Тема 7. Правове становище підприємств

1. Поняття підприємства та його основні ознаки.

2. Види та організаційно-правові форми підприємств.

3. Особливості правового становища окремих видів підприємств:

1. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства).

2. Підприємства комунальної форми власності.

3. Підприємства колективної власності. Виробничі кооперативи.

4. Приватні підприємства.

5. Орендні підприємства.

6. Підприємства з іноземними інвестиціями. Іноземне підприємство.

1. Поняття підприємства та його основні ознаки

Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної неза­лежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 «Загальні поло-

67

ження про об'єкти цивільних прав» у ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті «підприєм­ство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також мо­же бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство само­стійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

• належність до основної ланки економіки;

• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (кому­ нальні підприємства), колективній (підприємства у формі вироб­ ничих кооперативів, господарських товариств, колективних під­ приємств), приватній (приватні підприємства);

• установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не вста­ новлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде заснов­ ницький договір - ч. 1 ст. ГК 82);

• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих коо­ перативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник май­ на) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а та­ кож підприємства громадських, релігійних, кооперативних органі­ зацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріп­ ленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай не- комерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за остан­ німи майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищена­ званих, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);

• наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися

68

з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відді­лень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші від­окремлені підрозділи;

• індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта гос­ подарювання забезпечується наявністю у нього власного наймену­ вання (фірмової назви), що відображається в його вихідних докумен­ тах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати іден­ тифікаційний код;

• порядок управління підприємством залежить від типу під­ приємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи);

• ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегі­ чного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл при­ бутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обо­ в'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і закон­ них інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стра­ тегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирі­ шуються власниками їхнього майна (їх представниками), які за­ тверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирі­ шують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (фор- >.гування виробничої програми, прийняття (неприйняття) держав-

69

ного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законо­давства), відраховувати власникові визначену ним частину чис­того прибутку підприємства; використовувати закріплене за під­приємством майно лише в межах, визначених законом та стату­том підприємства.

2. Види та організаційно-правові форми підприємств

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-пра­вових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класи­фікуються за різними ознаками.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприєм­ ства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної влас­ ності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іно­ земної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 розрізняє:

• підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фон­ ді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);

• іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства, відповідно до ч. 7 ст. 63, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств:

• малими (незалежно від форми власності) визнаються підпри­ ємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звіт-

70

ний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового дохо­ду від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не переви­щує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо­ вий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалі­ зації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблі­ кова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Залежно від способу утворення (заснування), формування ста­тутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України):

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону ста­тутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, роз­поділяє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним при­значається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та лікві­дації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприєм­ства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання грома­дян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяль­ності засновників (учасників), їх спільного управління справами,

тому числі через органи, що ними створюються), участі засновни­ків (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор­поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що ство­рюються у формі господарського товариства, а також інші підпри­ємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві господарського відання чи оперативного використання є залеж-

71

ними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підпри-ємства-власники, попри наявність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифіка­цію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів:

• залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або від­ повідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання);

• контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює ви­ рішальний вплив на інше підприємство через володіння контроль­ ним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного під­ приємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загаль­ них зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).

У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, залежне підприєм­ство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприєм­ства. З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна до­чірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства).

Водночас слід зазначити, що в ГК не згадуються деякі види під­приємств, зокрема:

- підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначаються Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли». Згідно із ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. Метою діяльності підприємства на­родних художніх промислів є: збереження і розвиток особливостей певних народних художніх промислів; забезпечення випуску ви­робів народних художніх промислів відповідно до національної самобутності місцевих традицій народного мистецтва; дотриман­ня і вдосконалення традиційних технологій виготовлення виробів народних художніх промислів; створення умов для підвищення кваліфікації та творчої активності майстрів народних художніх

72

промислів шляхом сприяння творчому варіюванню при виготов­ленні виробів народних художніх промислів тощо. Підприємство набуває статусу підприємства народних художніх промислів у по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі від­повідної звітної документації підприємства;

- інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інно­ваційну діяльність»; таке підприємство, попри різні назви (іннова­ційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку — грошовий вимір частки іннова­ційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підпри­ємства.

3. Особливості правового становища окремих видів підприємств

3.1. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства)

Підприємства державної форми власності були основним су­б'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відно­синам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною, незважаючи на приватизаційні про­си. Це пов'язано з необхідністю збереження в державній власності об'єктів загальнодержавного значення, які забезпечують:

• виконання державою своїх функцій, обороноздатність та ономічну самостійність Української держави (підприємства з лісо-

відведення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні інції, підприємства, що забезпечують випуск та зберігання гро­шових знаків та цінних паперів та ін.);

• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, укового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного смічного агентства при Кабінеті Міністрів України; архіви; май- зі комплекси установ Національної академії наук України та ін.);

• життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополі-

73

тен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забез­печують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.);

• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або не­безпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бак­теріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).

Види діяльності, що є державною монополією та, відповідно,-можуть здійснюватися лише підприємствами державної форми влас­ності, визначаються ст. 4 Законом України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а перелік під­приємств, майно яких має державне значення і не підлягає привати­зації, міститься у ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію державного майна» та Законі України від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права держа­вної власності, що не підлягають приватизації».

Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних та казенних підприємств, статті 167-172 -щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при ство­ренні державних/національних акціонерних товариств та участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).

Підприємства державної форми власності можуть бути як уні­тарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприєм­ство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).

Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому по­рядку компетентним органом держави і входить до сфери управ­ління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприєм­ства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.

Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (ха­рактерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, біль­шість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:

74

• господарська організація унітарного типу;

• підприємство-невласник, що зумовлює необхідність вико­ нання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і пого­ дження з ним основних питань діяльності;

• функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;

• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єд­ нання, до складу якого включено підприємство;

• управління державним унітарним підприємством здійснюєть­ ся одноособовим керівником, який призначається на посаду шля­ хом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управля­ ти державним майном;

• обов'язкове включення до найменування державного унітар­ ного підприємства слів «державне підприємство»;

• відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні підприємства мають додаткові обмеження в своїх повно­важеннях:

1. засновницькі (заборонено створювати підприємницькі струк­ тури і брати участь у таких структурах);

2. щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господар­ ського відання ЧИ оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від пра­ вового титулу майна;

3. щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);

4. щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття держав­ ного замовлення та укладення державного контракту).

Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єк­том банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Гос­подарського кодексу України).

75

Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в ст. 74 Господарського кодексу України:

• наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господарського кодексу;

• основний правовий титул майна - право господарського ві­ дання, відповідно до якого державне комерційне підприємство во­ лодіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпо­ рядження майна, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів дер­ жавне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить (галузеве міністерство/відомство, державне господарське об'єднання), і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу таких об'єктів кошти спрямовуються на інвестування виробничої діяльно­ сті підприємства; списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підпри­ ємство (ч. 4 ст. 75 ГК);

• обов'язковість формування засновником, функції якого вико­ нує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотри­ манням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;

• обов'язковість формування з дотриманням встановлених за­ коном нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: аморти­ заційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду спожи­ вання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підпри­ ємства;

• необхідність підтримання майново-фінансового стану держав­ ного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімаль­ ного розміру статутного фонду;

• наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до під­ приємства в установленому законодавством порядку державні за­ мовлення і державні завдання, а також враховувати їх при форму­ ванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економіч­ ного і соціального розвитку та виборі контрагентів;

76

• обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном (в т. ч. у разі визнання банкрутом);

• відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комер­ ційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокре­ ма, ч. 6 ст. 73 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок вико­ нання рішень органів державної влади чи органів місцевого само­ врядування, які було визнано судом неконституційними або недійс­ ними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добро­ вільно або за рішенням суду);

• можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство.

Різновидом підприємств державної форми власності є казенні під­приємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Ук­раїні». Особливості правового становища казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:

• від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут казенного під­ приємства»;

• від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних під­ приємств у казенні»;

• від 22.07.1998 р. № 1129 «Про деякі питання управління казенним підприємством».

Казенне підприємство - це таке державне унітарне підпри­ємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власнос­ті, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створю­ється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфе­ри управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Основними рисами казенного підприємства є такі:

• господарська організація унітарного типу;

• створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; ст. 37 Закону «Про підприємства в Україні» створення казенних підпри­ ємств пов'язувала лише з процесами реорганізації (перетворення) державних унітарних підприємств, майно яких не підлягає прива­ тизації, за наявності однієї з визначених законом умов (якщо дер­ жавне підприємство здійснює діяльність, що становить монополію

77

держави; якщо воно є природним монополістом або основним спо­живачем - понад 50% продукції такого підприємства - є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного під­приємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке під­приємство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГК умов (у разі якщо: законом дозволено здійснення господарської діяльності ли­ше державним підприємствам; основним - понад 50% продукції, робіт, послуг підприємства - є держава; за умовами господарю­вання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи спожи­вачів; приватизацію майнових комплексів підприємства забороне­но законом);

• здійснення некомерційної господарської діяльності (як основ­ ної у поєднанні з комерційною чи без такого поєднання);

• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузе­ ве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підпри­ ємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додер­ жанням положень статуту та ефективністю використання закріп­ леного за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план та план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні конт­ ракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'яз­ кових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузе­ вою угодою;

• діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до за­ твердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту ка­ зенного підприємства, і має включати, крім загальних, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою, а також відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;

• належить до підприємств-невласників. Воно функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємст­ вом на праві оперативного управління, яке передбачає: (1) необ­ хідність цільового (насамперед для виконання державного замов­ лення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо його розпорядження (відповідно до Закону «Про підприєм-

78

ства в Україні» казенне підприємство вправі було розпоряджатися в установлених статутом підприємства межах та відповідати за своїми зобов'язаннями лише майном, що не належить до основних фондів, а згідно із ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України ка­зенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише кош­тами, що є в його розпорядженні), та (б) субсидіарну відповідаль­ність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).

Державні підприємства можуть бути корпоративного типу. Це стосується так званих корпоратизованих підприємств або державних (національних) акціонерних товариств, легалізація яких пов'язана із прийняттям Президентом України Указу від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств». З огляду на форму такого підпри­ємства (акціонерне товариство), особливості його правового стату­су доцільно розглядати в наступній темі («Правове становище гос­подарських товариств»).

3.2. Підприємства комунальної форми власності

Значною мірою подібними (за своїм правовим становищем) до державних підприємств є комунальні підприємства, оскільки пер­ші і другі функціонують на базі публічних (державної та комуна­льної) форм власності (комунальна власність відповідно до першої редакції Закону «Про власність» належала до підвиду державної форми власності; виділення комунальної власності в окрему фор­му права власності пов'язано з прийняттям Конституції України, в ст. 41 якої містяться положення щодо форм права власності - при­ватної, державної та комунальної).

Закон «Про підприємства в Україні» не містив спеціальних по­ложень щодо комунальних підприємств, проте в Господарському кодексі України цим підприємствам присвячена ст. 78. Втім, ця стаття визначає основи правового становища лише унітарних ко­мунальних підприємств, не приділяючи уваги підприємствам кор-

лтивного типу.

Комунальне унітарне підприємство - це таке унітарне під-приемство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної влас­ності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним камунаіьним майном.

79

Характерними рисами комунальних підприємств є такі:

• господарська організація унітарного типу;

• створюється за рішенням органу місцевого самоврядування (уповноваженим ним органом) у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності;

• функції власника майна щодо комунального підприємства ви­ конує уповноважений орган, тобто орган, до сфери управління яко­ го входить комунальне унітарне підприємство (виконком відповід­ ної ради народних депутатів, управління/департамент виконкому);

• функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній влас­ ності і закріплюється за таким підприємством на праві господарсь­ кого відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство);

• статутний фонд комунального унітарного підприємства має бути сформоване до його реєстрації як суб'єкта господарювання уповноваженим органом;

• мінімальний розмір статутного фонду комунального унітар­ ного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою;

• найменування комунального унітарного підприємства повин­ но містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство;

• відсутність у підприємства субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями органу місцевого самоврядування та уповноваженого органу;

• управління підприємством очолює керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підпри­ ємство, і є підзвітним цьому органові;

• збитки, завдані комунальному унітарному підприємству вна­ слідок виконання рішень органів державної влади чи органів місце­ вого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними ор­ ганами добровільно або за рішенням суду;

• поділ комунальних унітарних підприємств (як і державних унітарних підприємств) на комерційні та некомерційні, що обумов­ лює можливість застосування до цих видів підприємств положень Господарського кодексу щодо державних комерційних підприємств та казенних підприємств.

Комунальні підприємства можуть бути корпоративного типу з використанням форми акціонерного товариства (що зазвичай пов'язано з корпоратизацією комунальних підприємств) чи това­риства з обмеженою відповідальністю (можливість створення

80

однією особою такого товариства передбачається новим Цивіль­ним кодексом України (ч. 2 ст. 114; ч. 1 ст. 140) і ч. 1 ст. 79 Госпо­дарського кодексу України).

3.3. Підприємства колективної форми власності. Виробничі кооперативи

Господарський кодекс України (ст. 93) за ознакою форми влас­ності, на базі якої функціонують підприємства, виділяє такий їх різновид, як підприємства колективної форми власності. До них належать:

• виробничий кооператив;

• колективне підприємство (в т. ч. колективне сільськогоспо­ дарське підприємство);

• унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим коопе­ ративом чи колективним підприємством;

• унітарні підприємства, що створюються суб'єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною орга­ нізацією, громадською організацією та ін.).

Особливості правового становища колективного сільськогоспо­дарського підприємства (КСП) визначаються Законом України від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон):

• підприємство корпоративного типу;

• вимоги до змісту статуту КСП (ст. 4 Закону): найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності; порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому; принципи формування спільної власності та права членів щодо неї; порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із цін­ ними паперами; загальні права та обов'язки членів підприємства; органи самоврядування (управління), порядок їх формування та

іетенція; права та обов'язки підприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших природних ре-

ів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності; питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії; умови і поря-лок реорганізації та ліквідації підприємства; можливість включен­ня й інших положень, що не суперечать законодавству України;

- мінімальна кількість членів КСП законом не встановлюєть- іроте вживання множини щодо засновників та членів КСП З Закону) дозволяє визначити цю кількість - щонайменше дві

особи:

81

• вимоги до членів КСП, це мають бути: фізичні особи (гро­ мадяни), які досягли 16-річного віку, беруть особисту трудову участь у господарській діяльності КСП і сплатили пай;

• суперечливі положення Закону щодо правового титулу майна КСП (статті 7 і 9): об'єктами права колективної власності підприєм­ ства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, придбане на законних підставах майно, корпоративні права (частки у майні та міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є КСП); проте відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, «майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власно­ сті його членам»; пай (як частка пайового фонду КСП) є власністю члена КСП і може успадковуватися відповідно до цивільного зако­ нодавства України та статуту підприємства (ч. 2 ст. 9 Закону);

• розмір паю залежить від майнової та трудової участі членів КСП в його діяльності; щорічно члену КСП нараховується части­ на прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення ча­ стки в пайовому фонді (ці відносини регулюються статутом під­ приємства);

• у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі;

• відсутність вимог до мінімального розміру майна КСП та його фондів (крім пайового); КСП самостійно визначає види, по­ рядок формування та використання фондів і резервів;

• до пайового фонду майна членів підприємства включаються вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та кор­ поративні права КСП в інших підприємствах та організаціях; уточ­ нення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що за­ тверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 9 Закону);

• органи управління КСП: (1) загальні збори членів КСП або збори уповноважених - вищий орган управління (затверджують статут підприємства, вносять до нього зміни та доповнення; вирі­ шують питання про обрання правління, його голови та ревізійної комісії підприємства; приймають рішення про реорганізацію і лік­ відацію підприємства, про його участь у господарських товариствах та господарських об'єднаннях; вирішують інші важливі питання діяльності підприємства); (2) правління (виконавчий орган);

82

• обов'язковість створення органів контролю (ревізійної комі­ сії) законом не передбачається; такі органи створюються відповід­ но до положень статуту, рішення загальних зборів/зборів уповно­ важених, внутрішніх документів КСП;

• порядок ліквідації: прийняття відповідного рішення загаль­ ними зборами/зборами уповноважених та створення ліквідаційної комісії; пред'явлення кредиторами протягом встановленого лік­ відаційною комісією строку (щонайменше два місяці) претензій до КСП; задоволення безспірних боргів (в першу чергу - борги перед бюджетами, установами банку і компенсація витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди лікві­ дованим підприємством, а також здійснюється капіталізація пла­ тежів, належних з КСП у зв'язку із заподіянням каліцтва або ін­ шим ушкодженням здоров'я чи із смертю громадянина; в другу чергу - задовольняються інші беспірні претензії, заявлені протя­ гом встановленого строку; в третю чергу - претензії, заявлені пі­ сля закінчення встановленого строку (але до моменту завершення ліквідації КСП); з майна КСП, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, членам КСП видаються натурою (або грі­ шми чи цінними паперами) паї.

До категорії підприємств колективної форми власності також належать:

• підприємства споживчої кооперації (ст. 111 ГК);

• підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій (ст. 112);

• підприємства у формі господарських товариств (крім держав­ них та комунальних);

• дочірні підприємства виробничих кооперативів та господар­ ських товариств;

• виробничі кооперативи.

Підприємства колективної власності можуть бути унітарними та корпоративними (у формі виробничого кооперативу або госпо-

.ького товариства).

Підприємством корпоративного типу, що функціонує на базі колективної форми власності, є виробничий кооператив.

Виробничий кооператив - це господарська організація корпо­ративного типу, яка створюється на добровільних засадах грома­дянами для спільного здійснення господарської (виробничої) діяль­ності з метою отримання доходу і діє на підставі статуту, на засадах членства, обов'язкової трудової участі в його діяльності, самоуправління та самофінансування.

83

Нормативною основою діяльності виробничого кооперативу є відповідні положення ГК України (статті 94-110), ЦК України (статті 163-166), а також закони - загальний (Закон України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію») та спеціальний (Закон України від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»). Поло­ження ГК і ЦК з деяких питань (фонди кооперативу; принцип ви­значення частки (загального паю) члена кооперативу; основні за­сади розподілу прибутку кооперативу між його членами та ін.) відрізняються від положень пізніше прийнятого Закону «Про ко­операцію».

Основні риси виробничого кооперативу, відповідно до Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію» (набув чинності з мо­менту його опублікування, тобто до введення в дію ГК України та ЦК України) такі:

• господарська організація корпоративного типу;

• мета діяльності - отримання доходу та забезпечення зайня­ тості населення;

• створення на добровільних засадах;

• безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробни­ цтво продукції/товарів, виконання робіт, надання послуг);

• наявність статусу юридичної особи;

• наявність статуту як обов'язкового установчого документа, який повинен містити відомості, визначені ст. 8 Закону (наймену­ вання кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів кооперативу; поря­ док внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відпові­ дальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою біль­ шістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження май­ ном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збит­ ків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок по­ вернення паю; крім того, статут може містити інші пов'язані з

84

особливостями діяльності кооперативу положення, що не супере­чать законодавству);

• корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (чле­ нів) - 3 - як правило, фізичні особи, які досягли 16-річного віку, а також наявність основного капіталу, поділеного на паї;

• здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансування;

• наявність власного майна, яке формується за рахунок таких джерел: паї членів кооперативу (основний та додаткові); внески членів кооперативу (вступний, членські, цільові); кошти, що надхо­ дять від господарської діяльності кооперативу; кошти, що над­ ходять від створених кооперативом підприємств, установ та орга­ нізацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних та фізичних осіб, в т. ч. іноземних; інші надходження, не заборонені законом;

• відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру ос­ новного капіталу виробничого кооперативу;

• обов'язкова наявність таких фондів: пайового фонду (форму­ ється за рахунок паїв членів кооперативу); неподільного фонду (формується за рахунок вступних внесків членів кооперативу та відрахувань від доходу кооперативу; стабілізує майнову базу ко­ оперативу, оскільки не може розподілятися між членами коопе­ ративу, крім передбачених законом випадків); резервного фонду (формується за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, пе­ рерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат/збитків); спеціального фонду (формується за рахунок цільових внесків членів кооперати­ ву та інших не заборонених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності; використовується за рішенням органів управління кооперативу);

• основні засади використання доходу кооперативу (формується з надходжень від господарської діяльності кооперативу після покрит­ тя матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці найманих працівників та розподіляється в такому порядку: сплата податків і зборів до відповідних бюджетів; погашення креди­ тів; покриття збитків; проведення відрахувань до фондів кооперати­ ву; кооперативні виплати (виплати членам кооперативу залежно від їх участі в господарській діяльності кооперативу); виплати на паї;

• загальна частка члена кооперативу у майні кооперативу ви­ значається як сума його паїв у фондах кооперативу (пайовому, ре-

85

зервному та спеціальному); у разі виходу чи виключення з коопе­ративу громадянин (фізична особа) має право на одержання своєї загальної частки в натуральній, грошовій формі чи цінними папе­рами (за бажанням такої особи), а земельної ділянки - в натурі; право власності на загальну частку успадковується;

• основні права та обов'язки членів кооперативу визначають­ ся ст. 12 Закону (права: участь у господарській діяльності ВК та в управлінні його справами; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з ВК; внесення про­ позицій щодо оптимізації роботи ВК; звернення до органів ВК у разі виникнення конфлікту інтересів, пов'язаного з членством в кооперативі, та одержання письмових відповідей про результати розгляду звернення; обов'язки: обов'язкова трудова участь в його господарській діяльності ВК; додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління та органів контролю коо­ перативу; виконання зобов'язань перед кооперативом; сплата ви­ значених статутом кооперативу внесків);

• припинення членства в кооперативі відбувається у разі: доб­ ровільного виходу з нього; припинення трудової участі у ВК; не­ сплати внесків у порядку, визначеному статутом ВК; смерті члена кооперативу; припинення діяльності ВК;

• корпоративний характер управління справами кооперативу, яке здійснюється його органами: загальні збори членів кооперати­ ву або збори уповноважених як вищий орган (ст. 15 Закону), вико­ навчий орган, який відповідно до ст. 16 Закону може бути колегіа­ льним (правління) чи одноособовим у кооперативі з кількістю членів до 10 осіб (голова кооперативу); для здійснення управління оперативно-господарською діяльністю кооперативу його правлін­ ня може наймати на умовах контракту виконавчого директора); контрольний орган (ст. 18 Закону) - ревізійна комісія або ревізор (в кооперативі з кількістю членів до 10 осіб); в кооперативах з кількістю членів понад 50 осіб додатково може бути утворена спо­ стережна рада, яка контролює діяльність правління (ст. 17 Закону);

• загальні збори/збори уповноважених (обов'язковий орган управління): повноваження: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмі-

86

рів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови реві­зійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єд­нань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію коопера­тиву; інші питання діяльності кооперативу, віднесені до компетенції загальних зборів рішенням загальних зборів членів ВК); види (чер­гові, позачергові); періодичність (у разі потреби, але не рідше од­ного разу на рік); порядок скликання: чергові збори скликаються правлінням або головою кооперативу; позачергові збори мають бути скликані протягом 20 днів від дня надходження вимоги: (а) не менше третини членів ВК, (б) спостережної ради; (в) ревізійної комісії (ревізора); (г) органу управління кооперативного об'єднання, членом якого є ВК; у разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони мо­жуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів; про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу мають бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення; за­гальні збори членів ВК є повноважними, якщо на них присутні бі­льше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених; кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі; порядок прийняття рішень - більшістю голосів, а з визначених Законом питань (про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід з ньо­го та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу) - кваліфікова­ною більшістю голосів (не менш як 75 відсотків членів ВК/упов-новажених, присутніх на загальних зборах /зборах уповноважених ВК); • виконавчий орган (обов'язковий орган управління): (а) може бути колегіальним - правління (очолюється головою правління, повноваження якого визначаються статутом кооперативу) або од­ноособовим - голова ВК (якщо до складу кооперативу входить менш ніж 10 членів); (б) обирається загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більш ніж на

87

п'ять років; (в) підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи коопера­тиву; (г) повноваження визначаються законом та статутом ВК (в т.ч. здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаці­ями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між коо­перативом та іншими особами; може бути наділений іншими пов­новаженнями, визначеними вищим органом управління коопера­тиву або статутом кооперативу; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу); (д) порядок обрання або від­кликання членів правління та голови ВК, а також порядок прове­дення засідань правління ВК та прийняття ним рішень визнача­ються статутом ВК);

• виконавчий директор (необов'язковий орган): (а) наймається правлінням для оперативного управління діяльністю кооперативу та виконання функцій, делегованих правлінням кооперативу; фор­ мує виконавчу дирекцію; (б) виконує свої функції на умовах конт­ ракту, який укладає з ним правління кооперативу; (в) не може бути членом кооперативу; (г) несе персональну відповідальність за ви­ конання покладених на нього обов'язків, визначених контрактом та статутом кооперативу;

• спостережна рада (необов'язковий орган): (а) може утворю­ ватися в кооперативі з кількістю членів понад 50 осіб; (б) обира­ ється із числа членів кооперативу на загальних зборах кооперативу; (в) кількісний склад - 3-5 чоловік; (г) обмеження, вимоги та умови виконання обов'язків члена спостережної ради (до складу спосте­ режної ради кооперативу не можуть входити члени правління чи члени ревізійної комісії чи ревізор кооперативу; виконання обо­ в'язків члена цього органу здійснюється на громадських засадах; повноваження членів спостережної ради можуть бути дострокового припинення за рішенням загальних зборів членів ВК); (д) функції спостережної ради: здійснення контролю за додержанням статуту кооперативу та за діяльністю виконавчого органу ВК;

• обов'язковий контрольний орган - колегіальний (ревізійна комісія) чи одноособовий (ревізор - в кооперативі з кількістю чле­ нів менше ніж 10 осіб): (а) (формується/обирається загальними зборами у визначеному статутом порядку; (б) вимоги до членів ревізійної комісії/ревізора: членство в даному ВК; відсутність ста­ тусу члена правління чи спостережної ради даного ВК; (в) функції -

контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу, в т. ч. шляхом: проведення перевірок результатів фінансово-госпо­дарської діяльності кооперативу за власною ініціативою ревізійної комісії/ревізора, за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менш як 10 відсотків членів кооперативу, а також складення ви­сновку за річними звітами про результати діяльності кооперативу; (г) наявність права вимагати будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу;

• відповідальність ВК за зобов'язаннями майном, що належить йому на праві власності; відсутність у членів кооперативу субсиді- арної відповідальності за зобов'язаннями ВК (якщо інше не вста­ новлено статутом кооперативу чи законом); ризик збитків члена кооперативу за результати діяльності ВК обмежується зазвичай розмірами сплаченого ним паю;

• можливість участі ВК у кооперативному об'єднанні (кількох кооперативних об'єднаннях) типу спілки, ліги, асоціації, альянсу та інших форм добровільного об'єднання кооперативів за видами діяльності чи територіальною ознакою з метою створення сприят­ ливих умов для діяльності кооперативів, що входять до його складу, та їх членів;

• порядок ліквідації ВК: (а) прийняття відповідного рішення загальними зборами членів кооперативу/ зборами уповноважених (добровільна ліквідація) чи за рішенням суду (примусова ліквіда­ ція); (б) призначення органом, який прийняв рішення про ліквіда­ цію ВК, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; (в) забезпечення ліквідаційною комі­ сією передбачених законом заходів щодо ліквідації ВК, а саме: встановлення порядку та строків проведення ліквідації; публікація оголошення про ліквідацію із зазначенням строку для заявления претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці, а також повідомлення явних (відомих кооперативу) кредиторів про ліквідацію; (г) стягнення дебіторської заборгованості ВК; (д) задо­ волення безспірних, визнаних ліквідаційною комісією та судом вимог кредиторів за рахунок майна ВК відповідно до встановленої законом черговості; (e) здійснення виплат членам кооперативу па­ їв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахун­ ків з кооперативним об'єднанням з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів; розподіл решти майна (крім непо­ дільного фонду) між членами кооперативу відповідно до встанов­ леного статутом ВК порядку; (є) передання майна/коштів неподі­ льного фонду іншій (іншим) кооперативній організації (коопера-

89

тивним організаціям) із зазначенням напрямів його використання; (ж) затвердження ліквідаційного балансу та виключення ВК з дер­жавного реєстру суб'єктів господарювання.

Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) - це ви­робничий кооператив, створений громадянами — сільськогосподарсь­кими виробниками для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов 'язкової трудової участі у процесі виробництва.

Особливості правового становища сільськогосподарського ви­робничого кооперативу відповідно до спеціального закону (Закону України від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»):

• специфічний предмет діяльності - виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства;

• мінімальна кількість засновників (членів) - 3 фізичні особи, які досягли 16-річного віку;

• відсутність обов'язкових вимог до розміру майна СВК, яке формується за рахунок таких джерел: майнових внесків його членів; виготовленої СВК продукції; одержаних від її реалізації доходів; інших джерел, не заборонених законом;

• обов'язкова наявність пайового (формується за рахунок па­ йових внесків) та неподільного фонду (стабілізує майнову базу кооперативу та формується за рахунок вступних внесків учасни­ ків та майна кооперативу (за винятком землі); у разі виходу члена кооперативу з останнього вступні внески не повертаються і ви­ плати із зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд може бу­ ти поділений між членами кооперативу лише у разі його ліквіда­ ції після виплати заробітної плати працівникам, виконання зо­ бов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами);

• збереження за членами кооперативу права власності на земель­ ну ділянку, що передається кооперативу в рахунок пайової участі;

• виключно добровільні засади сплати членом СВК додатково­ го паю (сплачується понад обов'язковий пай) до пайового фонду

•кооперативу;

- дохід кооперативу як одне з основних джерел формування його майна: (а) утворююється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них ви­ трат та витрат на оплату праці найманого персоналу; (б) розподі­ ляється на: податки і збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; виплату часток доходу на паї (до 20 відсотків, визначених до розподілу);

90

(в) порядок використання доходу кооперативу встановлюється його статутом;

• вимоги до змісту статуту СВК (ст. 7 Закону): найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визна­ чення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; форму­ вання неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу;

• набуття статусу члена СВК - шляхом прийняття у його члени в передбаченому статутом СВК порядку (подання заяви до вико­ навчого органу СВК про вступ до кооперативу, сплата вступного та пайового внесків; схваленням загальними зборами прийняття нового члена СВК); припинення членства в кооперативі у разі: доб­ ровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності СВК; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу;

• права членів СВК: участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом; користування по­ слугами кооперативу; одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами; одержання частки доходу на пай (додатковий пай); одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу; бути повідомленим про час і місце проведення та порядок денний загальних зборів членів СВК не пізніше ніж за 10 днів; інші передбачені статутом кооперативу права;

• обов'язки члена СВК: сплата вступного та пайового внеску в порядку, визначеному статутом кооперативу; трудова участь у ви­ робничий діяльності СВК; дотримання статуту та виконання рі­ шень загальних зборів і правління кооперативу; інші передбачені статутом кооперативу обов'язки;

• органи управління і контролю: а) обов'язкові: загальні збори (вищий орган); виконавчий орган (правління чи голова СВК); конт­ рольний орган (ревізійна комісія чи ревізор); б) необов'язкові: спостережна рада; виконавчий директор (виконавча дирекція);

91

- загальні збори: (а) компетенція: внесення змін і доповнень до статуту; вступ СВК до об'єднання кооперативів; створення дочір­ ніх підприємств СВК; реорганізація або ліквідація СВК; прийняття нормативних документів кооперативу (правил внутрішнього роз­ порядку; положення про фонди кооперативу та ін.); затвердження річного звіту і балансу кооперативу, порядку формування і розпо­ ділу доходу кооперативу, рішень правління кооперативу про при­ йняття нових членів; обрання шляхом прямого таємного голосу­ вання голови кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради у разі її фор­ мування відповідно до статуту СВК тощо; заслуховування звітів органів управління кооперативу про їх діяльність; інші питання, пов'язані із статутною діяльністю кооперативу; (б) види зборів - чергові та позачергові; (в) періодичність скликання: чергових збо­ рів - щорічно після закінчення фінансового року; позачергових - за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менше тре­ тини членів кооперативу; (г) загальні збори є правомочними у разі присутності на них більше половини членів кооперативу;

— виконавчий орган: (а) може бути колегіальним — правління (обирається у кооперативі, до складу якого входить не менш як 10 членів) чи одноособовий — голова кооперативу; (б) обирається загальними зборами СВК; (в) термін повноважень - не більше трьох років; (г) компетенція: розроблення напрямів розвитку ко­ оперативу та винесення їх на затвердження загальних зборів; скли­ кання загальних зборів членів кооперативу та контроль виконання прийнятих ними рішень; винесення на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства; укладення трудових договорів (контрактів) членів виконавчої дирекції (у разі її формування); делегування ви­ конавчій дирекції кооперативу права на прийняття поточних рі­ шень; контроль за її діяльністю; організація (у разі потреби) про­ ведення незалежних аудиторських перевірок; забезпечення збере­ ження майна кооперативу; вирішення питань навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними орга­ нізаціями; вирішення інших найсуттєвіших питань господарської діяльності СВК згідно із статутом; (д) можливість обрання прав­ лінням зі свого складу голови кооперативу, заступника голови та секретаря правління (якщо така можливість передбачається стату­ том СВК); (e) виконання обов'язків членів правління СВК пере­ важно на громадських засадах (у статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління); (є) рішення

92

правлінням приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління кооперативу;

• виконавчий директор (необов'язковий орган) наймається на умовах контракту правлінням для оперативного управління діяльні­ стю кооперативу; не може бути членом кооперативу; формує вико­ навчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням;

• спостережна рада (необов'язковий орган): (а) утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб; (б) обирається на загальних зборах з членів кооперативу, які не входять до складу правління чи ревізійної комісії, у кількос­ ті 3-5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом кооперативу; (в) здійснює функції контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу;

• обов'язковий контрольний орган: (а) ревізійна комісія чи реві­ зор (в кооперативах з кількістю членів менше 10 осіб); (б) обирається загальними зборами з членів СВК, які не входять до складу вико­ навчого органу та спостережної ради; (в) підзвітний загальним збо­ рам; (г) компетенція: контроль за фінансово-господарською діяль­ ністю кооперативу;

• СВК відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним на праві власності майном; члени кооперативу не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями кооперативу; ризик членів СВК за результати діяльності кооперативу обмежується розміром пайового внеску кожного з них;

• для виконання статутних завдань СВК може створювати до­ чірні унітарні підприємства та брати участь у створенні господар­ ських організацій корпоративного типу (господарських товариств, об'єднань та ін.);

• форми припинення СВК - реорганізація та ліквідація;

• порядок ліквідації: (а) підстави - рішення загальних зборів членів СВК (добровільна ліквідація) або рішення суду (примусо­ ва ліквідація); (б) створення органом, що прийняв рішення про лікідацію, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; (в) публікація в одному з офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масо­ вої інформації ліквідаційною комісією у триденний термін з часу її призначення інформації про ліквідацію кооперативу із зазна­ ченням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій; (г) вияв­ лення ліквідаційною комісією кредиторів; (д) вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; (e) задоволення заявлених вимог (безспірних, визнаних ліквідаційною комісією чи судом)

93

кредиторів відповідно до встановленої черговості; (є) розподіл між членами СВК майна кооперативу, що залишилося після роз­рахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, пропор­ційно вартості їх паю; (ж) складення ліквідаційною комісією лік­відаційного балансу та затвердження його органом, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (повнота і достовірність лік­відаційного балансу мають бути підтверджені аудиторами); (з) роз­порядження землею кооперативу, що ліквідується, залежно від під­став її набуття СВК (на праві власності чи на праві користування) в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством; (и) внесення запису про ліквідацію СВК до державного реєстру.