- •1. Літературна критика як наукова дисципліна, її формування і розвиток в Україні
- •2. Особливості масової літератури. Особливості масової літератури в Україні.
- •3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.
- •5. Елементи літературної критики у творах давньої української літератури.
- •4. Проблема періодизації історії української літературної критики. Її зв'язок з іншими науковими дисциплінами.
- •12. . Літературна критика та її мета за і. Срезневським (ст. «Несколько замечаний о
- •13. Становлення української літературної критики в 10−20-х роках хіх ст.
- •14. Огляд української літературної критики 30−40-х років хіх ст.
- •15. Внесок «Руської трійці» в розвиток української літератури та критики.
- •16. Структура, тематика, стиль альманаху «Русалка Дністровая».
- •17. Статті я. Головацького «Іван Котляревський», 164-167 «о житті і сочинєніях Грицька Основ’яненка» 169-173.
- •19. Становлення м. Костомарова як літературного критика. Оцінка ним «народних оповідань» Марка Вовчка 231-234.
- •18. Журнал «Основа» (1861-1862) та його роль у розвитку української літературної критики.
- •20. Зміст критичних виступів м. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» 194-211 і «Две русские народности».
- •21. Статті м. Костомарова «Малорусская историческая народная поэзия» 216-217 та «Слово о Сковороде 234-237 по поводу рецензии на его сочинения в “Русском слове”».
- •22. П. Куліш як літературний критик. Його стаття «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті».
- •23. Життя та суспільно-культурні погляди п. Куліша. Проблематика його статті «Перегляд українських книжок» 310-315.
- •26. Проаналізувати зміст статті п. Куліша «Зазивний лист до української інтелігенції».
- •24. Проблематика статей п. Куліша «Об отношении малороссийской словесности к общерусской» та «Характер и задача украинской критики» 238-256.
- •25. Розкрити зміст статей Куліша «Квітка та його повісті» 278-294, «Переднє слово до громади» 256-263.
- •27. Т. Шевченко про значення літературної критики та вимоги до літератури. Оцінка ним творчості попередників та сучасників у літературі. Передмова до нездійсненого видання
- •29. Публіцистично-журналістська діяльність о. Маковея. Проблематика його статей «Андрій Чайковський» та «Ольга Кобилянська».
- •28. Літературно-критична діяльність п. Грабовського. Аналіз його статей «Дещо про творчість поетичну» та «Слівце на слівце».
- •30. Леся Українка – критик творів зарубіжних письменників. Її погляди на особистість у статті «Винниченко».
- •31. Оцінки Лесею Українкою творчості українських письменників у статті «Малорусские писатели на Буковине».
- •32. Літературно-критичні виступи м. Коцюбинського. Основні тези його статей «Філянский. Лірика» та «Іван Франко».
- •33. Літературно-критична діяльність і. Франка. Проблематика статтей «Слово про критику», «Із секретів поетичної творчості».
- •36. Літературна дискусія 1925-1928 рр.
- •37. Літературні критики української діаспори.
- •38. Новітня українська літературна критика (кінець хх – поч. Ххі ст.).
30. Леся Українка – критик творів зарубіжних письменників. Її погляди на особистість у статті «Винниченко».
Якісно новий етап у розвитку літературно-естетичного критицизму зв’язаний з художньою творчістю і літературно-критичною діяльністю Лесі Українки (1871-1913). Леся Українка як власне літературний критик дебютувала під кінець XIX століття. Саме 1899 року в Київському літературно-артистичному това¬ ристві вона виголосила реферат «Писателі-русини на Буковині», який ліг в основу статті «Малорусские писатели на Буковине», надрукованої в петер¬ бурзькому журналі «Жизнь» 1900 року.
Як літературознавець і критик Леся Українка за явила про себе ще на початку 1895 року. Усі відомі лі тературнокритичні та публіцистичні статті, у тому чис лі й незакінчені, вміщені у томі 8 [5]. З них можна виокремити літературнокритичні праці, присвячені проблемам розвитку зарубіжних літератур: італійської, французької, німецької, польської, скандинавських країн та українського красного письменства, а також дві публіцистичні статті: «Безпардонний патріотизм» та «Не так тії вороги, як добрії люди». Більшість критичних розвідок написано спеціально для петербурзького журналу «Жизнь», з яким Леся Українка співпрацювала у 1900–1901 рр. Це, зокрема, «Два направления в но вейшей итальянской литературе», «Малорусские пи сатели на Буковине», «Новые перспективы и старые тени» («Новая женщина» западноевропейской беллет ристики»), «Заметки о новейшей польской литерату ре», «Михаэль Крамер (Последняя драма Гергардт Гауптмана)». Остання не була надрукована у зв’язку із закриттям журналу і знайдена в його архіві у 1973 р.
У статті «Новые перспективы и старые тени» («Но вая женщина» западноевропейской беллетристики) Леся Українка подає типи жіночих образів, аналізує їх на тлі доби і в порівнянні зі схожими типажами.
У статтях письменниця висловила своє ставлення до літературного процесу вітчизняного та зарубіжного, до нових явищ у ньому (декаданс, натуралізм).
Винниченко
«ніхто й не гавкне й не лайне, так наче й не було мене», – жаловался Шевченко несколько лет спустя после издания «Кобзаря», – и сколько украинских писателей до и после него могли бы применить к себе эти горькие слова. Поэтому мы с тяжелым чувством читаем увеличительную и уничижительную критику и радуемся искренно появлению талантов. Такую непосредственную, искреннюю радость вызвало в нас появление «Голоти», рассказа г. Винниченко. Когда в 1902 году впервые появилось в литературе имя г. Винниченко, то оно было встречено несколько недоверчиво. Г-н Личко спросил сам себя не случайность ли это, что молодой, никому неизвестный автор проявил в своем первом произведении что-то привлекающее внимание? Рассказ «Народній діяч», пожалуй, лучше было бы и вовсе не печатать, а приберечь его в портфеле, чтобы использовать как материал при будущей работе. Г. Винниченко сумел подойти к избитой теме романа «панича з дівчиною» с новой, глубокой и оригинальной точки зрения. Девушка страдает и нравственно гибнет не оттого, что покинута, что «віночка втеряла», второй рассказ Винниченко «Сила і краса» представляет большой шаг вперед, как с внешней так и с внутренней стороны. Автор уже лучше владеет диалогом, характеры определеннее, наблюдения тоньше и глубже, хотя фабула и психологические перипетии все-таки оставляют много желать АНДРІЙ. ІЛЬКО. МОТРЯ. При всех недочетах и промахах «Сили й краси» нам кажется странным, как мог первый критик г. Винниченко сомневаться в таланте молодого автора, прочтя этот рассказ. Біля машини» представляет сплошь бытовую картину, в которой на фоне тяжелого труда в экономии выступают фигуры эконома Ґудзика. Заручини» и «Антрепренер Гаркун-Задунайський». Хотя их нельзя назвать плохими, но все же в них нет той яркости и свежести красок, какими отличаются «Сила і краса» и «Біля машини». При том в этих рассказах почему-то больше выступают недостатки стиля или скорее языка г. Винниченко. Рассказ «Мнімий господін» несколько оригинальнее, но не по теме, а по обстановке, в которую она помещена. ело происходит в солдатской казарме. Для г. Винниченко, как и для Гауптмана, человек толпы уже не бутафорская принадлежность, как это было у старых романтиков, не манекен для примерки костюмов, сшитых из «человеческих документов», как это было у натуралистов, нет, у них «человек толпы», человек в полном смысле слова, но он не выведен из толпы, не поставлен в одиночку или в искусственную группу для художественной студии, как это было у русских реалистов, а, напротив, оставлен в своей среде и вместе с ней выдвинут на первый план так близко, что и среда перестала уже казаться фоном, расчленившись на равноценные, но неравнозначущие фигуры.