- •1. Літературна критика як наукова дисципліна, її формування і розвиток в Україні
- •2. Особливості масової літератури. Особливості масової літератури в Україні.
- •3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.
- •5. Елементи літературної критики у творах давньої української літератури.
- •4. Проблема періодизації історії української літературної критики. Її зв'язок з іншими науковими дисциплінами.
- •12. . Літературна критика та її мета за і. Срезневським (ст. «Несколько замечаний о
- •13. Становлення української літературної критики в 10−20-х роках хіх ст.
- •14. Огляд української літературної критики 30−40-х років хіх ст.
- •15. Внесок «Руської трійці» в розвиток української літератури та критики.
- •16. Структура, тематика, стиль альманаху «Русалка Дністровая».
- •17. Статті я. Головацького «Іван Котляревський», 164-167 «о житті і сочинєніях Грицька Основ’яненка» 169-173.
- •19. Становлення м. Костомарова як літературного критика. Оцінка ним «народних оповідань» Марка Вовчка 231-234.
- •18. Журнал «Основа» (1861-1862) та його роль у розвитку української літературної критики.
- •20. Зміст критичних виступів м. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» 194-211 і «Две русские народности».
- •21. Статті м. Костомарова «Малорусская историческая народная поэзия» 216-217 та «Слово о Сковороде 234-237 по поводу рецензии на его сочинения в “Русском слове”».
- •22. П. Куліш як літературний критик. Його стаття «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті».
- •23. Життя та суспільно-культурні погляди п. Куліша. Проблематика його статті «Перегляд українських книжок» 310-315.
- •26. Проаналізувати зміст статті п. Куліша «Зазивний лист до української інтелігенції».
- •24. Проблематика статей п. Куліша «Об отношении малороссийской словесности к общерусской» та «Характер и задача украинской критики» 238-256.
- •25. Розкрити зміст статей Куліша «Квітка та його повісті» 278-294, «Переднє слово до громади» 256-263.
- •27. Т. Шевченко про значення літературної критики та вимоги до літератури. Оцінка ним творчості попередників та сучасників у літературі. Передмова до нездійсненого видання
- •29. Публіцистично-журналістська діяльність о. Маковея. Проблематика його статей «Андрій Чайковський» та «Ольга Кобилянська».
- •28. Літературно-критична діяльність п. Грабовського. Аналіз його статей «Дещо про творчість поетичну» та «Слівце на слівце».
- •30. Леся Українка – критик творів зарубіжних письменників. Її погляди на особистість у статті «Винниченко».
- •31. Оцінки Лесею Українкою творчості українських письменників у статті «Малорусские писатели на Буковине».
- •32. Літературно-критичні виступи м. Коцюбинського. Основні тези його статей «Філянский. Лірика» та «Іван Франко».
- •33. Літературно-критична діяльність і. Франка. Проблематика статтей «Слово про критику», «Із секретів поетичної творчості».
- •36. Літературна дискусія 1925-1928 рр.
- •37. Літературні критики української діаспори.
- •38. Новітня українська літературна критика (кінець хх – поч. Ххі ст.).
38. Новітня українська літературна критика (кінець хх – поч. Ххі ст.).
Багато письменників констатують брак якісної та професійної критики творів сучасних авторів[123][124]. До відомих критиків сучасної української літератури належать Тамара Гундорова, Віра Балдинюк, Андрій Дрозда, Ростислав Семків, Євген Баран, Андрій Бондар, Ігор Бондар-Терещенко та Михайло Бриних. Особливістю сучасної критики є наявність у ній різноманітних методологій, зокрема постструктуралізму (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Марко Павлишин), фемінізму (Віра Агеєва, Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Ніла Зборовська), неомодернізму (Сергій Квіт), герменевтики (Сергій Квіт, Євген Баран). Думки літературних критиків у ставленні до постмодернізму в українській літературі розділилися на такі позиції: прийняття постмодернізму як даності (Т. Денисова, С. Андрусів), апологія та популяризація (М. Павлишин, Т. Гундорова, Р. Семків, І. Бондар-Терещенко), консервативність та критика (І. Фізер, О. Пахльовська, Є. Баран, С. Квіт, О. Яровий)[125]. Значна кількість самих письменників та поетів є одночасно і літературними критиками: Маріанна Кіяновська, Анна Біла, Олег Соловей, Олег Коцарев, Ігор Бондар-Терещенко, Ігор Павлюк, Олександр Клименко та інші.
У пресі багато про сучасну українську літературу пише Ірина Славінська та Світлана Дорошенко, які проводять інтерв'ю та зустрічі з письменниками, здійснюють огляди нових видань. Активними літературними оглядачами є Юрій Володарський (журнал ШО), Євген Стасіневич (портал Літакцент), Ганна Улюра (портали Літакцент, Збруч).
Курси сучасної української літератури читаються на філологічних факультетах університетів України та за кордоном. При Києво-Могилянській академії є Центр досліджень сучасної літератури під керівництвом Володимира Панченка, за ініціативи якого створено літературний сайт ЛітАкцент[126]. Існують дві ґрунтовні монографії українських авторів, присвячених сучасній українській літературі, а саме: «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» (2005) Тамари Гундорової та «Сучасна українська проза: постмодерний період» (2008) Роксани Харчук. Декілька книжок іноземних дослідників, зокрема «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність» (2003) Олі Гнатюк, «Картографуючи посткомуністичні культури» (2007) Віталія Чернецького та «The Intellectual as Hero in 1990s Ukrainian Fiction» (2012) Марка Андрейчика також присвячені цій тематиці. У книзі «Мала українська енциклопедія актуальної літератури» (1998) письменник Володимир Єшкілєв упорядкував власне бачення сучасної української літератури. Подібні авторські інтерпретації містяться в книгах Ярослава Голобородька «Артеграунд. Український літературний істеблішмент» (2006) та Володимира Даниленка «Лісоруб у пустелі: письменник і літературний процес» (2008).
За кордоном сучасну українську літературу досліджують Марко Павлишин (Австралія), Марко Андрейчик (Канада)[102], Оля Гнатюк[127] та Лідія Стефанівська (Польща), Віталій Чернецький (США)[128], Штефан Сімонек (Австрія), Уілеам Блекер (Велика Британія)[129], а також Александер Кратохвіль (Німеччина)[130] та Павло Романюк (Румунія).