56.Зміст керівництва та ознаки впливу і влади.

Вплив – це така поведінка однієї особи, яка змінює поведінку іншої особи.Влада – це можливість або офіційне право одних осіб впливати на поведінку інших або давати накази підлеглим, а також стимулювати чи карати їх при виконанні різних завдань.Лідерство – це здатність людини чинити вплив на окремих осіб або групи, направляючи їх зусилля на досягнення цілей організації.

Сила влади залежить не стільки від рівня ієрархії в організації, скільки від ступеня залежності однієї особи від іншої.Існує пряма залежність підлеглих від керівника в підвищенні заробітної плати, службовому підвищенні розширенні повноважень, задоволенні соціальних потреб тощо.

Залежність керівника від підлеглих – у необхідній інформації для прийняття рішень, здатності підлеглих виконати завдання тощо.Основними формами впливу можна вважати навіювання, переконання, прохання, погрозу, підкуп, наказ.Навіювання – це вплив на особу не критикою, а особистим прикладом поведінки, авторитетом, словом тощо.Переконання – це вплив на особу через логічне слово, емоції, дискусію, наведення прикладів з досвіду та історії.Прохання – це вплив на особу через слово при добрих стосунках.Погроза – це вплив на особу через залякування, обіцянки спричинити підлеглому зло тощо.

Підкуп – це вплив на особу через схиляння її на свій бік будь-якими засобами (гроші, вільний час та ін.).

Наказ – це офіційне розпорядження органів, що мають владу. Його не обговорюють, а виконують.

Основними формами влади є: заснована на примусі, заснована на винагороді, експертна, еталонна (харизма), законна (традиційна) тощо. Заснована на примусі, якщо підлеглий відчуває, що керівник може його позбавити певних ресурсів, благ або звільнити з роботи тощо.Заснована на винагороді, якщо підлеглий відчуває, що керівник може задовольнити ті чи інші його потреби.Експертна, якщо підлеглий вірить у достатні знання керівника для прийняття ефективних рішень.Еталонна (харизма), якщо підлеглий сприймає поведінку керівника як приклад для себе.Законна (традиційна), якщо підлеглий вірить у законність рішень вищого за рівнем керівника і тому підкоряється безпосередньому керівнику.

57.Особливості ситуаційного дослідження конфлікта.

Изучение этих конфликтов с помощью единицы, в качестве которой выступает конфликтная ситуация, предполагает следующий подход. Устанавливаются все основные и второстепенные участники конфликта. Определяются пространственные границы конфликтного взаимодействия. Выделяются фазы в развитии конфликта, в течение которых характер взаимодействия основных его участников качественно не изменяется. Другими словами, конфликтная ситуация — это наименьшая целостная неделимая часть конфликта, обладающая всеми его основными свойствами. Проводится ее системный анализ.

Использование конфликтной ситуации в качестве единицы анализа дает возможность в известной степени стандартизировать, хранить и накапливать информацию о реальных конфликтах.

Важным компонентом ситуации являются социальная среда и объективная обстановка, в условиях и под воздействием которых развивается конфликт. Объект конфликта, функциональные взаимосвязи между его структурными элементами также входят в конфликтную ситуацию.

Конфликтные ситуации могут анализироваться ретроспективно и непосредственно. Ретроспективный анализ может осуществляться путем: изучения документов, характеризующих конфликт; опроса участников и свидетелей конфликта. Непосредственный ситуационный анализ конфликта осуществляется исследователем во время реального развития событий.

Использование системно-ситуационного метода при изучении конфликтов разных уровней позволит выявить такие закономерности развития этих конфликтов, которые другими методами установить затруднительно. Этим методом можно успешно пользоваться во всех отраслях конфликтологии.