27. Т. Шевченко про значення літературної критики та вимоги до літератури. Оцінка ним творчості попередників та сучасників у літературі. Передмова до нездійсненого видання

«Кобзарь» (С.-Петербург, 1840) Т. Шевчен­ка. Готуючи нове видання цієї збірки 1847, Т. Шевченко мав намір вмістити у ньому і передмову, в якій наголошував на вимозі до письменників писати так, як підказує їхня історія й гідність, а крім того, – слід писати не рос., а своєю, нар. мовою: «У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай скажуть люди». ля¬хи друкують, чехи, серби, болгаре, Чорногорії, москалі— всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може злякались нашествія інонлемеп- них журналістів? Но бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом мн по-московській не пишемо? Наша книж¬ка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують і а хва¬лять, те, що иаЙиоганше. Прочитали собі по складах «Енеіду» та потинялись ко¬до шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. І наш Ско¬ворода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московшина. Покійний Основ’яненко дуже добре приглядався на на¬род, тз не прислухався до язика, бо може його не чув у ко¬лисці од матері. Чому В. С. Караджич, Шафарик і і ниє не постриглись іімиі (їм би зручніше було), а остались слав’янами, а І'(улак1-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся. Е, ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани во¬лочать,—то тойді і скажете, що. яЕнеїда» добра, а все-таки сміховина на московський ш-тал-тг. Отойді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним.

А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по- своему, а ми по-своему

29. Публіцистично-журналістська діяльність о. Маковея. Проблематика його статей «Андрій Чайковський» та «Ольга Кобилянська».

Перші літ. твори з'явилися в серед. 1880-х рр. Це були насамперед переклади творів європ. антич. і класичної літератур. При підтримці І.Франка в ж. "Зоря" (1885–86) були надруковані перші переклади і оригінальні твори "Орфей і Еврідіка" Публія Овідія Назона, "Післанець" Г.Гейне, "Заказані яблука", "Неділя в полі". Творчі зв'язки і особисті стосунки склалися з видатними західноукр. та наддніпрянськими митцями, письменниками і громад. діячами демократ. напряму І.Франком, М.Павликом, В.Стефаником, О.Кобилянською, Лесею Українкою, А.Кримським, М.Коцюбинським, М.В.Лисенком, П.Грабовським. Історико-літ. дослідження М. присвячені творчості укр., рос., польс. письменників, зокрема, І.Котляревського, Т.Шевченка, А.Чайковського, Т.Бордуляка, І.Франка, П.Грабовського, П.Куліша, О.Кобилянської, І.Воробкевича, П.Гулака-Артемовського, М.Шашкевича та ін. Разом із І.Франком заклав основи вивчення життя і творчості Ю.Федьковича. 1911 у Львові М. видав ґрунтовну історико-літ. працю "Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича".

Співпрацював із Науковим товариством імені Шевченка, де підтримував напрям наукової школи І. Франка. Займався критичним аналізом стану розвитку укр. літератури, про що свідчать його публікації в "Записках Наукового товариства імені Шевченка": Огляди українсько-рус. Ч1асописей за 1897, 1898, а також замітки і статті, присвячені сторіччю відродження українсько-рус. письменства (1898) та ін. Приділяв увагу розвиткові педагогіки і проблемам демократизації школи, які знайшли відображення в його критичних замітках і нарисах "Записки професора (нариси зі школи)" (1905), "Причинок до історії народного шкільництва на Буковині (з паперів о. Александра Поповича)", "60 років політики (лист до товариша вчителя на Буковині)" (обидві – 1909), "Реформа учительського семінара в Чернівцях" (1910).

СТАТТІ !!!!