3. Види господарської діяльності

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що спри­чиняє потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та пев­них її видів, враховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними озна­ками. За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та нєкомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досяг­нення певних економічних та соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня.

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяль­ність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарю­вання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвесто­ри та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю

11

вітчизняних товаровиробників (резидентів) та зовнішньоекономіч­ну діяльність (за участю резидентів та нерезидентів), у т. ч. іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійс­нення певних видів господарської діяльності враховується в про­цесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; роз­діл VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціальні режими господарювання»; спеціальні зако­ни: «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвесту­вання», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестування (па­йові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Першій з вищенаведених класифікацій господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) особли­ва увага приділяється в Господарському кодексі України (глави 4 і 5).

Підприємництво здійснюється на власний ризик та під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банк­рутом у разі негативних фінансових результатів господарської діяль­ності — стійкої та значної неплатоспроможності. Для підприємниць­кої діяльності властива ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, вироб­ництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями. Для цього суб'єкт підприємницької діяльності пови­нен мати значний рівень самостійності. Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

• наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності;

• ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новіт­ ніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

• ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підпри­ ємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, не­ вдалого вибору контрагентів тощо;

• власна відповідальність підприємця у разі невиконання/не­ належного виконання зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності;

• усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єктові

12

вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контр­агентів, на відгуки споживачів тощо.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42

Господарського кодексу:

«Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематич­на, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку». Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповід­ного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед, у тих випадках, коли здійснення певного виду господарської діяльності у формі під­приємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність). Однією з ознак некомерційної діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність — у зв'язку з відсутністю у її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) та заснов­ником суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяль­ність притаманна казенним підприємствам (ч. З ст. 76, статті 77, 78 ГК України) та некомерційним комунальним підприємствам (ч. З ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності у разі збитковості здійсню­ється за рахунок відповідного бюджету. Отже, здійснення некомер­ційної господарської діяльності зумовлює залежність її суб'єкта від засновника і власника майна, який забезпечує відповідне фінансу­вання, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України, що передбачає: (1) цільове використання майна, можливість розпоря­дження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (від­вантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); (2) конт­роль з боку власника за цільовим використанням майна та дотри­манням встановлених меж використання.

13

Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господар­ської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отри­мання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товар­них і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі і надання учасникам біржових торгів не забо­ронених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльніс­тю біржі).

[ Тема 2. | Організація та управління господарською діяльністю

1. Поняття та значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності.

2. Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею.

3. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комуналь­ ному секторах економіки.

1. Поняття та значення організаційно-управлінських

засад у сфері господарювання.

Рівні та форми регулювання

господарської діяльності

Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організа­ції та керівництва.

Слово «організація» означає налагодження, впорядкування, приведення чогось в систему. Організація господарської діяльнос­ті - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), суб'єкта господарювання.

Будь-яка господарська система складається з елементів (скла­дових або підсистем): суб'єкти (суб'єкти господарювання, оргайи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативна система, що визначає правила її функціонування, в т. ч. правовий статус суб'єктів, правові режими майна, правові форми взаємовід­носин між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна сис-

14

тема, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та інші складові.

Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого -економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певно­го регіону, локального - суб'єкти господарювання, проміжних -господарські об'єднання, промислово-фінансові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання. Складність господарської системи обумовлює, відповідно, і складність та рівень регулю­вання.

Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення парамет­рів діяльності її складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має врахову­вати специфіку господарської системи конкретного регіону в межах закріплених в законі повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з врахуванням вимог вищих рівнів регулювання визначають особливість господар­ських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.

Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкрет­ної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління по­точними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напря­мів і результатів діяльності учасників господарської системи пев­ного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).