1.Визначте засоби творення комічного в повісті г.Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

Серед реалістичних творів, що забезпечили невмирущу славу Григорія Квітки найвизначнішим є «Конотопська відьма». Прийоми бурлеску, елементи народної фантастики зробили цей твір популярним серед мільйонів читачів, а його екранізацію – серед глядачів. У творі порушено ряд проблем, які були характерними для українського суспільства наприкінці 18 століття за часів Великої Руїни в період так званої Гетьманщини. Російський царизм поступово ліквідовував українську державність, послідовно обмежував демократичну суть козацького ладу на Запорозькій Січі. Колишня старшина, нагромадила маєтки, одержала від царського уряду дворянські титули та привілеї і виродилася у звичайне панство. До показу минулого прозаїк звернувся як до своєрідного алегоричного прийому, переслідуючи мету:»бий у минулому сучасне». У повісті майстерно поєднуються реалістичні картини життя і побуту військових керівників і мешканців Конотопа та фантастичні картини, побудовані на народних міфологічних уявленнях, віруваннях українців, на використанні народної демонології.

Сюжет повісті скомпонований на подіях із життя сотні міста Конотопа, яку очолювали пан сотник Микита Уласович Забрьоха та сотенний конотопський писар Прокіп Ригорович Пістряк. Вони є головними персонажами твору. В основі сюжету – складні інтриги з фантастичними епізодами, з переплетенням сюжетних ліній. Сюжет повісті – складна інтрига, що поєднує кілька ліній. Сотник Микита Забрьоха мав виступити зі своєю сотнею в похід до Чернігова, але писар Пістряк, який сам хотів посісти місце сотника, Забрьоху обдурив. Він переконав простакуватого Микиту Уласовича, що в Конотопі є важливіші справи, ніж наказ гетьмана. Ця справа – «полювання на відьом».Пістряк пригадав усі нещастя, що трапилися в Конотопі, а особливо посуху, і намовив сотника негайно виловити й перевірити водою цих капосниць ( відьми не повинні тонути). Відьмами писар «призначив» семеро жінок, з якими зводив власні рахунки. Але справжня відьма Явдоха Зубиха не втопилася і за знущання вирішила помститися і сотникові, і писарю. Замість одружити сотника, як він того просив, з хорунжівною Оленою, вона одружила його з рябою кривою дівкою, а писаря – з бідною наймичкою. А Олена щасливо вийшла заміж за Дем’яна, якого кохала. Квітка використовує народну демонологію ( розповіді про демонів, чортів, відьом), ворожіння, заклинання, подаючи їх у гротескному, карикатурному змалюванні. У творі немає жодного позитивного героя.

Образи козацької старшини мають алегоричне навантаження. Письменник висміює їх неуцтво, обмеженість, тупість ( картина перерахунку козаків сотні ), некомпетентність, засуджує їхній бездуховний, паразитичний спосіб життя ( вибір відьом для покарання).

Григорій Квітка у творі майстерно володіє засобами зображення комічного, прийомами гумору й сатири. Бурлескними є картини життя козацької старшини ( (Прокіп Ригорович став, задравши голову, рот роззявив, аж горлянку видно, очі вилупив та руками знай розмахує). А ось гіперболізовані, карикатурні, гротескні портрети: пан Халявський- «рот повен піни, аж через край тече, і язика не поверне, тільки труситься, та скиглить, мов кривий цуцик.»У зображенні Явдохи поєднано реалістичні та фантастичні картини. Явдоха- зовні звичайна жінка, яка вміє напускати ману на людей, піднімати людину в повітря, причаровувати. Вона керує героями твору, як ляльками-маріонетками, сама при цьому залишається в тіні.

Прозаїк застосовує у творі такі сатиричні зображально-виражальні прийоми: пряма авторська характеристика, самовикриття, шарж, уведення персонажів в анекдотичні ситуації з українського фольклору, індивідуалізована мова персонажів, експресивна лексика, суфікси із згрубілим значенням, діалектизми

Автор у творі представлений в образі оповідача-своєрідної літературної маски. Образ оповідача допомагає авторові уникнути прямого повчання і водночас висловити власну іронію щодо персонажів твору. Лиш одним зауваженням він може викликати комічне враження. Мовлення оповідача побудоване на використанні різноманітних прийомів і засобів комічного – іронії, бурлеску, гіперболи. Письменник у повісті творчо використав безцінні надбання народної епіки, пісенності, гумору.