40.Поняття предмета злочину, його відмінність від об’єкту злочину,знарядь і засобів вчинення злочину.

Предмет злочину — це матеріальна річ зовнішнього світу, з приводу якої скоюється злочин. Предмет злочину треба відрізняти від знарядь і засобів вчи­нення злочину. Якщо матеріальна річ зовнішнього світу вико­ристовується при вчиненні конкретного злочину, то це — зна­ряддя або засоби. Наприклад, пістолет, використовуваний при бандитському нападі — це засіб. Якщо ж розкрадається вогне­пальна зброя, то ця зброя — предмет конкретного злочину; ав­томобіль при крадіжці буде предметом розкрадання, а при по­рушенні правил дорожнього руху й експлуатації транспортного засобу (ст. 286 КК України) — знаряддям злочину. Якщо нар­котичні засоби обманним шляхом вводяться потерпілому для того, щоб привести його в несвідомий стан і потім скоїти кра­діжку цінностей у квартирі, вони виконують функцію засобів вчинення злочину. Якщо ж такі засоби виготовляються, набуваються або здобуваються, вони становлять предмет злочину

Заподіяна об’єктові злочину шкода, навпаки, за загальним правилом є неусувною або її відшкодування, усунення вкрай складне. Неможливо, наприклад, усунути шкоду, заподіяну здоров’ю, честі або гідності, як неможливо відновити поруше­ну статеву свободу або розголошену таємницю. Не можна та­кож усунути шкоду, заподіяну злочином інтересам правосуддя і деяким іншим суспільним відносинам. Якщо виходити з того, що злочин заподіює чотири види со­ціально небезпечної шкоди — майнову, фізичну, моральну і політичну, то на рівні об’єкта злочину відшкодованою може бути тільки майнова шкода. Фізичну, моральну і політичну шкоду від злочину усунути або відшкодувати неможливо. Видами предмету злочину є такі:

• речі — майно, гроші, документи, зброя, інші предмети матеріального світу;

• рослини, дерева і тварини (предметом злочину можуть бути тварини в разі жорстокого поводження з ними, а та­кож птахи і звірі в разі незаконного полювання на них).

Не всі злочини мають предмет злочину, а тільки ті, де зло­чинне зазіхання на об’єкт злочину здійснюється через

вплив на предмети матеріального світу. Не мають предмету такі зло­чини, як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України) та ін.

41. Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони складу злочину

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Об'єктивна сторона визначає: а) у чому полягає злочин, б) яким чином він скоюється, в) у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає, г) за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.

Основні ознаки об'єктивної сторони зазначаються в диспозиціях статей Особливої частини КК. Наприклад, катування з об'єктивної сторони полягає в заподіянні сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом побоїв, мучення або інших насильницьких дій (ст. 127 КК); зґвалтування - у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ст. 152 КК); шахрайство - у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК).

Таким чином, сутність названих та інших злочинів взагалі полягає в суспільно небезпечному діянні, яке є основною ознакою об'єктивної сторони. Слід зауважити, що кримінальна відповідальність настає лише за суспільно небезпечне діяння, а не за думки, намір вчинити злочин.

Об'єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Шкода, зокрема, може бути фізичною (при вбивстві, тілесному ушкодженні), майновою (при злочинах проти власності), моральною (наруга над могилою), політичною (наруга над державною символікою), іншою.

Важливість об'єктивної сторони полягає і в тому, що вона дає можливість відмежовувати один злочин від іншого. Деякі злочини схожі між собою за об'єктом, суб'єктивною стороною, суб'єктом і відрізняються лише за об'єктивною стороною. Наприклад, об'єктивна сторона крадіжки полягає у таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК), грабежу -у відкритому викраденні чужого майна (ст. 186 КК), тоді як об'єкт названих злочинів, суб'єкт і суб'єктивна сторона їх збігається.

Розбій за об'єктивною стороною схожий з вимаганням, коли суб'єкт також намагається заволодіти чужим майном чи правом на майно, але не шляхом нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК), а шляхом пред'явлення вимоги про передачу чужого майна, яка супроводжується погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеженням прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (ст. 189 КК).

Об'єктивну сторону необхідно розглядати у взаємозв'язку з іншими елементами складу злочину, а особливо - із суб'єктивною стороною, оскільки злочин є завжди свідомим актом волевиявлення суб'єкта злочину. Об'єктивні ознаки суспільно небезпечного діяння, характер поведінки особи дозволяють судити і про суб'єктивні моменти злочину - про форму й вид вини, мотив і мету.

Наприклад, при вчиненні крадіжки діяння суб'єкта полягає в таємному викраденні майна (об'єктивна сторона), що свідчить про те, що суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого, бажає обернути чуже майно на свою користь, тобто про наявність у його діях умислу (суб'єктивна сторона). У даному разі характер діяння впливає на форму й вид вини. Таким чином, саме об'єктивна сторона є критерієм з'ясування суб'єктивної сторони. При розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи на практиці в першу чергу, як правило, встановлюється об'єктивна сторона злочину, на підставі якої з'ясовуються ознаки суб'єктивної сторони.

Структурно об'єктивну сторону складу злочину утворюють:

а) суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), б) суспільно небезпечні наслідки, в) причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком (у злочинах із матеріальним складом).

Ці ознаки вважаються основними, у своїй сукупності вони складають об'єктивну сторону злочину.

До об'єктивної сторони входять також факультативні ознаки: спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину.

Основні і факультативні ознаки об'єктивної сторони мають значення для: а) встановлення наявності складу злочину і тим самим - для підстави кримінальної відповідальності, б) кваліфікації діяння за відповідними статтями Особливої частини КК, в) призначення справедливого покарання, г) можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання на підставі закону про кримінальну відповідальність.