37. Характеристика методів оцінки ефективноті інвестиційних проектів.

Існують методи оцінки ефективності проектів на початкових стадіях його технічного аналізу. Такі методи не враховують фактор часу або враховують його не повністю: порівняння витрат, прибутку, порівняння рентабельності.

До найпростіших показників ефективності інвестиційного проекту входять:

Капіталовіддача – відношення річних продажів до капітальних витрат.

Оборотність товарних запасів – річні продажі\середньорічний обсяг товарних запасів.

Трудовіддача – річні обсяги продажу/ к-сть зайнятих робітників.

Показники оцінки реальних інвестиційних проектів:

• Чиста приведена вартість – різниця між сумою початкових інвестиційних витрат та сумою чистого грошового потоку приведеного до певного моменту часу.(NPV відємний – збитковість інвестиц. Проекту)

• Індекс рентабельності – відношення чистого грошового потоку приведеного на певну дату до суми початкових інвестицій.(РІ менше 1-проект варто відхилити,РІ більше 1 – прийняти)

• Період окупності – хар-є часову точку в якій грошові кошти від реалізації інвестиційного проекту повність покривають початкові витрати. Розраховується відношенням суми інвестиційних витрат до грошових надходжень за певний розрахунковий період експлуатації проекту.(РВР)

• Внутрішня норма рентабельності- х-є собою таку % ставку, за якої майбутня вартість інвестиц. Грошового потоку приводить до початкових витрат, тобто NPV = 0 – проект беззбитковий, нейтральний. IRR= дійсній банківській % ставці (позичковій) якщо IRR більше К-проект приймається, менший-відхиляється, дорівнює-нейтральний.

38.Охарактерезувати підходи до нейтралізації ризиків інвестиційн.Проекту.

До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків. Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, які між собою безпосередньо не пов’язані. Одним із найбільш поширених способів запобігання або зменшення ризиків є страхування. Страхування ризиків – це передача певних ризиків страховій компанії. При аналізі важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних із цим ризиком. Ризики, які підлягають стр-ню:– прямі майнові збитки, пов’язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів; – непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати; – ризики, що підлягають обов’язковому стр-ню (від нещасних випадків на в-цтві, захворювань, пошкодження майна, викрадення ТЗ). У широкому значенні стр-ня інвестицій розглядається як стр-ня тих об’єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані або впроваджені внаслідок реалізації інцест. проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвест.ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Стр-ня ризиків капіталовкладень є угодою, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. Стр-ня поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об’єктів, створених у результаті інвестицій. До таких видів стр-ня належать:– стр-ня будівництва;– стр-ня на випадок зриву поставок будівельних матеріалів . Існують такі види ризику, які не можуть охоплюватися страховими компаніями: пов’язані з нестабільністю внутрішньопо літичного життя країни, до якої спрямовуються інвестиції. До них належать можливі втрати, пов’язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою тощо. Хеджування – це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни ціни – хеджа між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що бере ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо. Хеджування може здійснюватись на підвищення / зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опціонні контракти. Це дозволяє спрогнозувати доходи /витрати, хоча ризик не зникає Його бере на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін. У сучасній практиці широке розповсюдження отримав механізм розподілу ризиків. Розподіл інвестиційних ризиків – це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків за окремими операціями. На практиці застосовуються наступні напрями розподілу ризиків: 1) розподіл ризиків між учасниками інвест. проекту. П-во може передати підряд никам ризики, пов’язані з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, їх низькою якістю т;2) розподіл ризику між під-вом і постачальниками сировини та матер. Його предметом є фінансові ризики, які пов’язані із втратою (псуванням) майна у процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС- 90»; 3) розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу п-во передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності, а також ін. ризики, що обговорюються в контракті.