в інформаційній сфері. Це принципи:

-    законності;

-    свободи доступу до інформації;

-    вільного виразу думок і переконань;

-    забезпечення інформаційної безпеки;

-    рівності громадян перед законом;

—  захисту авторських прав;

-  комплексності відносин в інформаційній сфері.

До спеціальних принципів належать основні положення і ідеї, що визначають суть і зміст окремих предметних облас­тей інформаційного права, його правових інститутів.

Наприклад, основними ідеями і правилами при користу­ванні мережею Інтернет є:

—принцип єдиного глобального характеру мережі;

—принцип права приватного життя, який містить в собі пра­ во на автономію і свободу у приватному житті, право на за­ хист від вторгнення в неї органів влади і інших людей;

-  принцип точного дотримання правил користування мережею;

—принцип недоторканності приватної власності на інфор­ мацію і дотримання норм авторського права;

—принцип доступності до інформації, який включає пра­ во кожного суб'єкта суспільства мати доступ до інфор­ маційних технологій і будь-якої необхідної для нього

 

інформації, дозволеної для доступу, у будь-який час і в будь-якому місці.

В області телерадіомовлення можна виділити такі спеціальні принципи:

-   принцип недопущення цензури;

-   принцип віддзеркалення інтересів всіх верств і кате­ горій телеглядачів і радіослухачів;

-   принцип ліцензування телерадіомовної діяльності;

-   принцип захисту авторських і суміжних прав;

Ч    - принцип пріоритету повідомлень про біди, події дер-;       жавної і суспільної значущості і інше.

Свої власні специфічні принципи мають і решта інсти­тутів інформаційного права (інститут доступу до інформації, інститут державної таємниці і т. д.).

Інформаційне право має свої власні інститути (інститут масової інформації, інститут документованої інформації, інститути інформації обмеженого доступу) і використовує добре відомі інститути права (наприклад, інститути інтелек­туальної власності).

10. 4. Роль інформаційного права в інформаційному суспільстві Роль інформаційного права в інформаційному суспільстві XXI століття переоцінити важко. Це право складає його правовий фундамент. А оскільки, в інфор­маційному суспільстві практично відсутні географічні і ге-ополітичні межі, і навіть часові рамки і годинні пояси, а та­кож, як правило, не діють національні законодавства, то інформаційне право, як правове відображення такого суспільства, має будуватися, переважно, на нормах міжна­родного права, що регулюють основні групи інформаційних відносин на міждержавному рівні.

Оскільки в мережі Інтернет є відсутнім не тільки ук­раїнське право, але і міжнародне, а вчені правознавці всього світу стурбовані найшвидшим вирішенням правових про­блем в Інтернеті, Україна має нагоду внести свій великий внесок у формування міжнародної політики становлення інформаційного права в міжнародному масштабі.

10. 5. Роль органів влади у формуванні інформаційного суспільства Інформаційне суспільство — проект планетарного мас­штабу, у якому кожна нація має буде рано чи пізно виступи­ти в ролі співавтора, привнести власні ідеї і культурні особ­ливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інфор­маційного суспільства, як і внесок інших країн.

Усі країни життєво зацікавлені в розвитку глобального інформаційного суспільства і використанні нових можливос­тей, що з'являються завдяки поліпшенню доступу до інфор­мації і кращого забезпечення інформацією. Разом з тим, досить важливо, щоб глобальне інформаційне суспільство створювало умови, що дозволяють кожному використовувати ці можли­вості, здійснюючи, зокрема, підтримку ініціативам, спрямова­ним на забезпечення прийнятного по вартості і справедливого доступа до інформації на всіх мовах. Проте, як і раніше, існу­ють численні політичні, юридичні, культурні, економічні, освітні, соціальні і технологічні фактори, що перешкоджають забезпеченню такого доступу. Диспропорції і нерівність між країнами і співтовариствами в питаннях доступу до інформації і її забезпечення — так називаний «цифровий розрив» між інформаційно багатими і інформаційнобідними — зростають.

Цифровий розрив — явище, що слугує результатом нерівноправного використання інформаційних і комуніка­ційних технологій, а також нерівноправного доступу до них, що веде до глобального розриву в області знань між інфор-маційноімущими й інформаційнонезаможними.

Велике число урядів відчувають потреби в розробці національних керівних принципів формулювання і здійснення політики забезпечення справедливого і прий­нятного по вартості доступу до інформації2 в кіберпросторі. Багато міжнародних і регіональних організацій, такі як Ор­ганізація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна торгова палата, Рада Європи, Європейська спільнота, Організація азіатсько-тихоокеанського еко­номічного співробітництва та інші, також виступають з ініціативами, спрямованими на досягнення міжнародного консенсусу щодо загальних основних принципів, що мають визначати таку політику. Інші організації, включаючи ЮНЕСКО, виступають за збереження відповідної збалансо­ваності в питаннях, що стосуються доступу до інформації і її виробництва в рамках глобальних мереж, відносячи до числа цих принципів, зокрема, розвиток багатомовності в Інтернет3.

Державні органи провідних країн зайняли надзвичайно активну позицію в справі формування інформаційного суспільства. На сьогоднішній день усі провідні країни світу сформулювали свою політику і стратегію щодо інфор­маційного суспільства.

Так, наприклад, стратегія адміністрації США в області інформатизації була визначена ще у вересні 1993 року офіційним документом, який має назву: «національна інфор­маційна інфраструктура: план дій, 1993».

Один з Директоратів Європейської Комісії — виконавчого органу Європейського Союзу є відповідальний за «Інфор­маційне суспільство». Цим загальноєвропейським органом ведеться розробка проектів законодавства з інформаційних

2 Загальний доступ — рівноправний і недорогий доступ для всіх громадян до інформації, інформаційної інфраструктури, необхідних для розвитку суспільства й особистості.

3    Міжнародний симпозіум з питань багатомовності в інформаційному суспільстві. 4-7 грудня 1997 р. Інфоетіка 98 — Другий Міжнародний кон­ грес ЮНЕСКО з етичних, правових і соціальних проблем кіберпростору, 1—3 жовтня 1998 р. Нарада експертів з правових аспектів кіберпростору. 29-30 вересня 1998 р. Нарада експертів з питань багатомовності в інфор­ маційному суспільстві. 15 квітня 1999 р.

технологій, координація діяльності національних урядів в цій сфері, моніторинг і аналіз останніх тенденцій.

В липні 1994 року Комісією Європейського Союзу була прийнята програма переходу до інформаційного суспільства під назвою «Європейський шлях в інформаційне співтовари-• ство». А в 2000 році почала свою роботу загальноєвропейська програма «Електронна Європа — інформаційне суспільство для кожного».

В 1995 році Фінляндія розробила національну стратегію «Фінський шлях в інформаційне суспільство», в 1996 році урядом Німеччини була представлена програма дій «Шлях Німеччини в інформаційне суспільство». Протягом 90-х років аналогічні програми були прийняті в більшості розви-нених держав і цілій низці країн, що розвиваються. Також був створений ряд міжнародних організацій, покликаних спрійяти побудові інформаційного суспільства.

Питання побудови інформаційного суспільства є одним з основних напрямів діяльності Союзу міст «Євросітіс» — «Євроміста» (Eurocities), найавторитетнішої організації в Європі, що лобіює інтереси міст на загальноєвропейському і національних рівнях. Підрозділом союзу є мережа «Те-лесітіс» — «телеміста» (Telecities), заснована в жовтні 1993 року. Мережа «Телесітіс» включає не тільки великі, але середні і малі міста.

10. 6. Правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства: Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства 22 липня 2000 року лідерами великої вісімки була підписа­на Окінавська Хартія глобального інформаційного суспіль­ства, яка свідчить: «інформаційне суспільство, як ми його пред­ставляємо, дозволяє людям ширше використовувати свій по­тенціал і реалізовувати свої прагнення. Для цього ми повинні

зробити так, щоб ІКТ служили досягненню взаємодоповнюю­чих цілей забезпечення стійкого економічного зростання, підвищення суспільного добробуту, стимулювання соціальної згоди і повної реалізації їх потенціалу в області зміцнення де­мократії, транспарентного і відповідального управління, міжнародного миру і стабільності. Досягнення цих цілей і рішення виникаючих проблем зажадає розробку ефективних національних і міжнародних стратегій».

В Окінавській Хартії глобального інформаційного суспільства4 знову підтверджуються зобов'язання, що стосу­ються формулювання і здійснення стратегій забезпечення кожній людині можливостей користуватися загальним і прийнятним по вартості доступом до інформаційних і ко­мунікаційних мереж, при цьому учасники зобов'язуються:

-     «сприяти встановленню ринкових умов, необхідних для надання населенню доступних послуг в області ко­ мунікацій;

-     вишукувати додаткові можливості, включаючи до­ ступ через установи, відкриті для широкої публіки;

-     приділяти пріоритетну увагу удосконалюванню мере­ жевого доступу, особливо у відсталих міських, сільських і віддалених районах;

-     приділяти особливу увагу нестаткам і проблемам лю­ дей, що користуються меншою соціальною захищеністю, людей з обмеженою працездатністю, а також літніх грома­ дян, і активно здійснювати міри, спрямовані на надання їм більш легкого доступу;

-     сприяти подальшому розвиткові «зручних для корис­ тування»,    «безперешкодних»    технологій,   включаючи мобільний доступ до мережі Інтернет, а також більш широ­ ке   використання   безкоштовного,   загальнодоступного інформаційного наповнення і відкритих для всіх користу­ вачів програмних засобів, дотримуючи при цьому права на інтелектуальну власність».

Окінавська Хартія глобального інформаційного суспіль­ства, відображає важливість, яку «Велика вісімка» надає роз­ширенню доступу до інформаційних технологій. В Хартії вис­ловлені зобов'язання країн G-8 (країн великої вісімки) з за­безпечення загального доступу, причому реалізація багатьох ініціатив буде доручена спеціальній групі по комп'ютерним можливостях. Ця група «буде мобілізувати і координувати зусилля урядів, приватного сектору, фундацій, багатосто­ронніх і міжнародних інститутів, які направлені на скоро­чення «цифровогорозколу», мовиться у Хартії.

Ініціативи, які підтримуються широким спектром дер­жавних і приватних груп з особливими інтересами, включа­ють зусилля, які організовані і фінансуються Корпорацією зарубіжних приватних інвестицій США, Програмою розвит­ку Організації Об'єднаних Націй, Експортно-імпортним банком Сполучених Штатів Америки і урядом США. В основ­ному такі ініціативи передбачають розробку політики, яка сприяє розповсюдженню інформаційних технологій, і надан­ня кредитів спеціально для реалізації проектів в сферах елек­тронної комерції і цифрового розколу на міжнародному рівні.

Програми приватного сектору підтримуються і реалізують­ся деякими відомими корпораціями — «Майкрософт», «Стар-медіа», «Інтел», і «Сіско система». Як правило, в програмах ро­биться більший акцент на надання устаткування і послуг з на­вчання основам інформаційних технологій країнам, що розви­ваються. Наприклад, в рамках ініціативи «Стармедіа фаун-дейшн» проводитиметься навчання основам інформаційних технологій молоді з низькими доходами з Латинської Америки..

Ці зусилля передбачають значні зобов'язання зі створення інфраструктури інформаційних технологій в країнах світу, що розвиваються, забезпеченню передачі технологій і навчан­ню як технічних фахівців, так і користувачів Інтернету тому, як встановлювати, підтримувати і використовувати Інтернет. /

Ініціативи, прийняті на Окінавському саміті G-8, підкріплюватимуть інші зусилля, які вже робляться з метою розвитку глобальної інформаційної інфраструктури.

 

«Відповідь» Президента України на «Окінавську Хартію»

31 липня 2000 року президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про заходи щодо розвитку національної скла­дової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечен­ня широкого доступу до цієї мережі в Україні». Указ визна­чає основні цілі і завдання в розвитку українського сегменту Інтернет. Згідно документу, Президент бере на себе турботу про створення найближчим часом економічних, правових, технічних і інших умов для розвитку Інтернету в країні.

Ці заходи мають забезпечити як широкомасштабний до­ступ населення України до Інтернету, так і розвиток національних мережевих ресурсів. Велика увага приділяєть­ся і розвитку електронній комерції.

10. 7. Документи Ради Європи, Юнеско, ООН

Документи Ради Європи

На Європейському рівні, одним з найважливіших доку­ментів в галузі IT є так званий Звіт Бангемана. Цей звіт був розроблений на прохання Європейської Наради для зустрічі 21-24 червня 1994 року в Корфу. Вперше в документі була використана концепція «Інформаційне Суспільство» замість звичайної концепції «Інформаційних магістралей». Критич­ним елементом в Звіті Бангемана було те, що приватний сек­тор гратиме дуже важливу роль в створенні і розвитку інфор­маційних технологій як на національному, так і на над­національному рівнях. Роль урядів тоді обмежиться тільки їх втручанням підчас просування, використання і регулю­вання нових інформаційних технологій.

Цей ліберальний підхід, прийнятий в Звіті Бангемана, підкреслив той факт, що створення нової, революційної освітньої політики має стати однією з найважливіших цілей для кожного уряду. Основними цілями нової політики по­винні бути надання кожному студенту або людині, котра на­вчається, можливості знати, як використовувати IT, а також переорієнтувати навички викладацького складу, щоб вони

були здатні викласти як використовувати цей вид матеріалу кращим способом.

Інший важливий пункт, підкреслений в цьому доку­менті, має відношення до того факту, що нові інфор­маційні технології мають стимулюватися 10 видами сумісної діяльності приватного і державного секторів. Ці ініціативи торкаються телекомунікацій, дистанційного навчання, мережі освітніх і дослідницьких центрів, теле-матичних послуг для малих і середніх підприємств, управління рухом на головних шляхах, управління повітряним рухом, мережі установ охорони здоров'я, підвищеного використання інформаційної технології в уряді, головні інформаційні шляхи в міських областях, і мережі транс-Європейских урядів.

Три документа було підготовлено, щоб доповнити Звіт Бангемана:

-    інформаційне суспільство: від Корфу до Дубліна, нові пріоритети, що з'являються;

-    підготовка наступних кроків;

-    план дій.

У всіх цих документах згадана проблема, яка пов'язана з телекомунікаціями. Фактично, процес лібералізації, запла­нований на 1998 рік, має бути закінченим настільки швидко, наскільки можливо. Щоб досягти Американського або Японського технологічного рівня потрібні конкуренція, зни­ження цін і удосконалення послуг.

Однак, Європейське Співтовариство почало також замис­люватися щодо періоду, який має слідувати за цим процесом лібералізації.

Так, 6-7 травня 1999 року в Будапешеті на 104-й сесії Комітету міністрів Ради Європи була прийнята Декларація про Європейську політику в області нових інформаційних технологій. В декларації робиться акцент на сприяння для всіІР максимально широкому доступу до нових інфор­маційних і комунікаційних послуг, забезпечення безпереш­кодного доступу з використанням нових інформаційних

 технологій до інформації про місцеві, регіональні і націо­нальні адміністративні і юридичні служби і прямих зв'язків з ними, заохочення вільного обміну інформацією, думками та ідеями і т.п. ініціативи, які направлені на формування і розвиток інформаційного суспільства.

10. 8. Роль ООН в розповсюдженні інформаційних технологій як інструменту розвитку інформаційного суспільства В даний час переконання ООН, щодо того, чому всі країни мають вступити в IT революцію, сформовані і перевірені практичним досвідом. ООН постійно займав активну по­зицію, заздалегідь визначивши важливі умови для ефектив­ності своїх дій, а також проблеми і перешкоди, які необхідно подолати для забезпечення ефективності і стійкості внеску IT в розвиток всіх країн світу.

Такі дії були відображені в цілому ряді документів ООН. Серед них:

-     звіт  експертної  групи  з  інформаційних і  телеко­ мунікаційних технологій (Нью-Йорк, 17-20 квітня 2000 p.);

-     звіт Генеральному секретарю ООН групи радників з інформаційних технологій;

-     глобальна ініціатива щодо подолання інформаційної нерівності;

-     типова угода обміну при міжнародному комерційному використанні електронного обміну даними (Додаток до Реко­ мендації №26 «Комерційне використання угод обміну при електронному обміні даними», яке прийняте Робочою гру­ пою зі сприяння міжнародним торговим процедурам Євро­ пейської економічної комісії ООН від 23 червня 1995 p.);

-     угода про електронну комерцію (Рекомендація №31, прийнята Центром сприяння торгівлі і електронному бізнесу ООН (UN/CEFACT), березень 2000 p., Женева).

В 1966 році Генеральна Асамблея ООН створила допоміж­ний орган — комісію ООН з міжнародної торгівлі (ЮНСІТ­РАЛ) в цілях сприяння розвитку права міжнародної торгівлі.

У напрямі розвитку інформаційного суспільства можна відзначити такі документи даного органу:

 >   типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про електронну комерцію» 1996 р. (з додатковою статтею, прийнятою в 1998 p.);

>   типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про електронні підписи» 2001 p.;

>   типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про міжнародні кредитові переклади» 1992р.;

>   правове керівництво ЮНСІТРАЛ з електронного пере­ казу коштів 1987 p.;

>   рекомендація   ЮНСІТРАЛ   про    правову   цінність комп'ютерних записів 1985 р.

10. 9. Інші Європейські і міжнародні документи у сфері викори­стовування інформаційних технологій До міжнародних документів належать:

>   конвенція «Про захист фізичних осіб відносно автома­ тичної обробки персональних даних»  від 28 січня 1981 р. (Страсбург);

>   додатковий протокол до Конвенції про захист фізичних осіб щодо автоматичної обробки персональних даних, що стосується наглядових органів і транскордонних по­ токів даних від 8 листопада 2001 р. (Страсбург);

>   конвенція про інформаційну і правову співпрацю, що стосується «послуг інформаційного суспільства» від 4 жовтня 2001 p.;

>   генеральна угода з торгівлі послугами від 15 квітня 1994р.;

>   угода з торгових аспектів прав інтелектуальної влас­ ності 1994р.;

>   уніфіковані правила поведінки при обміні торговими даними шляхом телетрансмісії) 1987 p.;

>   правила для електронних коносаментів від 29 червня 1990р.;

> загальні принципи захисту прав споживачів в кон-         тексті електронної комерції 2000 р.

Серед великої кількості документів, прийнятих в Європі виділимо такі:

 > конвенція Ради Європи з кіберзлочинності від 23 груд­ня 2001 p.;

>   регламент №733/2002 Європейського парламенту і По­ ради від 22 квітня 2002 р. про введення домена верхньо­ го рівня;

>   директива 95/46/ЕС Європейського парламенту і Пора­ ди від 24 жовтня 1995 р. про захист фізичних осіб щодо обробки персональних даних і вільний рух таких да­ них;

>   директива 97/5/ЕС Європейського парламенту і По­ ради від 27 січня 1997 р. про трансграничні креди­ тові переклади;

>   директива 97/7/ЕС Європейського парламенту і Пора­ ди від 20 травня 1997 р. про захист споживачів щодо дистанційних договорів (дистанційний продаж);

>   директива 97/66/ЕС Європейського парламенту і Пора­ ди від 15 грудня 1997 p., що стосується обробки персо­ нальних даних і охорони таємниці приватного життя в телекомунікаційному просторі;

>   директива Європейського парламенту 1999/93/ЕС від 13 грудня 1999 р. про правові основи Співтовариства для електронних підписів;

>   директива 2000/31/ЕС Європейського парламенту і По­ ради від 8 червня 2000 р. про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, у тому числі елек­ тронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію);

>   директива 2000/46/ЕС Європейського парламенту і Поради від 18 вересня 2000 р. про здійснення і нагляд за підприєм­ ницькою діяльністю установ у сфері електронних грошей;

>   директива 2001/29/ЕС Європейського парламенту і По­ ради від 22 травня 2001 р. про гармонізацію деяких ас­ пектів авторського права і пов'язаних прав в інфор­ маційному суспільстві;

>   директива 2002/58/ЕС Європейського парламенту і По­ ради від 12 липня 2002 p., що стосується обробки персо­ нальних даних і охорони таємниці приватного життя в секторі електронних комунікацій;

>   рекомендація Комісії №94/820/ЕС від 19 жовтня 1994 p., що стосується правових аспектів електрон­ ного обміну даними;

>   рекомендація Комісії №97/489/ЕС від ЗО липня 1997 p.,

що стосується операцій, що здійснюються з викорис­танням електронних платіжних інструментів і, зокре­ма, відносин між емітентом і утримувачем.

10.10. Україна і міжнародне право в сфері інформаційних технологій Сьогодні всі провідні країни прагнуть забезпечити для се­ бе авангардні позиції в інформаційному суспільстві, що фор­ мується. Критичним чинником при цьому є час — відставан­ ня загрожує втратою конкурентоспроможності на світовому ринку з усіма витікаючими звідси наслідками для*^ко- номіки, соціальної сфери, науки, культури і освіти.                    :

Як вже було відзначено вище, Європейський шлях роз­витку інформаційного суспільства визначається прийнятою: Євросоюзом політикою і реалізується за допомогою виконан­ня і впровадження науково-дослідних проектів Єврокомісії. Конкурентоздатні технології і послуги, що є результатами виконання цих проектів, стають доступними для населення країн Європейського союзу.

З погляду розвитку комунікаційної інфраструктури Ук­раїна зробила великий крок вперед — введені в експлуатацію і продовжують будуватися міжнародні оптоволоконні канали зв'язку, отриманий прямий (минуючи Москву) міжнародний доступ до країн світу, впроваджуються нові цифрові АТС та ін. За останні роки в Україні побудовано багато волоконно-оптич­них ліній. За цей же час великий розвиток отримали радіотех-нології. Впроваджується цифровий мобільний зв'язок. Систе­мою мобільного зв'язку охоплено територію, на якій прожи­ває більше 60% населення України. Таким чином, в Україні сьогодні є інфраструктурі можливості для участі в програмах і проектах Єврокомісії, тим більше, що зовнішньополітичний курс країни направлений» на зближення з ЄС.

Головна роль в організації цього процесу має належати громадським організаціям, суспільній ініціативі й україн­ським органам державного управління.

Інформаційне суспільство — термін, що характеризує сис­темні зміни в соціальній, економічній, політичній, правовій, культурній структурі суспільства. Саме в силу масштабності і глибини необхідних змін вони можуть бути здійснені тільки при активному сприянні органів державного керування, Дер­жава, у силу своїх зобов'язань, координує всі процеси, що торкаються суспільства в цілому, перетворюючи його основи. Держава ж представляє інтереси українського суспільства на міжнародному рівні, зокрема, під час підписання деклара­тивних, нормативних та інших документів.

У цьому напрямку український уряд працює надзвичайно активно. До успіхів можна віднести те, що сьогодні Україна представлена в таких впливових міжнародних організаціях, як Міжнародний союз електрозв'язку, Європейський інститут телекомунікаційних стандартів і Регіональна співдружність у галузі зв'язку. Успіхом також є підписання Паризького мемо­рандуму взаєморозуміння щодо розвитку інформаційного суспільства. Відповідно до нього, високий пріоритет у відноси­нах між Єврокомісією і нашою країною відтепер належить по­будові в Україні інформаційного суспільства. Держава також виступає центром усіх генеруючих дій, що починаються в Ук­раїні в напрямку участі в міжнародному русі з гармонізації національних правових'Систем, відповідно до вимог інфор­маційного суспільства. Суспільним же організаціям в галузі права, професійним об'єднанням і державним профільним подструктурам приділяється роль викоїіавців програм і про­ектів, прийнятих на державному і міжнародному рівнях. Те ж стосується інформаційного перетворення економічних відно­син, освітньої системи і системи охорони здоров'я, переходу органів влади всіх рівнів на онлаиновии режим взаємодії з гро­мадянами, інших змін, пов'язаних із широким впроваджен­ням інформаційних технологій.

Без розробки основних принципів економічної і будь-якої іншої діяльності в кіберпросторі, широке, але непродумане впровадження IT, загрожує численними ускладненнями, найбільш тривожним з яких є руйнування тендітної суспіль­ної згоди, що удалося установити за роки кропіткої роботи українських парламенту та уряду.

У законодавчому плані в Україні прийнятий вже цілий ряд важливих нормативних документів і ще цілий ряд пере­буває в стадії розробки і узгодження. Безумовно, одним з ос­новних моментів був Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфор­маційної мережі Інтернет і забезпеченні широкого доступу до цієї мережі в Україні».

Та все ж незаперечний факт — керівникам галузі інфор­мації і зв'язку необхідно розуміти всю важливість проблеми інформаційного суспільства для України і докладати чималі зусилля для того, щоб Україна в найближчі роки стала, якщо і не повноправним учасником Європейського інформаційно­го суспільства, то і не аутсайдером.

Необхідність переходу до інформаційного суспільства тісно пов'язана зі зміною характеру впливу науково-технічного прогресу на життя людей. Наприкінці XX століття швидкість зміни технологічних укладів у вироб­ництві, технологіях надання продукції і послуг і керуванні цими процесами істотно збільшилася. Якщо на початку і навіть у середині століття такі зміни відбувалися в періоди часу, що значно перевищують тривалість життя одного-двох поколінь, то сьогодні зміна технологічного укладу відбу­вається за більш короткий термін. При цьому кардинально міняється спосіб життя більшої частини населення, соціаль­но-психологічна модель поводження людей і суспільства в цілому. Особливо істотно починають відрізнятися моделі по­водження нинішнього і майбутнього поколінь — відома про­блема «батьків і дітей». Очевидно, що одним з факторів, здатних деякою мірою послабити вплив на психіку людини подібних змін у способі життя, е рівень інформаційної підго­товленості людини до прийдешніх змін.

Одним з найважливіших показників зміни способу життя в другій половині минулого століття є розвиток і викорис­тання нових інформаційно-комунікаційних технологій у всіх областях соціального життя і діяльності, рівень вироб­ництва і споживання суспільством інформаційних про­дуктів і послуг. Очевидна зміна відносин до інформації І розширення можливостей одержання і застосування інфор­мації для посилення людського потенціалу і його розвитку в багатьох напрямках.

Усе вищесказане визначає виникнення і необхідність вирішення складної суспільне значимого завдання — ство­рення соціально-психологічної моделі поводження члена інформаційного суспільства, виявлення «точок» і методів впливів,, що забезпечать нормальну адаптацію і комфортне існування людини в умовах інформаційного сз^спільства, зменшать протиріччя між поколіннями.

Уявляється, що найбільш ефективно такий вплив робить система освіти, що має привчати дитину, підлітка і доросло­го до необхідності постійних змін у способі життя, до сприй­няття і збереження національних традицій і культурної спадщини своєї країни.