- •1. (Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь у).
- •2.(Геракліт, Арістотель, Демокріт, Платон).
- •3. Августин Блаженний).
- •4. Н. Маккіавеллі та е. Роттердамський
- •5. Т. Гоббса і ф. Бекона.
- •6. А. Сміта, ж.-ж. Руссо, і. Канта, г. Гегеля.
- •8.Соц. Т. Конфлікту р. Дарендорфа і л. Козера.
- •10.Раціональне тлумачення конфліктів у творах «семи мудреців» Стародавньої Греції.
- •9.Психологічний підхід до теорії конфлікту (з. Фройд, е. Еріксон, к. Хорні, е. Фром).
- •11.Приписи Корану та Суни в ісламі щодо вирішення конфліктних ситуацій.
- •12.Сучасні західноєвроп. Конфліктологічні вчення.
- •13.Сучасна конфліктологія представників американської науки.
- •14.Конф-я як комплексна система знань: роль сусп..Наук у станов. Предмету конфліктології.
- •15.Визначення об’єкта, предмета та методів дослідження конфлікту.
- •16.Конфліктологія як комплексна система знань: фун. Знач. Та методи досл. Конфлікту.
- •17.Поняття конфлікту та його внутрішня будова: природа й визначення конфлікту.
- •20.Вплив соціального оточення, часових й просторових характеристик на перебіг конфлікту.
- •21.Зміст мотивів та причини сучасних конфліктів у сфері зовнішньополітичних відносин.
- •23.Вітчизняні дослідження типів конфлікту та на теренах снд.
- •24.Теоретичні основи типологізації конфліктів.
- •26.Ос.Типи конфліктів: дестр-і конфлікти.
- •27.Наукове та практичне значення типологізації конфліктів.
- •28.Проблеми класифікації соціальних конфліктів на сучасному етапі.
- •30.Динаміка розвитку конфлікту: основні періоди та етапи розвитку конфлікту.
- •31.Життєвий цикл конфлікту: динамічна характеристика ескалації.
- •32.Стиль поведінки особистості в конфліктній ситуації к. Томаса та р. Кілмена.
- •33.Розв’язання конфлікту як процес вирішення протиріч.
- •34.Управління поведінкою в конфліктній ситуації.
- •35.Сутність 9-ти стадійної моделі ескалації конфлікту х. Бродаля і ф. Газла.
- •36.Особливості 4-х фазової концепції динаміки конфлікту а. Ішмуратова.
- •37.Етапи та стратегії виходів з конфліктів.
- •38.Способи та прийоми спілкування в конфліктній ситуації.
- •39.Правила спілкування та тактика аргументації у конфлікті.
- •40.Значення невербальних засобів спілкування.
- •41.Конфліктологічні умови завершення конфліктів.
- •42.Правила раціональної поведінки у конфліктній взаємодії.
- •43.Емпатія та її значення для розв’язання конфлікту.
- •44.Основні фактори нормалізації стресової ситуації.
- •45.Способи подолання гніву у кризових ситуаціях.
- •46.Характерні психологічні ознаки деструктивної поведінки у конфлікті.
- •47.Методичні принципи дослідження конфліктів.
- •48.Етапи та програма конфліктологічного дослідження.
- •49.Основні методи вивчення та діагностики конфлвктів.
- •50.Загальна характеристика зооконфліктів.
- •51.Модульний соціотест як метод діагностики взаємовідносин у групі.
- •52.Типи воєнних конфліктів.
- •53. Особливості сучасних конфліктів з глибинними причинами
- •54.Причини сучасних смертоносних конфліктів та шляхи їх врегулявання.
- •55.Типи конфліктних осіб та їх характерні ознаки.
- •56.Зміст керівництва та ознаки впливу і влади.
- •57.Особливості ситуаційного дослідження конфлікта.
- •59.Поняття і форми транснаціональних конфліктів.
- •60.Особливості управління етнонаціональними конфліктами.
- •61.Поняття асиметричного конфлікту: природа, причини і типологія.
- •63.Джерела та засоби управління симетричних і асиметричних конфліктів.
- •64.Специфіка та врегулювання інноваційних конфліктів.
- •1.(Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь у).
- •2.(Геракліт, Арістотель, Демокріт, Платон).
46.Характерні психологічні ознаки деструктивної поведінки у конфлікті.
Деструктивна модель поведінки властива такому суб’єкту, який схильний до розв’язання конфлікту і його поглиблення аж до фізичного знищення чи повного подолання противника. В побуті це егоїсти, ініціатори скандалів, на підприємстві – кляузники, в натовпі – ініціатори безпорядків і руйнівних дій. Велика кількість конфліктів могли б вирішитися мирним шляхом, якщо б не підігрівалися такими людьми. Яскраво це видно на прикладах міжнаціональних та міжнародних конфліктів (С. Хусейн, Бен Ладен). До таких осіб можна віднести і людей, що посідають великі державні посади, і мають авторитарний стиль керівництва, вони прагнуть домінувати над іншими, підкорювати всіх своїм інтересам. Такі особи схильні порушувати чужі цінності, чинити перепони для волевиявлення інших, що часто слугує причиною конфліктів і навіть війн. Така їхня конфліктна поведінка зумовлена недоліками в самоконтролі. Люди, схильні до конфліктів, як правило імпульсивні, жорсткі, грубі, схильні до ризику і гострих відчуттів, недалекоглядні. На сьогоднішній день науковцями ще не встановлено причини стійкої схильності до конфліктів. Деякі дослідники вважають, що схильність до конфліктів є вродженою. Існує досить міцний зв’язок між схильністю дорослої людини до конфліктів і навіть злочинів і такими факторами як безпритульність в дитинстві, низьким коефіцієнтом інтелекту, схильність до правопорушень у батьків. Такі люди турбуються лише про власні інтереси і в ім’я їхньої реалізації готові йти на конфлікт. Таким чином, для осіб із деструктивною моделлю поведінки властиво постійне прагнення до розширення і загострення конфлікту, вони постійно принижують партнера, негативно оцінюють його особистість, проявляють підозри і недовіру до опонента, порушують етику спілкування.
47.Методичні принципи дослідження конфліктів.
— принцип розвитку — він акцентує на тому, що конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має власну динаміку;
— принцип загального зв´язку — передбачає дослідження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв´язків з іншими соціальними явищами;
— принцип єдності теорії, практики та експерименту — передбачає чітку продуманість дій та належну організацію їх виконання;
— принцип системного підходу — вимагає аналізу конфліктів як складних об´єктів, що складаються з ієрархічно пов´язаних підсистем та є підсистемами системи більш високого рівня;
— принцип об´єктивності — потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб´єктивних чинників;
— принцип особистісного підходу — передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб´єктів конфліктів;
— принцип конкретно-історичного підходу — підкреслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);
— принцип еволюції — зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;
— діалектичний принцип — стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогнозувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечення заперечення).