23. Життя та суспільно-культурні погляди п. Куліша. Проблематика його статті «Перегляд українських книжок» 310-315.

Світогляд П. Куліша формувався під впливом багатьох чинників. До них слід віднести казки, легенди, народні пісні, які він слухав у дитинстві, вивчення української літератури та історії. Він добре знав сучасну вітчизняну та західноєвропейську культуру, соціальні вчення. Людина, за Кулішем, невідомо собі є ідеєю інших людей. Вона підпорядковується ним як самій природі, довіряючи себе самостійно. Ідеї безсмертні, як безсмертна душа людини, в глибині якої — в серці концентруються всі переживання, помисли, надії, пророча сила. Між серцем людини і зовнішнім в ній здійснюється постійна боротьба, боротьба поверхні і глибини душевної. Особливу увагу Куліш приділяв українській мові як передвічному скарбу народного серця. Саме мова, рідне слово, на його думку, повернули нам повагу до інших народів, заклали підвалини нашого життя та історії.Хутырна фылософыя.

перегляд укр книжок.

А в № 3 1862 року П.Куліш започаткував цілу критичну руб­рику «Перегляд українських книжок», оглянувши в першій рецензії відразу три видання: анонімну збірку «Скарб» (К., 1859), збірку віршів М.Юркевича «Разок намиста» (СПб., 1861) і драму Марка Онука «Мотря Кочубеївна» (К., 1861). Низький художній рівень цих книжок приводить до того, що в П.Куліша замість аналізу виходить пародійний переказ і цитування. Обидві рецензії швид­ше можуть правити за зразок літературного фейлетону з усіма вла­стивостями цього жанру: висміюванням бездарності і претензій авторів, рясним цитуванням текстів для аргументації своїх думок, використанням знижувальної лексики тощо.

А то ще в тому ж «Скар¬бі» надруковано польську повість Крашевського по-москов- ській. Про неї нічого не скажемо, тільки що заняла вона 329 страничок, а на «Скарб» осталось 69, Цід кінець надру¬ковано в «Скарбі» то се, то те по-московській і названо «лоскутньїм рядом». Читаючи «Разок намиста», не раз приходилось нам пи¬тати в поета: що-бо се ви, паничу, хочете сказати? Гово¬ріте спроста, то ми й зрозуміємо, і гаразд воно буде — так куди! Так нащо ж папір псувати, коли так? Лучче б ви дерево по Вкраїні саджали, ніж на чужині українські вірші дру¬кували. А заглянемо ж іще в третю книжечку. Се, як бачите драма, та ще й мовою не простою, а мірною зложена. Поки не вийшла вся вона (бо се тільки акт первий), не маємо ми права ані хвалити її, ані гудити.

26. Проаналізувати зміст статті п. Куліша «Зазивний лист до української інтелігенції».

Як панувала колись Польща, нашим предкам здавалось, ніби Русь від Карпат аж до Путивля єсть неділима часть Речі Посполитої Польської і нібито, не державшись із ляхом за руки, не можна русинові пробувати на світі. Та приплатилась наша Русь вельми дорого за те, що позирала на європейську культуру у чуже, а не в своє власне вікно. УТСНЕННЯ ГРЕЦЬКОЇ ВІРИ. Сим робом соціальні усобиці в Речі Посполитій Польській прийняли зловіщу назву боротьби козаків із ляхами, Тут ізнов глибоко закоренилась і буйно проросла та самоцвітна мова, котру, за панування Польщі, не вважав за велику річ ніхто:в сюди по великому Руському Світові слухано її з уподобою і переймано залюбки.. Були ми довго наче мертві, були нерухомі в летаргічному сні років із півтораста послі того, як наш Богдан запродав нас разом у двоє рук 13, а його alter ego (Друге я – (лат.)– Ред) хотів запродати ще і в трейті. По якомусь таємничому закону воскресення замерших народностей у Полтавщині, у Харківщині і, як бачимо, навіть у Черніговщині, мов на тій кобзі струна до струни, озвались один по одному люде чужі й далекі між себе і без лишніх орацій провозгласили нову націю між націями, во ім’я рідного слова і самостійного світогляду. Велике се діло розпочав простодушно, без особливого задуму, Котляревський Сам Котляревський не знав добре, що він творить. Він покорявсь недовідомому велінню народного духа; Отже знайшлися в Росії такі правителі, що позирали скрива на етнографічну Україну, розпростерту широко серед Руського Світу, ніби вона своєю мовою робить якийся перекір царському господарюванню. Як нам назвати ту безліч усяких мук, що в нас приймали мученики й мучениці за своє рідне слово? Не маємо навіть рідної преси, Не маємо ні такої церкв Не маємо ні свого українського трибуналу, Одно тілько наше зосталось при нас – живе українське слово. Наше слово загартоване в устах Олегів, Святославів, Володимирів. Гірка і мов уже безвиходиа наша доля, що й казати!. Та нема такої безодні, з котрої б не викарабкалась нація моральною перевагою над стихійною силою, над силою незапрацьованого чесно багатства і над силою власті, не оправданої філософією природи.Поки що втішатимемось хоть тим, що чуємо в собі доволі снаги на протест перед всьогосвітньою інтелігенцією за сліпе і тиранське вбиваннє нашого національного духа.