13. Становлення української літературної критики в 10−20-х роках хіх ст.

О. Павлов- еькнй \ 1805 р. подав Академії наук своє «Обозрение ма- лоросснйского иаречия», в якому розкрив лексичні багатст­ві мови, зауваживши, шо коли б «не погнушалася самая ри­торика. то они… могли би придать ей немало важности, сили и хорошего изображения вещи» І9.

Ознайомившись з працею Павловського, перший ректор нововідкритого Харківського університету І. С. Рижський (1761—1811) теж засвідчував, що йому відомо багато укра­їнських історичних документів та творів усної народної твор­чості, але, на жаль, він не побачив у них недостатніх за­родків писемної літератури. . Рижський ви­лає «Опьгт риторики» і «Введение в круг словесности», «На­уку стихотворства» (1806—1811) —по суті перші в Україні систематизовані книги з естетики, щоправда, побудовані переважно на засадах класицистичної теорії наслідування. Саме в цій атмосфері формувався інтерес до минулого, історії українського народу, до особливостей його побуту, звичаїв, народної творчості — всього того, що ставало сво­єрідною програмою перших журналів «Українский вест- ник» (1816), «Украинский журнал» (1824), а в ширшому плані — базою дальшого розвитку української літератури. Помітну роль у формуванні теоретичних засад літера­турної критики відіграли виступи Р. Гонорського, Є. Фі­ломафітського, І. Кронеберга, в яких знаходимо також об­грунтування панівних літературних напрямів та стилів епохи. Справедливо, говорилося, що зокрема історико-тео- ретичні трактати І. Кронеберга «були першими в Україні самостійними за рівнем і напрямком теоретичної думки творами з естетики. Згадана вище «Грамматика малороссийского наречия» (1818 р.) О. Павловського й була зорієнтована саме на ті ж моделі живої мови, які служили взірцями й для І. Котля­ревського, а потім утверджувались у своїх літературних правах та перспективах і П. Гулаком-Артемовським, Г. Квіт- кою-Основ’яненком, Є. Гребінкою, Л. Боровиковським.

Невичерпним джерелом у становленні літературної мо­ви, збагаченні й розширенні її зображальних засобів була народна творчість, збирання, систематизація й досліджен­ня якої активізувались у 20—30-х роках XIX ст. (збірки М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, М. Шаш- кевича).

14. Огляд української літературної критики 30−40-х років хіх ст.

Однією з прикметних особливостей літературної крити­ки першої половини XIX ст. було те, що розробка теоретич­них питань літературного розвитку не належала виключно до монополії професійних естетиків, критиків. Активну участь у ній завжди брали й письменники, починаючи від Г. Квітки-Основ’яненка і М. Шашкевича, М. Костомарова і А. Метлинеького до П. Куліша і Т. Шевченка. Програмний -«заряд» містили вже п^рші твори нової української літе* ратури, зокрема «Наталка-Полтавка» Котляревського!, «Салдацький патрет» Г. Квітки-Основ’яненка, «Рибалка» П. Гулака-Артемовського, а згодом — ряд творів М. Шаш­кевича, А. Могильницького, М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка. Подібної природи та функції були й авторські передмо* ви, «писульки», «супліки», що набували характеру своєрід* них програмних маніфестів, які тут же ілюструвалися і по­лемічно утверджувалися, як це було, наприклад, у ряді виступів П. Гулака-Артемовського, Г* Квітки-Основ’янен- •ка, Є. Гребінки, М. ІПашкевича, Т, Шевченка, П. Куліша {та ін.

Важливим полемічним і програмним «доповненням» до нечисленних на той час українських художніх творів була, наприклад, «Супліка до пана іздателя». Цим же цілям служила і його подальша художня практика та принагідні критичні виступи, як і статті М. Мак­симовича, Є. Гребінки, О. Бодянського, І. Срезневського, А. Метлинеького та інших, виступи, пов’язані зокрема й з альманаховими виданнями ЗО—40:х років («Утренняя звез- да», «Украинский сборішк», «Ластівка», «Киевлянин», «Мо­лодик», «Южно-русский сборник»). Листи до ро­сійських видавців і критиків М. Погодіна, П. Плетньова, А. Краєвського, до українських колег М. Максимовича, Т. Шевченка), М. Максимович, а згодом —майже всі ук­раїнські літератори від Т. Шевченка і П. Куліша, М. Дра- гоманова і М. Павлика, Лесі Українки, І. Стефаника, М. Ко­цюбинського і С. Васильченка.