5. Питання вдосконалення господарського законодавства

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових від­носин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як ■ нення колізій між їх положеннями (щодо господарських това-лв; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення гос­подарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

• вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових хія господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового сгтановища холдингових компаній; господарських товариств пуб­ лічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулю­ вання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових за­ садах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також за­ безпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових від­ носин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

• вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відно-

н, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій іприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нор­мативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпе-лься контролем з боку Міністерства юстиції України у формі пжавної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за ■ови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України віл

41

28.12.1992 p. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів держав­ної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів гос­подарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених зако­ном) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його си­стеми. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усу­нення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Госпо­дарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, зако­нодавство про капітальне будівництво, законодавство про госпо­дарські договори тощо; в) консолідацію господарського законо­давства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин,- одного, який до­зволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом Укра­їни від 04.07.2002 р. «Про інвестиційну діяльність», Законом Укра­їни від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної дія­льності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки ви­значаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань ін­новаційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

• гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпо­дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи <й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Укра­їни до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законо-

42

давства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. т 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпе­чення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного зако­нодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповід­ності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:

• принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та вра­ хування громадської думки);

• основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проек­ тів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження ре­ зультативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регулятор­ них актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не­ послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регулято­ рні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);

• систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автоном­ ної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­ дування;

• особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзви-

43

чайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної си­туації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяль­ ності.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства ві­діграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

• виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

• узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

• Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбіт­ ражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 За­ кону України «Про судоустрій»: а) дає роз'яснення з питань засто­ сування господарськими судами законодавства при вирішенні гос­ подарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого гос­ подарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз'яснення враховуються не лише госпо­ дарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками госпо­ дарських правовідносин у правозастосовній діяльності; б) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодав­ ства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм гос­ подарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте во­ни фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яс­нень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами гос­подарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра со­вість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумов­лює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.

44