25. Розкрити зміст статей Куліша «Квітка та його повісті» 278-294, «Переднє слово до громади» 256-263.

КВЫТКА Й ЙОГО..

Немає в чехів свого короля, нема свого сенату, нема свого народного війська; чехи — австрійська губернія, а словесность чеська процвітає щороку краще. сво¬їм Мицкевичем і іншими поетами; . На диво процвіла словесность польська по великих, кривавих руїнах нації! Польський дух, не маючи собі притулку в твердинях і воль¬них оселях, вселився в живе слово, которого не зруйнує ні¬яка сила, коли його самі ляхи не зневажать. Опинилась Україна, послі довгої заверу- хи, мов у захисті, і годі вже співати пісень про поля, на которих «кістки хрустять, шаблюки попереросколоні бряж¬чать», а почала думати довгу думу про своє сільське гро¬мадське життє,— і от, явивсь на Вкраїні поет без «шаблі булатної, без бандури подорожньої» Квітка. Єсть під самим Харковом село Основа. Давно вже вла- діють ним Григорій Федорович Квітка, Рід нашого Квітки, бувши значним і вельможним родом, займав собі на просторі щонайлюбійші займанщини, а в московських школах Квітку не учено. Квітка Григорій учивсь читати й писати, а запевне й науки віри християнської, дома, у ченця з монастиря, а послі вчивсь дальшої науки у монастирській школі. От же, вбачаючи нікчемность, ледарство і суєту такого биту панського, надумавсь наш Квітка покинути мир і йти в ченці, е постригсь у ченці Квітка і вернувсь жити в Основу.

Основа лежить під самим Харковом. Старший брат Квітчин любив водити хліб-сіль з великими панами і сам жив паном на всю губу. Як розумів, по своєму вікові, так і ЧИНИВ добро наш Квітка. . Впала йому в око інститут¬ська наставциця Анна Григорівна Вульф, заїжджа з сто¬лиці; Написав Квітка свою повість «Марусю» — і хто ні про¬читав її, всяке плакало. Чого ж плакати, читаючи «Мару¬сю». Вложив він сюди ввесь дар свій промовляти серцем до серця. В «Салдацькому патреті» виставив Квітка, як іноземщина заливає наші народні низини, як нікчемніє на¬род наш, божа пшениця, од куколю, що всіяно між його. Сміється він в душі, сміється | читатель за ним, а серце ниє,. «Мертвецький Великдень», третя повість Квітчиня люе нам селянина -п’яницю, яких багато по Вкраїні, б Ма’ без важкої причини «правда наша п’яна спить». В повісті «От тобі й Скарб!» ізнов намалював Квітка І ледачого п’яничку (да ще до того й дурника), як і в «Мерт-1 вецькому Великодні». Отся ж і Квітка не проповіддю, а живим образом показав землякам своїм, як досягати кращої долі. «Ко¬нотопська Відьма» Квітчина одкриває перед нашими очима якийсь гидкий мир язичества.

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ГРОМАДИ ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКУ СЛОВЕСНОСТЬ

Найбільш ми вподо¬бали з сусідньої словесності Пушкіна, і таки — нігде прав¬ди діти — повпивались були його поезією, наче тим старо¬світським метом, що п’яне чоло його величають. Гоголь почастував нашу громаду гарним да ще й за¬правленим по-нашому спотикачем; то здалось нам, що вже 1 додому з того бенкету не втрапимо. Як же гукнув свою пісню Шевченко да вивів нас у степ, да провів скрізь по¬над Дніпром аж до Лиману, то де той і хміль у нас подів¬ся! Протверезив нас рідний кобзар, Нехай чи¬тають Пушкіна і Гоголя наші земляки, нарівні з Байро- ном, Шиллером і Міцкевичем. Ми й сами всього того до¬волі поначитувались і вже сказати, що насмакувалися. НАЧИТАЛИСЬ ЗАРУБ ЛІТ ТЕЕРЬ ТРЕБА УКР ТВОРИТИ. Розпочав нам Шевченко довгу і широку, справді вже рідну пісню,— пішла луна по всей Україні. І КВІТКА МОЛОДЕЦЬ І КОТЛИЯР. МАРКО ВОВЧОК – ІНСТИТУТКА. ГУЛАК-АРТМЕОВСЬКИЙ. Видержуйте, небожата, і йдіть до самого конця, не лукавнуючи рідним словом… Вмовчана правда краща од голосної брехні, хоть би нехай хто вийгра- вав брехню на золотих гуслях.