1. 1.Пояснити особливості художнього відображення у Новому Заповіті морально-етичного вчення Ісуса Христа.

Глибокі за змістом і повчальні легенди і притчі Нового Заповіту. Навчаючи народ, Ісус Христос часто говорив приповідками, щоб доступніше й виразніше висловити свої думки – настанови людству на тисячі років. Позачасовий, наднаціональний і вселюдський характер мають притчі – повчальні алегоричні оповідання філософсько-етичного змісту.

Однією із найвідоміших біблійних притч є Притча про блудного сина. У ній є чотири сюжети: боговідступництво як наслідок гріха; покаяння; невичерпна любов Бога- Отця; любов старшого брата. Притча порушує вічну проблему стосунків між близькими людьми, між батьками і дітьми.. Ісус переконує, що найбільшою радістю є радість віднайдення втраченого – найдорожчої людини. Батько, чию мудрість уславив своєю притчею Ісус, належно оцінив працелюбність і відданість старшого сина, який працював поряд із ним день у день, і щире каяття молодшого сина, який після довгого блукання усвідомив свої помилки і покаявся.

Віри, як надзвичайно важливої сфери людського життя, стосується притча про сіяча. Вона складається з оповідної частини й тлумачення, у якому розкривається символічне значення зерна і грунту, у який його сіють. Зерно-Слово Боже. Грунт – людське серце, тобто свідомість людини. І саме від рівня свідомості залежить, чи потрапить зерно в грунт із камінням, чи в добру землю. У притчі Слово Боже – як зерно. Те, що впало край дороги і дісталося птахам, це Слово, почуте людьми, які не зрозуміли його і відкинули; Тому сатана легко викраде його із серця такої людини. Слово Боже, що, як і зерно, впало в

посушливе груддя, та не змогло в ньому вкорінитися. Така людина втратить віру при найменших випробуваннях. Зерна, що падали в колючий терен, означають Боже, сприйняте людьми заклопотаними, обтяженими земними турботами. В їхніх душах. А добрий грунт для зернин, які висіяв сіяч, це люди, котрі чують і приймають Слово Боже, а воно проростає в них добрим насінням у стократ.

Якщо говорити про морально-етичне вчення Христоса, то не можна обминути легенди про Мойсея- однієї з найвизначніших постатей всесвітньої історії, пророка, релігійного реформатора, законодавця. Ідейним осердям легенди є оповідь про те, як Ісус виголосив ізраїльському народові десять заповідей , які були записані на кам’яних скрижалях, на горі Синай. Заповіді Божі – це своєрідний моральний кодекс, перелік чеснот, які мусить у собі сформувати кожна порядна, благородна, чесна людина. У цих заповідях Всевишній наголошує: треба вірити, покладаючись на Бога, працювати й розбудовувати своє життя, не можна вбивати, красти, чинити перелюбу й неправдиво свідчити.

Розповісти Божі заповіді.

2.Дати характеристику Прометею як символу нескореності народу, який виборює незалежність, у поемі «Кавказ» Тараса Шевченка.

Читати напам’ять уривок з поеми

Так починається поема «Кавказ», яку Тарас Шевченко написав у 1845 році у відповідь на смерть на Кавказі друга Якова де Бальмена- графа, рід якого походив із Шотландії, обдарованої особистості, який брав участь в оформленні рукописного альбома «Вірші Шевченка». Поет у смерті друга звинувачує не горців, які борються за свою незалежність, а загарбницьку політику Російської імперії. Поет стверджує: волелюбний народ не можна знищити. Шевченко засуджує усі загарбницькі війни. В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються із епіграфом , взятим із Біблії (Книга пророка Ієремії). Шевченко радів, що серед народів Російської імперії знайшовся хоч один, який зі зброєю в руках виступив проти царизму і протягом багатьох років мужньо вів боротьбу проти дивізій регулярного війська, завдаючи йому поразки за поразкою Наскрізний мотив твору – вулкан саркастичного гніву до пригноблювачів і піднесена хвала борцям за свободу.То ж не дивно, що нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея.Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «оживає і сміється знову», а кров його живуща.. Російський царат виведено в образі «неситого» орла-хижака, який п’є кров трудящих. Як гімн нездоланності народу звучать натхненні слова поета: Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля…

Епітетом «наша» Т.Шевченко говорить про всі поневолені народи Російської імперії. То ж створюючи образ Прометея, Шевченко не йшов сліпо за відомим грецьким міфом: Прометей –титан, покровитель і захисник людей, який викрав огонь з Олімпу і віддав його людям. За це Зевс жорстоко його покарав: наказав прикувати до скелі в Кавказьких горах, і щодня орел виривав з його грудей печінку, яка за ніч виростала знову. Поет для свого твору бере тільки деякі його риси, потрібні для втілення задуманого. А саме: фатальну трагічність і безсмертя Прометея. Побіжно згадавши його довготривалі страждання , Т.Шевченко найбільше говорить про стійкість закутого Прометея, яку не зможе здолати хижак-орел. Ці два діаметрально протилежні образи уособлюють собою два ворожих табори тогочасного суспільства: народ і царизм. І все, про що далі йде в поемі, - це конкуренція цих двох символів. Народ волелюбний, він не скоряється катові, хоч царизм терзає його щомиті. Народ прагне розкуватися, щоб розкрити свої животворні сили.

Прометей у поемі – це філософський образ, звернений до революційних сил народу. Цим образом Т.Шевченко закликає народи Російської імперії до самоусвідомлення своєї історичної ролі та активної дії, до оптимізму й віри в перемогу над самодержавством.

Звертаючись до всіх поневолених народів, Т.Шевченко закликає: «Борітеся – поборете!»

Іван Франко влучно назвав «Кавказ» «огненною поемою».

Білет № 11