III. Гігієнічна характеристика детальної професії.

1. Назва детальної професії.

2. Послідовність опису робочого процесу, характеристика застосовуваних матеріалів

та устаткування. Хронометраж окремих операцій. Режим роботи, наявність і три­валість перерв у роботі.

3. Вплив шкідливих виробничих факторів на робітників:

а) вміст пилу, шкідливих газів і пари на робочому місці, заходи у боротьбі з пило- та газовиділеннями;

б) мікрокліматичні умови на робочому місці та у місцях відпочинку; коливання мікрокліматичних умов упродовж робочого дня; заходи щодо оптимізації мікроклімату;

в) наявність на робочому місці вогкості або джерел вологовиділень;

г) вплив на працівники» електромагнітного, лазерного та іонізуючого випроміню­ вання; заходи щодо забезпечення безпечних умов праці;

д) шум та вібрація на робочому місці; заходи боротьби з ними.

4. Положення тіла при роботі, тривалість вимушеного положення тіла, наявність гіпо-

динамії.

5. Піднімання та перенесення вантажів (маса й відстань), постійність цих робіт, за-

гальна тривалість за робочий день.

6. Виконання частих, швидких, одноманітних рухів, кількість їх за одиницю часу, наяв-

ність монотонії.

7. Напруженість праці. Інтелектуачьна напруженість, напруженість аналізаторних функ-

цій (слух, зір).

8. Небезпека механічних та електроушкоджень, заходи з техніки безпеки на робочо-

му місці.

9. Список робітників, які контактують з виробничими шкідливостями, лікувально-

профілактичне харчування на шкідливій дільниці, використання спецодягу, інди­відуальних захисних засобів, заходи з особистої гігієни та профілактики.

10. Медичне обстеження робітників: частота і порядок проведення медичних оглядів, допущення до роботи жінок та підлітків, порядок реєстрації випадків професійних захворювань, отруєнь і виробничого травматизму, диспансеризація робітників.

11.3. Гігієнічна оцінка умов і характеру праці

Фактори виробничого середовища і трудового процесу, які мо­жуть шкідливо впливати на організм працюючих, називаються ви­робничими (професійними) шкідливостями. До них належать фі­зичні, хімічні, біологічні фактори виробничого середовища, психо­фізіологічні фактори в організації праці, обладнанні робочого міс­ця і устаткування.

Виробничий фактор, вплив якого на працюючого за певних умов може призвести до захворювання або стійкого зниження працез­датності, визначається як шкідливий, а фактор, який спричиняє трав­му або інше раптове різке погіршення здоров'я (гостре отруєння, ураження електричним струмом тощо), як небезпечний.

Характеристика трудового процесу, яка віддзеркалює переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну й т.ін.), що забезпечують його діяль­ність, називається важкістю праці, а характеристика, яка засвідчує переважне навантаження на центральну нервову систему, — напру­женістю праці. Важкість праці є ознакою фізичної праці, напруже­ність — розумової. Однак такий поділ певною мірою умовний, ос­кільки фізична праця об'єднує як м'язове, так і нервове напружен­ня, і навпаки.

Унаслідок впливу на організм виробничих шкідливостей можуть виникати різноманітні специфічні захворювання чи отруєння, які не трапляються у побуті й тому отримали назву професійних захворю­вань. Крім того, шкідливі виробничі фактори призводять до виник­нення або загострення неспецифічних захворювань, що супроводжу­ються зростанням показників загальної захворюваності робітників.

Для комплексної оцінки умов і характеру праці, визначення прі­оритетів у проведенні оздоровчих заходів, розв'язання практичних завдань нормування праці, раціоналізації режимів праці та відпо­чинку, обгрунтування тривалості робочого дня і відпусток, різнома­нітних пільг тощо використовується гігієнічна класифікація праці (СН № 4137-86). В основу класифікації покладено наявність і ви-раженість шкідливих і небезпечних факторів виробничого середо­вища, рівні важкості й напруженості праці. Принцип диференціації умов і характеру праці передбачає визначення ступеня відхилення параметрів виробничого середовища та процесу праці від чинних гігієнічних норм, а також їх впливу на функціональний стан і здо­ров'я працюючих.

Фізичні фактори виробничого середовища зіставляють з їх гра-пично допустимими рівнями (ГДР), вплив яких при виконанні ро­боти визначеної тривалості упродовж усього трудового стажу не призводить до захворювань, відхилень у стані здоров'я або травм навіть у віддалені періоди життя сучасного і наступного поколінь. Хімічні та біологічні фактори виробничого середовища порівнюють з гранична допустимими концентраціями (ГДК) — максимальни­ми кількостями шкідливих речовин (мікроорганізмів), які при 8-

годинному щоденному (за винятком вихідних днів) впливі упро­довж усього трудового стажу не спричинюють хворобливих змін в організмі та несприятливих спадкових змін потомства. Вираженість психофізіологічних факторів зіставляють з фізіологічно обгрунто­ваними допустимими значеннями.

За показниками шкідливості і небезпечності факторів виробни­чого середовища, важкості та напруженості трудового процесу роз­різняють три класи умов і характеру праці:

I клас — оптимальні умови і характер праці, за яких виключа­ ється несприятливий вплив на здоров'я працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів, створюються передумови для збе­ реження високого рівня працездатності (рівні факторів не вихо­ дять за межі, прийняті як безпечні для населення);

II клас — допустимі умови і характер праці, за яких рівень шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищує чин­ них гігієнічних норм на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, що зумовлені процесом праці, відновлюються під час регла­ ментованого відпочинку упродовж робочого дня або домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство.

III клас — шкідливі й небезпечні умови і характер праці, за яких унаслідок порушення санітарних норм і правил можливий вплив шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища у зна­ ченнях, що перевищують гігієнічні норми, і психофізіологічних фак­ торів трудової діяльності, які призводять до функціональних змін організму, що можуть спричинити стійке зниження працездатності та порушення стану здоров'я працюючих.

Шкідливі та небезпечні умови і характер праці поділяються на три ступені:

1. ступінь — умови і характер праці, що зумовлюють функці­ ональні зрушення, які при ранньому виявленні і після припинення впливу мають обернений характер;

2. ступінь — умови і характер праці, що зумовлюють стійкі функ­ ціональні зрушення, які призводять до зростання показників захво­ рюваності з тимчасовою втратою працездатності й у окремих випад­ ках — появи ознак або легких форм професійних захворювань;

III ступінь — умови і характер праці з підвищеною небезпекою розвитку професійних захворювань та підвищеною захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності.

За наявності двох або більше шкідливих і небезпечних виробни­чих факторів і факторів трудового процесу умови праці слід оці­нювати за найбільш високим класом і ступенем. Класифікація не поширюється на роботи, що виконуються в екстремальних умовах, за яких сукупність умов і характеру праці створює високий ризик ви­никнення важких форм гострих професійних уражень, каліцтв, за­грозу для життя.

Оцінка шкідливості та небезпечності, важкості й напруженості праці здійснюється за показниками, наведеними у табл. 87 і 88.

Потужність зовнішньої роботи N (Вт) як показник важкості праці обчислюють за формулою N=A/T, де А — виконана робота, Дж; Т — час виконання роботи, с. Виконану роботу визначають за формулою

де Р — маса вантажу, кг; Я — висота піднімання вантажу, м; L — віддаль переміщення вантажу по горизонталі, м; g — прискорення вільного падіння, м/с²; 9,8 — коефіцієнт переведення у Дж.

Статичне навантаження, яке характеризує важкість праці і пов'язане з підтриманням зусилля без переміщення вантажу, дорів­нює добутку величини зусилля (кг) на час утримання вантажу vc).

Оцінка робочої пози як показника важкості праці здійснюється при тривалому перебуванні у вимушеній позі, особливо якщо необ­хідно докласти значних фізичних зусиль. Вимушена поза призво­дить до погіршення кровообігу різних частин організму, їх живлен­ня і створює умови для виникнення низки локальних розладів, на­віть патологічних, зокрема, викривлення хребта, плоскостопості, по-

слаблення м'язів черевної стінки або тазового дна, міалгій тощо. Ви­конання роботи у вимушеній позі на непристосованому верстаті або робочих меблях, що не відповідають розмірам тіла і кінцівок, спри­чиняє зайві енерговитрати і передчасний розвиток утоми.

Для характеристики робочої пози найчастіше застосовують фо-тогоніометричний метод її оцінки за фотознімком робітника в пев­ній позі у профіль. На кальці, накладеній на фотознімок, позначають наступні точки (мал. 69): зовнішній слуховий отвір (а), великий горбок (б) і зовнішній виросток (е) плечової кістки, шилоподібний відросток ліктьової кістки (г), п'ястково-фалангове зчленування третього пальця кисті (д), великий вертлюг (е) і зовнішній виросток (є) стегнової кістки, кісточку малогомілкової кістки (ж), ділянку суглоба другого і третього пальця стопи (з), п'ятковий горб (й). Сполучивши ці точки попарно в певному порядку, одержують про­екції окремих ділянок тіла: шиї (а~б\ плеча (6-е), передпліччя (в-г), кисті (г-d), тулуба (6-е), стегна (е~є), гомілки (є-ж), стопи (з~ и). Схематичне зображення робочої пози у вигляді окремих діля­нок називають епюром пози.

Для нанесення кутів відхилення шиї, плеча, тулуба від вертикалі через точку 6 (плечовий суглоб) проводять лінію, паралельну будь-якій вертикальній лінії на фотознімку (віконна рама, двері). Кути вимірюють транспортиром.

Одержані кутові розміри порівнюють з оптимальними (табл. 89) і роблять висновок про раціональність робочої пози.

Таблиця 89
Гоніометричні показники
Л|Ь кута (за мал 69)	Назва кутів (суглобів)	Оптимальні межі коливань (у градусах) у позі
		сидячи	СТОЯЧИ
1	Променезап ' ястковий	170-190	170-190
2	Ліктьовий	80-110	80-100
3	Кульшовий	85-100	165-180
4	Колінний	95-120	180
5	Гомілковостопний	85-95	90-100
6	Відхилення шиї від вертикалі	10-25	10-25
7	Відхилення плеча від вертикалі	15-35	0-15
8	Відхилення тулуба від вертикалі	15-25	0-15

Раціональною (вільною) вважається така робоча поза, яка супрово­диться мінімальним напруженням м'язів, що підтримують тіло або кінцівки, і запобігає розвитку передчасної втоми. Основними факто­рами, що визначають вибір пози, є величина робочих зусиль, необхід­ний ступінь точності рухів, характер виконуваної праці. Поза стоячи є найменш втомливою при вертикальному положенні тіла або невели­кому (до 15°) нахилі вперед. При виконанні роботи сидячи статичне навантаження менше, але при цьому розмах рухів має бути невели­ким, а зусилля, необхідне для виконання виробничого завдання, не' повинно перевищувати 5 кг. Якщо зусилля досягають 10 кг, доцільно

пропонувати позу сидячи — стоячи, а при більших зусиллях — стоячи. Раціоналізації робочої пози сприяє також удосконалення елементів робочого місця.

Кількість рухів, здійснюваних робітником, пересування його у просторі, які характеризують важкість праці, тривалість зосередження уваги, щільність сигналів, що надходять, показники монотонності праці як ознаки її напруженості, тривалість впливу факторів ви­робничого середовища як характеристику умов праці досліджують за допомогою методу хронометражу.

Хронометраж, тобто запис тривалості й послідовності виконання окремих операцій упродовж робочого дня, дає змогу оцінити спів­відношення часу, що затрачається на виконання основних і допо­міжних операцій, тривалість мікропауз, простоїв, завантаженість ро­бочого дня, а також виявити погодинну продуктивність праці та закономірності змін працездатності, оцінити раціональність режи­му, темпу і ритму праці. Наприклад, збільшення тривалості вико­нання певної операції свідчить про гальмування робочих дій, появу зайвих рухів, виникнення втоми.

Звичайно використовують два методи хронометражу: вибірко­вий і "фотографію" робочого дня (грубу чи детальну). Вибірковий хронометраж передбачає визначення тривалості окремих елементів та операцій або впливу фактора довкілля за короткий проміжок часу з повторним (5-8 разів) спостереженням упродовж робочого дня. Груба "фотографія" робочого дня дає змогу визначити співвід­ношення тривалості праці та простоїв упродовж зміни, детальна — тривалість усіх операцій від початку і до кінця зміни.

Хронометраж здійснюють за допомогою секундоміра. Облік прово­дять за поточним часом (не зупиняючи стрілку секундоміра, а лише зазначаючи час завершення кожної операції або ж час впливу окре­мих факторів довкілля). Тривалість хронометрованих процесів об­числюють за різницею в часі між завершенням послідовних етапів.

Хронометражу повинно передувати ознайомлення з процесом пра­ці, характером операцій або елементів, що підлягають обліку, особ­ливостями умов праці. Опісля складають приблизну схему послі­довності впливу факторів довкілля. Для одержання правдивої схе­ми спостережень слід правильно поділити процес праці на окремі операції.

До гігієнічної класифікації праці наказом МОЗ України від 31.12.1997 р. №382 внесено зміни, згідно з якими розрізняють чоти­ри класи умов праці (І — оптимальні, II — допустимі, III — шкідливі, IV — небезпечні) та чотири ступені шкідливих умов (І — функціо­нальні зміни, які виходять за межі фізіологічних коливань і зумов­люють зростання захворюваності, II — стійкі функціональні пору­шення, які призводять до підвищення загальної захворюваності та появи окремих ознак професійної патології, III — розвиток почат­кових стадій професійних захворювань, IV — розвиток виражених форм професійних захворювань і значне зростання хронічної пато­логії).

ДОСЛІДЖЕННЯ ФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА