- •1. Літературна критика як наукова дисципліна, її формування і розвиток в Україні
- •2. Особливості масової літератури. Особливості масової літератури в Україні.
- •3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.
- •5. Елементи літературної критики у творах давньої української літератури.
- •4. Проблема періодизації історії української літературної критики. Її зв'язок з іншими науковими дисциплінами.
- •12. . Літературна критика та її мета за і. Срезневським (ст. «Несколько замечаний о
- •13. Становлення української літературної критики в 10−20-х роках хіх ст.
- •14. Огляд української літературної критики 30−40-х років хіх ст.
- •15. Внесок «Руської трійці» в розвиток української літератури та критики.
- •16. Структура, тематика, стиль альманаху «Русалка Дністровая».
- •17. Статті я. Головацького «Іван Котляревський», 164-167 «о житті і сочинєніях Грицька Основ’яненка» 169-173.
- •19. Становлення м. Костомарова як літературного критика. Оцінка ним «народних оповідань» Марка Вовчка 231-234.
- •18. Журнал «Основа» (1861-1862) та його роль у розвитку української літературної критики.
- •20. Зміст критичних виступів м. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» 194-211 і «Две русские народности».
- •21. Статті м. Костомарова «Малорусская историческая народная поэзия» 216-217 та «Слово о Сковороде 234-237 по поводу рецензии на его сочинения в “Русском слове”».
- •22. П. Куліш як літературний критик. Його стаття «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті».
- •23. Життя та суспільно-культурні погляди п. Куліша. Проблематика його статті «Перегляд українських книжок» 310-315.
- •26. Проаналізувати зміст статті п. Куліша «Зазивний лист до української інтелігенції».
- •24. Проблематика статей п. Куліша «Об отношении малороссийской словесности к общерусской» та «Характер и задача украинской критики» 238-256.
- •25. Розкрити зміст статей Куліша «Квітка та його повісті» 278-294, «Переднє слово до громади» 256-263.
- •27. Т. Шевченко про значення літературної критики та вимоги до літератури. Оцінка ним творчості попередників та сучасників у літературі. Передмова до нездійсненого видання
- •29. Публіцистично-журналістська діяльність о. Маковея. Проблематика його статей «Андрій Чайковський» та «Ольга Кобилянська».
- •28. Літературно-критична діяльність п. Грабовського. Аналіз його статей «Дещо про творчість поетичну» та «Слівце на слівце».
- •30. Леся Українка – критик творів зарубіжних письменників. Її погляди на особистість у статті «Винниченко».
- •31. Оцінки Лесею Українкою творчості українських письменників у статті «Малорусские писатели на Буковине».
- •32. Літературно-критичні виступи м. Коцюбинського. Основні тези його статей «Філянский. Лірика» та «Іван Франко».
- •33. Літературно-критична діяльність і. Франка. Проблематика статтей «Слово про критику», «Із секретів поетичної творчості».
- •36. Літературна дискусія 1925-1928 рр.
- •37. Літературні критики української діаспори.
- •38. Новітня українська літературна критика (кінець хх – поч. Ххі ст.).
21. Статті м. Костомарова «Малорусская историческая народная поэзия» 216-217 та «Слово о Сковороде 234-237 по поводу рецензии на его сочинения в “Русском слове”».
МАЛОРУ ИСТ ПОЭ
Я заметил, что собития дотатарского периода не состав- ляют достояния нсторической народной поззии малорус- сов; но зто не дает нам повода заключить, чтоб в народе исчезло даже темное воспоминание о старинной его жизни. Исто- рическая поззия включила в свой цикл зпоху возрожде- ния юго-западной Руси, период гетманщиньї. И потому-то, ее можно назвать исключительно народною летописью важ- нейших происшествий гетманщиньї. Максимовичу говорил бандурист, что он сльїшал от своего учителя большую думу о Дашкевиче, хмельниц. Не без основания можно предположить, что вся ис- торіия гетманщиньї била достоянием народних песнопений: но не все дошло до нас: многое погибло; иное, может бить, со временем откроется.
СЛОВО О СК
Зти мнсли пришли нам, когда мн, перелистьівая VII книгу «Русского слова», встретили в ней рецензию «Сочинений- в стихах и прозе Григория Саввича Сковороди», подписан- ную буквами Вс. К-овский. Рецензент, приводи слова из-, дателя сочинений Сковороди: «которне (сочинения) считались народними», ставит два вопроситель- ннх знака, приводит затем несколько стихов и потом про-‘ износит такие возгласн: Сковороди издавал- в свет всю зту схоластическую ерунду, семинарскую мертвечину? Ко¬му какое до нее било дело?» Мало можно указать таких народних лиц, каким бнл
Сковорода и которьіх би так помнил и уважал народ. его странническая
жизнь— предмет рассказов и анекдотов; странствующие слепцн усвоили его песни; на храмов пра-
здник на торжище нередко можно встретить толпу народа,
окружающую группу зтих рапсодов 1 со слезами умиления
: слушающих: «Всякому граду свой нрав и права». Сочинения Сковороди не нравятся рецензенту; не нра-
■ вятся они, бнть может, и нам, но из того не следует, что ойй не имеют никакого достоинства и что не надобно их печатать Рецензент вообразил себе, что Сковорода преследовал умственную и гражданскую свободу, тогда как Сковорода говорил о злой воле, то есть о дурннх и порочних наклонностях. Тут-то рецензент и попал впросак! Григо¬рий Саввич Сковорода бнл поборником свободи в сфере религиозной, нравственной, гражданской, терпел за то го- рение и, не уживаясь с деспотизмом окружающей его среди, обрек себя на скитальческую жизнь.
22. П. Куліш як літературний критик. Його стаття «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті».
дали об’єктивну оцінку його роману «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857). Т. Шевченко звернув увагу на те, що П. Куліш у «Записках о Южной Руси» (1856–1857) першим глибоко висвітлив цілісний образ України6. На грома-дянську позицію автора звернув увагу вчений, професор І. Пулюй, який зазначив, що публіцистичний твір «Зазивний лист до української інтелігенції» (1881) П. Куліша був спрямований проти існуючого ладу7. Загалом, він дав високу оцінку двотомній монографії П. Куліша «История воссоединения Руси», вважав його особливо цінним «з науково-історичного, дослідницького становища»14.
Чи не гірше оце пригнічено Україну нашого часу, ніж за короля Жигмонта III і його їзуїтів? — запитально акцентував Куліш у статті «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті». — Тоді хоч слово Україна зоставалось на волі, а тепер і назвати себе офіціально і печатно не можна українцеві інакше, як «челавеком русским» або жителем такої й такої губернії. Назву Русь розкинула Москва на всю Московщину, а історію України і її словесності нехтує по школах, яко видумку або річ нікчемну. На всі мови, які ввійшли в широченну територію імперії, переложено слово Боже: є переклад латинський, зирянський і т. д., нема тільки українського, бо, кажуть москалі, «украинскава языка нет на свете...»