- •1. Літературна критика як наукова дисципліна, її формування і розвиток в Україні
- •2. Особливості масової літератури. Особливості масової літератури в Україні.
- •3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.
- •5. Елементи літературної критики у творах давньої української літератури.
- •4. Проблема періодизації історії української літературної критики. Її зв'язок з іншими науковими дисциплінами.
- •12. . Літературна критика та її мета за і. Срезневським (ст. «Несколько замечаний о
- •13. Становлення української літературної критики в 10−20-х роках хіх ст.
- •14. Огляд української літературної критики 30−40-х років хіх ст.
- •15. Внесок «Руської трійці» в розвиток української літератури та критики.
- •16. Структура, тематика, стиль альманаху «Русалка Дністровая».
- •17. Статті я. Головацького «Іван Котляревський», 164-167 «о житті і сочинєніях Грицька Основ’яненка» 169-173.
- •19. Становлення м. Костомарова як літературного критика. Оцінка ним «народних оповідань» Марка Вовчка 231-234.
- •18. Журнал «Основа» (1861-1862) та його роль у розвитку української літературної критики.
- •20. Зміст критичних виступів м. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» 194-211 і «Две русские народности».
- •21. Статті м. Костомарова «Малорусская историческая народная поэзия» 216-217 та «Слово о Сковороде 234-237 по поводу рецензии на его сочинения в “Русском слове”».
- •22. П. Куліш як літературний критик. Його стаття «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті».
- •23. Життя та суспільно-культурні погляди п. Куліша. Проблематика його статті «Перегляд українських книжок» 310-315.
- •26. Проаналізувати зміст статті п. Куліша «Зазивний лист до української інтелігенції».
- •24. Проблематика статей п. Куліша «Об отношении малороссийской словесности к общерусской» та «Характер и задача украинской критики» 238-256.
- •25. Розкрити зміст статей Куліша «Квітка та його повісті» 278-294, «Переднє слово до громади» 256-263.
- •27. Т. Шевченко про значення літературної критики та вимоги до літератури. Оцінка ним творчості попередників та сучасників у літературі. Передмова до нездійсненого видання
- •29. Публіцистично-журналістська діяльність о. Маковея. Проблематика його статей «Андрій Чайковський» та «Ольга Кобилянська».
- •28. Літературно-критична діяльність п. Грабовського. Аналіз його статей «Дещо про творчість поетичну» та «Слівце на слівце».
- •30. Леся Українка – критик творів зарубіжних письменників. Її погляди на особистість у статті «Винниченко».
- •31. Оцінки Лесею Українкою творчості українських письменників у статті «Малорусские писатели на Буковине».
- •32. Літературно-критичні виступи м. Коцюбинського. Основні тези його статей «Філянский. Лірика» та «Іван Франко».
- •33. Літературно-критична діяльність і. Франка. Проблематика статтей «Слово про критику», «Із секретів поетичної творчості».
- •36. Літературна дискусія 1925-1928 рр.
- •37. Літературні критики української діаспори.
- •38. Новітня українська літературна критика (кінець хх – поч. Ххі ст.).
20. Зміст критичних виступів м. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» 194-211 і «Две русские народности».
ОБЗОР З ім'ям М. Костомарова в українській літературно-естетичній і критичній думці пов'язаний початок нового етапу — перехід в оцінці художніх явищ від емоційно-побутового емпіризму 30-х років до наукової критики та історико-літературних оглядів здобутків української літератури 5. Уже в першому своєму літературно-критичному виступові „Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке” („Молодик”, 1843) він розглядає творчість Г. Квітки-Основ'яненка, А. Метлинського, Є. Гребінки, К. Тополі, Т. Шевченка під кутом зору головного для того часу завдання — утвердження національної самобутності української літератури. Вважаючи вершиною останньої творчість Г. Квітки-Основ'яненка, М. Костома-ров бачить головне її достоїнство в тому, що в ній „видно не какое-нибудь подражание чужому, не иностранные чуждые идеи, одетые в искаженную форму, не жалкая всеобщность, мысли всем известные, выраженные образами всем известными, но истинное изображение своего, родного, со всем отпечатком национального характера” 6. Коріння національної самобутності, підкреслює критик,— в історичному минулому, головним джерелом пізнання якого є народна поезія. имеет для нас три неотъемлемые достоинства. Во-первых, мы видим в ней, как я сказал выше, верную картину малороссийской жизни. Автор хорошо знал Малороссию, жил в ней и с нею, пользовался всем, что было у него пред глазами. Характеры его богов и героев истинно малороссийские в малейших их приемах. Во-вторых, она драгоценна для нас по неподражаемому юмору, с каким автор изображает пороки и смешную сторону своего народа. Стоит только вспомнить описание ада — все грешники носят на себе черты малороссийские /285/ и даже осуждены на муки, которые только придут в голову малороссиянину. В-третьих, язык его, правильный, блестящий, народный в высочайшей степени, останется самым лучшим памятником. НАТАЛ ПОЛ - очинитель хотел представить здесь семейный быт малороссиян, нежное сердце малороссийской девушки: пьеса приобрела сочувствие в читателях.РЫБАЛКА ГУЛ АРТ- Необыкновенная легкость и правильность языка. ОСНОВ - Маруся совершенно возможна в Малороссии. Скромная деревенская девушка, воспитанная под надзором простых. Маруся — это малороссиянка древнего века, живущая в новом. едостатки. Характер Василя неясен и даже неестественен; в нем не видно такого простодушного чувства, как у Маруси, он сентиментален, и самое удаление его в монастырь не производит сильного эффекта. Характеры Наума, отца Маруси, и /290/матери ее тоже не отличаются резкими чертами. КОЗИР ДІВКА - ивга такая же чистая малороссиянка, но совершенно противоположная Марусе. Вы видите здесь торжество воли: не думайте искать источника в разуме, ищите его в сердце; Йивга предается его влечению, и оно-то окрыляет ее волю и доводит до края желаний. Если Маруся может служить типом малороссиянки под влиянием судьбы, то Йивга есть та же малороссиянка в нормальном состоянии, то есть такова, какою ей быть должно при ее характере, при свободном развитии ее способностей. ЩИРА ЛЮБОВ ОКСАНА. суть лучшие произведения Основьяненко.ВИХВАЛЯЄ ШЕВЧЕНКА - Он не только напитан народною малороссийскою поэзиею, но совершенно овладел ею, подчинил ее себе и дает ей изящную, образованную форму. принимает близко к сердцу прежнюю судьбу народа, но это тоска вовсе не изученная — это целый народ, говорящий устами своего поэта: душа его сознала сочувствие и сходство между состоянием своим и общенародным чувством; вместе с движениями сердца, которые принадлежат поэту, живо слились движения, свойственные всякому, кто будет в состоянии ему сочувствовать. АМВРОЧІЙ МОГИЛА –ПРО КОАКІВ, ГАЙДАМАКІВ – РОМАНТИКИ. ГРЕБІНКА ам собиратель приложил к нему прекрасное предисловие «Так собі до земляків», где изображены четыре времени года Малороссии. Сборник называется «Ластівка». Другой издал г. Корсун в Харькове из трудов здешних писателей под названием «Сніп». Там помещены: «Переяславська ніч» 36, трагедия, «Вечорниці» Кореницкого, «Стецько» Писаревского и стихотворения Петренко, Шерепери, самого издателя и других..
ДВЕ РУС НАРОДНОСТИ!Духовий склад, ступінь почуття, характер розуму, напрям волі, погляд на громадське й духове життя, все, що виробляє вдачу й характер народу, все оце й — заховані внутрішні причини народньої відрубности. Навдивовижу велика подібність української мови до новгородського наріччя як-найвиразніще доводить, що українська народність існувала за часу глибокої давнини. Українці були рідніщі між собою, аніж Українці з иншими Слав'янами теперішньої Росії. Полян, Деревлян, Улучів, Волинян, Хорватів, не даючи їм спільної назви, окремої від инших Слав'ян сучасної Росії; але сама історія дала їм незабаром таку назву. Ся назва — Русь. країна, Малоросія, в них не відпадали від церкви через обряди й формули. бряди Українці виконують, формули шанують, але не піддають їх під критику. Зате на Україні й між освіченими клясами захитати віру не так легко, як між Великорусами. кониськый.