26.Ос.Типи конфліктів: дестр-і конфлікти.

Деструктивний конфлікт переводить причини, що призвели до конфлікту, на “особистості”. Дана установка не веде до вирішення конфлікту, а навпаки, його загострює (зростає упередженість проти партнера, напруга у взаємостосунках, посилюються неприємні почуття та переживання, виникають стреси та ін.). До негативних, дисфункціональних наслідків конфлікту належать невдоволеність людей спільною справою, відхід від вирішення назрілих проблем, наростання ворожості в міжособистісних і міжгрупових відносинах, послаблення згуртованості колективу і т. п. Соціальний деструктивний вплив конфлікту виявляється на різних рівнях соціальної системи і виражається в конкретних наслідках:

1) викор. насильницькі методи, у результаті чого можливі великі людські жертви й матеріальні втрати.2). стан дестабілізації і дезорганізації.

3) уповільнення темпів соціального, економічного, політичного й духовного розвитку суспільства.

4)дезінтеграцї суспільства, руйнуванню соціальних комунікацій і соціокультурному відчуженню соціальних утворень усередині суспільної системи.5)наростанням у суспільстві настроїв песимізму й нехтуванням звичаїв.6) нові, більш деструктивні конфлікти. Деструктивний вплив конфлікту на особистісному рівні виражається в наступних наслідках:

1)негативний вплив на соціально-психологічний клімат у групі, що призводять людину до стану стресу;2)розчарування у своїх можливостях і здібностях, деінтенсифікація особи;3)виникнення почуття невпевненості в собі, втрата колишньої мотивації, руйнування наявних ціннісних орієнтацій та образів поведінки.

27.Наукове та практичне значення типологізації конфліктів.

Для правильного розуміння й тлумачення конфліктів, їхньої сутності, особливостей, функцій і наслідків важливе значення має типологізація, тобто вичленовування основних типів конфліктів на основі виявлення подібності та розходження, надійних способів ідентифікації конфліктів за спільністю істотних ознак і відмінностей.Кожний конфлікт має певні особливості як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу подій. Власне тому будь-які типологізаційні схеми, очевидно, є доволі штучними та узагальненими моделями реальних ситуацій. М. Вебер ще в XIX ст. стверджував, що будь-яка типологізація призводить до створення так званих ідеальних типів явищ, які лише у загальних рисах відображають реальність.Справедливість цього твердження, однак, не заперечує необхідність у типологізації яка має важливе значення для глибокого наукового дослідження. Порівняльна характеристика конфліктів, причин, особливостей і рушійних сил дає змогу вивчати їх більш точно та науково аргументовано, фіксуючи спільні й відмінні риси. Не менш важливим є дидактичний аспект, пов'язаний з формуванням чітких знань і уявлень про природу та особливості конфліктів, з їхньою аналогізацією, що дає змогу екстраполювати розвиток сучасних конфліктів на основі їх зіставлення з тими, що відбувалися у минулому. Крім цього, характеристика конфлікту за низкою цілеспрямовано обраних критеріїв дає змогу означувати їх найбільш коротко та лаконічно, уникаючи кожного разу пояснення їх сутності та найважливіших рис.