30. Нормативні значення показників оцінки фінансового стану п-ва.

Фінансову стійкість п-ва тісно пов'язано із перспектив­ною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінан­сові можливості п-ва на відповідну перспективу.Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі Типи фінансової стійко­сті п-ва:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковими позиковими джерелами;3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпе­чуються за рахунок власних оборотних коштів, довгостроко­вих позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства.

Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів.Відносний показник — рівень рентабельнос­ті. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із в-цтвом прод-ї (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації прод-ї до її собівартості: Р=(П/С)100, де Р — рівень рентабельності, %;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.; С — собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності під-в торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товаро­обороту. Практика рекомендує для оцінки рентабельності п-ва використовувати с-му взаємозв'язаних показників рентабельнос­ті. З цією метою необхідно викор. 2 основні групи пока­зників рентабельності: а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу); б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничо­го капіталу (виробничих активів).

Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі да­них бух. обліку прибутків та збитків і становлять сис­тему таких коефіцієнтів:

1) коеф. граничного рівня валового прибутку (К1) К1 = Вп/Чоп = 1 - ВПр/Чоп,

де Вп — сума валового прибутку; ВПр — вартість продажу (реалізації прод-ї, робіт,);

Чоп — чистий обсяг продажу (реалізації");

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної опера­ційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп, де Под — сума прибутку, отриманого від основної діяльності;

3) коеф. граничного рівня прибутку від усієї діяльності під­приємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3) К3=П/Чоп, де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зо­бов'язаннями і податкових виплат;

4) коеф. граничного рівня чистого прибутку (К4) К4 = Чп/Чоп.

де Чп — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;5) критичний коефіцієнт рентабельності (К5) К5-(Чоп—Зв)/Чоп,де Зв — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відно­шення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами.

1) коеф. віддачі на всю суму виробничих активів (К6) Кб = Чп/ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів під­приємства;

2) коеф. віддачі від інвестованого капіталу (К7) К7 = П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів п-ва за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізова­них коштів

3) коеф. віддачі на акціонерний капітал (K8) K8 - Чп/СК,

дСК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

31. Визначення потреби в оборотних активах під-ва.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборот­них коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукціїУ практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кош­торисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає враху­вання багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:• умови постачання підприємств товарно-матеріальними ціннос­тями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми роз­рахунків за матеріальні цінності;• організація процесу виробництва: тривалість виробничого ци­клу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, но­менклатура випущеної продукції;• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової про­дукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспорту­вання, форми розрахунків за відвантажену продукцію. Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмір­них запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; ство­рення умов для викор. оборотних коштів не за призначенням.Значення нормування оборотних коштів полягає в: По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно викор. оборотні кошти на кожному п-ві.По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану в-цтва, реалізації прод-ї, прибутку та рівня рентабельності.По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприя­ють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємниць­кої діяльності.Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний пе­ріод — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за прове­дення таких робіт:1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчис­люється в днях, відсотках чи гривнях. Одноденне ви­трачання на підприємствах несезонних галузей промисловості ре­комендується розраховувати на підставі даних четвертого квар­талу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг вироб­ництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом в-­цтва. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробни­чу собівартість товарної продукції.3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях. 4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на п-ві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.5. Заключний етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підпри­ємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.