5. Зміст господарського договору

Однією з характерних рис господарського договору є його особ­ливий зміст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторін.

229

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну та/або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 180 ГК України). Умови господарського договору можуть належати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'яз­ковості) розрізняють обов'язкові (мають включатися до договору відповідно до вимог законодавства) та необов 'язкові (включають­ся до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду до­говору виділяють: істотні умови, звичайні умови та випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнута згода. Відповідно до ч. З ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані пого­дити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визна­чати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість про­дукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'яз­кових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм та правил, технічних умов та інших, зазначених у ст. 15 ГК), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, вста­новленому ГК України. Відповідно до статей 189-191 ГК в госпо­дарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

• вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін і віддзер­ калюють закріплений в ст. 627 ЦК України принцип свободи дого­ вору); встановлення вільних цін є загальним правилом ціноутво­ рення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'яз­ кового застосування інших (насамперед, державних цін); сторони також, як правило, є вільними й у визначенні (за їх згодою) у госпо­ дарському договорі доплат до встановленої ціни за продукцію (ро­ боти, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України);

• державні ціни, в т. ч. фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (із встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін) ч. З ст. 189 ГК;

230

• комунальні ціни, в т. ч. фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (із встановленням граничного рівня цін або гранич­ного відхилення від державних фіксованих цін); застосовуються, зокрема, у відносинах між комунальними підприємствами (части­ни 4-6 ст. 191 ГК України).

Умови договору щодо ціни мають відповідати вимогам конку­рентно-антимонопольного законодавства. У разі визнання пого­дженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умо­ви договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого іс­нують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного дого­вору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії догово­ру (як загального строку) розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є харак­терними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору по­ставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сто­ронами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони вклю­чені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням та помешканням на час виконання робіт за догово­ром підряду на капітальне будівництво).

Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопо­льно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору до­цільно також керуватися найбільш поширеними моделями догово­рів певного виду з врахуванням своїх інтересів.

Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

— предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

231

• строку дії договору та строків його виконання;

• суми договору та ціни одиниці виміру (тонни, літра, метра, штуки тощо);

• порядку виконання та порядку передачі-приймання виконання;

• порядку та форм платежів;

• відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторо­ нами договірних зобов'язань;

• обставин, що виключають відповідальність сторін за невико­ нання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

• способів забезпечення належного виконання договірних зобо­ в'язань (застава, гарантія тощо);

• порядку розгляду спорів, що випливають з господарського до­ говору, в т. ч. визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньо­ економічних контрактів - країни, законодавство якої застосовувати­ меться під час розгляду спору.

Універсальні моделі господарського договору певного виду можуть передбачатися актами рекомендаційного характеру. Так, наприклад, модель договору підряду на капітальне будівництво міститься в Положенні про підрядні контракти в будівництві Ук­раїни, що було затверджене науково-технічною радою Мінбудар-хітектури України 15 грудня 1993 р. (протокол № 9). Різні моделі договорів на реалізацію товарів (договору поставки) передбачені правилами ІНКОТЕРМС, порядок застосування яких в Україні за­кріплений Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних тер­мінів (ІНКОТЕРМС)» та ст. 265 ГК.

6. Форма господарського договору

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинників і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтер­ського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідно­син, захистом інтересів сторін договору.

Усна форма застосовується як виняток щодо договорів (двосто­ронніх та багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), крім правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідчен­ню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми

232

має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку організації-юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково ін­шою стороною має бути виданий документ, що підтверджує під­ставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосо­вуються при укладанні господарських договорів:

повна письмова форма господарського договору — єдиний до­кумент, підписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання доку­менти: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгоджен­ня розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторо­нами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим ор­ганам);

скорочена письмова форма - як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в про­цесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін вста­новити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладанні організаційно-господар­ських договорів (ст. 186 ГК).

типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право кон­кретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК

України);

стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб'єктом господарських відносин; застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст.' 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення ван­тажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерно­го товариства шляхом підписки);

нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації ціліс­них майнових комплексів підприємств або їх структурних підроз­ділів ч. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна») або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

233

Використання сучасних технологій (мереж електрозв'язку, в т. ч. Інтернету) при встановленні договірних відносин зумовило появу господарських договорів у формі електронного документа, особливості використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05.2003 р.- «Про електронні документи та елект­ронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». Відсутність між сторонами домовленості про використання елект­ронних документів та відповідного виду електронного підпису при укладенні договору через мережу електронного зв'язку може при­звести до визнання такого договору неукладеним.

Для деяких видів господарських договорів запроваджена дер­жавна реєстрація, з якою пов'язується або момент дійсності дого­вору (договори концесії, наприклад,- ст. 14 Закону «Про концесії»), або набуття особливого (зазвичай пільгового) режиму для його сторін чи однієї з них (договори про спільну підприємницьку діяль­ність за участю іноземного інвестора - ст. 24 Закону «Про режим іноземного інвестування»).

7. Забезпечення належного виконання господарських договорів

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сто­ронами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зо­бов'язання:

• належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо­ бов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

• реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) ви­ конання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмови­ лася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

• з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногоспо­ дарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать: і

234

• порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш опти­ мального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

• зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрун­ товності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам

сторін);

• форма господарського договору (обирається з врахуванням ви­ мог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета до­ говору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації до­ говірного зв'язку між сторонами);

• а також способи забезпечення належного виконання госпо­ дарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхід­ ність),' застосування яких пов'язане зі складністю договірних від­ носин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаче­ній законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гаран­тує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належ­ному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розріз­няють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука -статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, за­става - статті 572-593 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

- правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контра­ гентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушен­ ня цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому

функцій;

• позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка на­ лежним або поліпшеним способом виконала покладені на неї до­ говірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених догово­ ром робіт);

• негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із зако­ ном або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, опера­ тивно-господарські санкції¹).

235