3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.

КРИТИКА

Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне лі¬
тературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку
XIX ст. «Передумови критики, — слушно писав П. Федченко, — з’явилися ще в ан¬
тичності. У початковий період кожної національної літератури критич¬
ний елемент містився у синкретичних текстах, у різножанрових худож¬
ніх і філософських творах, підручниках з піїтики і риторики. ся немало критичних елементів. На цих традиціях та пізніших естетичних
теоріях просвітництва і романтизму формувалася літературно -критична
думка і літературна критика на Україні в перші десятиліття XIX ст. »3. П. Федченко у передмові до хрестоматії «Історія української літературної критики та літературознавства» поглибив свої попередні висновки, підтвердив їх достовірність історико-літературним фактажем з періоду Х–ХVIII ст. Тут уже проілюстровано тлумачний елемент «Изборника Святослава»; своєрідні оцінки різних методів літературної праці, продемонстровано їх у «Слові о полку Ігоревім», відзначено критичний пафос «Посланий», «Обличений», «Ответов» Івана Вишенського. Тут потрактовано як одну з перших спроб власне літературної критики детальний розгляд Іовом Княгиницьким «Зеркала богословия» Кирила Ставровецького (Транквіліона). Автор характеризує роль у становленні критицизму звернень до «Читальників» у староукраїнських книгах, у праці науково-бібліографічного типу Є. Славинецького «Оглавление книг, кто их сложил» (1665–1666) і т. д.

ЖУРНАЛ

Соціально-політичні потреби 19 СТ. української нації, яка народжувалась, покликали до життя й українську журналістику. Незадоволення народних мас і їх визвольна боротьба проти соціального гніту були могутнім джерелом передових ідей у громадсько-політич­ному житті країни, а отже, в літературі та журналістиці. Журналістика, що виникла на ґрунті визвольних прагнень народу, не тільки відбивала характер і зміст цих прагнень, а й глибоко впливала на їх розвиток.Джерелом для формування української різножанрової газетно-журнальної публі­цистики були великі скарби народнопоетичної творчості українського народу та попе­редня писемна література — хронікально-літописна, ораторсько-публіцистична, по­лемічна, епістолярно-мемуарна, бурлескно-сатирична тощо.Важливу роль у заснуванні в Україні першої періодики відіграв Харківський універ­ситет. Із Харківським університетом пов'язане існування перших в Україні літературно-мистецьких об'єднань і клубів, наукових товариств, друкарні, книжкового магазину — всього того, що готувало ґрунт для виникнення періодичної преси і створювало умови для її розвитку. У 1815 році в університеті було видано 27 книг, а за попередні десять років — понад 200 — нечувано велику кількість на ті часи. За таких умов у Харкові на початку XIX ст. виникають періодичні видання.Харківські видання вважають хронологічно першими зразками української періо­дики, хоч ще у XVIII ст. на українських землях з'являлися газети і журнали польською,угорською, румунською, німецькою, французькою мовами. Харківські видання, на відміну від цієї іншомовної періодики, виникали не за розпорядженням уряду, а з ініціа­тиви місцевих діячів і задоволенням потреби певних соціальних верств українського народу.

Фундаторами і активними діячами журналістики в Україні стали викладачі Харкі­вського університету І.О.Срезневський, Є.М.Філомафітський, Р.Т.Гонорський, В.Г.Маслович, А.А.Вербицький, О.В.Склабовський. Активну участь в організації та редагуванні перших газет і журналів брали Г.Ф.Квітка-Основ'яненко та П.П.Гулак-Артемовський. У цьому теж проявився зв'язок журналістської справи з розвитком нової української літератури.

Основними питаннями, що на початку XIX ст. стояли у центрі уваги суспільної дум­ки, а отже, і журналістики, були питання політичної свободи, економічного і культур­ного прогресу країни.

Першою ластівкою української журналістики стала газета «Харьковский еженедель­ник», яка почала виводити у травні 1812 р. Видавав газету університетський книготорговець Лангнер за допомогою викладачів і студентів університету, зокрема, В.Масловича, К.Нельдхена. У своїй тематиці газета намагалася не виходити за межі губернії і, можли­во, вона могла б утвердити себе у громадському житті Слобожанщини і завоювати при­хильність читачів, але проіснувавши ледве три місяці, вона була закрита за розпоряд­женням столичної цензури.

У січні 1816 р. у Харкові одночасно вийшло два журнали — «Харьковский Демок­рит» (був першим в Україні часописом сатири і гумору. Видавець журналу В.Маслович) і «Украинский вестник» (І.Срезневський, а редакторами-видавцями – викладачі університету Р.Гонорський, Є.Філомафітський). Поява, відразу двох часописів свідчила про інтенсивне громадсько-культурне життя у провінційному губернському місті, адже у 1816 р. в усіх провінційних містах Росії видавалося лише 7 літературних журналів (зокрема, два зга­даних харківських).

У 1817- 1818 pp. у Харкові видавався галузевий журнал «Украинский домовод», газета «Харьковские известия». У 1823 p. вдалося отримати дозвіл на видання «Украинского журнала» під редакцією О.Склабовського. Інтерес до української історії і культури – одна з основних особливостей цього журналу.

У 1831 р. у Харкові з'явився перший в Україні альманах – «Украинский альманах», виданий І.Срезневським та І.Розковшенком. У альманасі були опубліковані твори І.Кот­ляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», статті І.І.Срезневського про народність літератури і про необхідність вивчення української словесності. У виданні альманаху взяли участь М.Щепкін і М.Гоголь.

Гурток І.І.Срезневського був ініціатором видання ряду збірників під назвою «Запо­рожская старина». Вони виходили у 1833-1835 pp., а останній том побачив світ у 1838 р. В альманасі були вміщені фольклорні матеріали, козацькі літописи, друкувалися урив­ки з «Історії русів».

У 1833 – 1834 рр. вийшли дві книги альманаху «Утренняя звезда». Необхідно відзначити, що більшість художніх творів цього альманаху мала виразну соціальну тенденцію. Альма­нах «Утренняя звезда» являв собою дальший крок у розвитку української журналістики.

Видання альманахів продовжувалося і в подальші роки. У 1841 р. у Петербурзі Є.Гребінкою був виданий альманах «Ластівка», цього ж року у Харкові — альманах «Сніп», чотири книги альманаху «Молодик» (3 книги у Харкові, четверта – Петербурзі), у 1848 р. — «Южноруський сборник»

Літературний матеріал у народовській і «москвофільській» пресі був зовсім незнач­ний. Окремими публікаціями художніх творів і загальною настановою на національні літературні й фольклорномовні джерела певним чином виділявся тільки журнал «Прав­да», що почав виходити у 1867 р. Першим журналом, на діяльності якого, його еволюції виразно відбилася складність процесу формування нової ідеології, став «Друг», що по­чав видаватися весною 1874 р. як орган «москвофілів» .Павлик, І.Франко та їх прихильники. «Друг» перейшов на демократичні позиції і засвідчив факт народження української демократичної журналістики.

«Громадський друг», «Дзвін» і «Молот» зх украъна багато зробили для формування нової інтелі­генції, здатної служити народові.

Визначною суспільною і культурно-освітньою подією стало видання «Дрібної бібліотеки» у 1878-1879 pp. Це була ідея І.Франка, і саме йому належала низка пере­кладів, передмов до окремих видань, один випуск становить його власний твір.

З січня 1881 р. у Львові почав виходити ілюстрований літературно-науковий часо­пис «Світ». Видавали його І. Франко та І.Белей. Значне місце у журналі надавалося питанням формування світогляду, ідеології нової інтелігенції. ЗУ 80-х роках в Україні виходила ціла низка періодичних видань різного ідейного спрямування: народовські «Зоря», «Діло», «Правда»; демократичного змісту «Товариш». У 90-і роки в умовах дальшого загострення суспільно-політичної боротьби з'явилися нові демократичні періодичні видання – «Народ», «Хлібороб», «Житє і слово» та ін. Ча­сописи подавали широку інформацію про культурний і літературний рух, про наукове життя у слов'янських країнах, друкували статті про діячів слов'янського відродження, рецензії на твори чеської, польської, сербської літератур.