- •Тема 1. Предмет, завдання і зміст дисципліни
- •1.1 Предмет курсу та об‘єкти вивчення.
- •1.2.Основні форми зовнішньоекономічної діяльності та види зовнішньоторговельних операцій
- •1.3.Основні завдання обліку зед
- •1. 4.Принципи ведення зед
- •Тема 2 зовнішньоекономічні контракти й особливості відображення інформації в системі бухгалтерського обліку
- •2.1. Зміст та структура зовнішньоекономічного контракту
- •2.2. Особливості укладання та виконання договорів у зовнішньоекономічній діяльності
- •2.3. Відображення в обліку зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами
- •Характеристика базисних умов поставки
- •Тема 3. Особливості організації зовнішньоекономічної діяльності в україні
- •3.1. Реєстрація і акредитація суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності
- •3.2. Порядок відкриття валютних рахунків
- •Підприємства, що використовують 8 клас рахунків для обліку відповідних витрат, ведуть такі рахунки
- •3.3. Об'єкти, цілі і задачі бухгалтерського обліку операцій у зовнішньоекономічній діяльності
- •1. Методологічного характеру
- •2. Методичного характеру
- •3. Організаційного характеру
- •4. Технічне забезпечення
- •Тема4 облік валютно-фінансових операцій
- •4.1.Облік операцій з іноземною валютою.
- •4.3.Курсові різниці та їх відображення в обліку та звітності.
- •3. Облік купівлі та продажу іноземної валюти.
- •4.4. Страхування фінансових ризиків, факторинг.
- •Тема 5 міжнародні розрахунки та облік їх у зовнішньоекономічної діяльності підприємств в україні
- •5.1. Загальні поняття про міжнародні розрахунки
- •5.2. Форми міжнародних розрахунків та їх облік
- •Погашення податкового векселя
- •Облік дострокового погашення векселя грошовими коштами
- •Тема 6 загальні вимоги до експортно-імпортних операцій
- •6.1. Загальна характеристика цін по експортно-імпортних операціях
- •6.2 Митне оформлення зовнішньоекономічних операцій
- •I етап митного оформлення
- •II етап митного оформлення
- •III етап митного оформлення
- •1. За способом нарахування:
- •6.3. Порядок формування цін
- •Тема 7 облік операцій з експорту
- •7. 1. Поняття експортних операцій та передумови їх здійснення
- •7. 2. Синтетичний та аналітичний облік експортних операцій. Оподаткування експортних операцій
- •7. 4. Облік авансів, отриманих від іноземного покупця
- •Тема 8 облік операцій з імпорту
- •8. 1. Поняття імпортних операцій та передумови їх здійснення
- •8. 2. Синтетичний та аналітичний облік імпортних операцій. Оподаткування імпортних операцій
- •Аналітичний облік
- •8.3. Особливості обліку імпорту робіт і послуг
- •8. 4. Облік авансів, сплачених іноземному постачальнику.
- •Тема 9 облік бартерних (товарообмінних) операцій та операцій з давальницькою сировиною
- •9.1. Поняття та облік бартерних операцій.
- •9.2. Особливості відображення в обліку експортної та імпортної частини бартерних операцій у зовнішній торгівлі.
- •9.3. Спеціальні режими при здійсненні бартерних операцій – застава, гарантія та їх відображення в системі бухгалтерського обліку.
- •Тема 10 облік інших зовнішньоекономічних операцій
- •10.1. Загальні поняття реекспотних операцій
- •10.2. Загальне поняття реімпортних операцій.
- •Тема 11 кредитні операції у зовнішьоекономічній діяльності
- •11.1 Загальна характеристика кредитних операцій
- •11.2. Види кредитів і їх бухгалтерський облік
- •Тема 12 облік операцій на підприємствах з іноземними інвестиціям
- •12.1.Організація та регулювання іноземного інвестування в економіку України.
- •12.2.Облік, формування та зміст статутного фонду.
- •12.3.Операції, пов'язані зі зміною структури статутного фонду.
- •12.4.Облік формування та використання прибутку в спільних підприємствах.
- •Тема 13 лізингові зовнішньоекономічні операції
- •13.1 Поняття лізингу
- •13.2. Об’єкти та суб’єкти лізингу.
- •13.3. Документування лізингових операцій.
- •Лізингоодержувач — резидент України
- •Лізингодавець — резидент України
- •13.4. Види та форми лізингу
- •13.5. Лізингові платежі.
- •13.6. Облік лізингових операцій.
- •Податковий облік розрахунків в іноземній валюті
- •Бухгалтерський облік оперативного лізингу
- •Лізингоотримувач-резидент
- •Орендодавець-резидент
- •Бухгалтерський облік фінансової оренди
- •Податковий облік у лізингоодержувача
- •Податковий облік резидента-лізингодавця
- •Тема 14 облік консигнаційних та комісійних операцій
- •14.1. Загальні поняття комісійних та консигнаційних операцій
- •14.2. Загальна характеристика консигнаційних та митних складів
- •Карта митного режиму митного складу
- •14.3. Облік консигнаційних операцій
- •14.4. Облік комісійних операцій.
- •1.Облік за методом “першої події”:
- •2.Облік за ”касовим методом”:
- •Тема 15 облік міжнародних автотранспортних перевезень пасажирів і вантажів
- •15.1. Організація зовнішньоекономічних автоперевезень
- •15.3. Облік міжнародних автоперевезень
- •Література
4.4. Страхування фінансових ризиків, факторинг.
Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у зв’язку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару. До розглядання основ страхування, необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту
Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо даної теми.
Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)
Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем
Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за
наданим перевідним векселем
Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’язання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотної вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта. Покупців векселів мало хвилює положення трасанту вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.
Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера значно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .
Ризик неплатежу трасатом все ж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .
Перший вид витікає з недостатнього знання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму за допомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який заснований на сполученні акцепту векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.
В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його елімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають страховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредиту з зазначенням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинимось на основних принципах страхування .
Страхування кредиту повинно у часі передувати появленню ризику.
Страхування кредиту передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризику , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя, акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника. Таким чином, при даних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування, збільшував би вартість страхування.
Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останніх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банк же , в свою чергу , при акцепті тратти без права обернення її на трасанту бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити претензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкрутства обох , тобто страхує лише фінансовий ризик. З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідність в спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує. Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .
Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.
Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати відшкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збитку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні. Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це . Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотної вимоги по відношенню до трасанту . Останній в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця . Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .
Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики – загроза валютних втрат в результаті зміни курсу валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної угоди та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :
односторонні дії одного з контрагентів ;
операції страхових компаній та банків ;
домовленість між учасниками угоди .
Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться при цьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок є :
Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;
Дата базисної вартості валютного кошика ;
Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;
Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.
Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою платежа.
В останній час широкого застосування , як інструмент страхування , набула банківська гарантія. Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми гарантіями є :
Гарантія оферти. Використовується як правило при проведені міжнародних торгів . Фірма , що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом з технічними документами подає документи про надання гарантії оферти банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку : - відклику оферти до скінчення строку її дії ; - не прийняття заказу після отримання його на торгах особою , що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання ;
Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що банк зобов’язується виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь зазначених в угоді.
Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії .
3. Гарантія авансу. Покупець перед перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товару до транспортування чи для інших потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту .
Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця . Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується
4. Гарантія платежу. Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товару по довгостроковим угодам.
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними, змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії ( страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.
Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.
Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків , які існують в світовій практиці.
Страхування експортних кредитів , позичок , окремих контрактів на поставку машин і обладнання , інвестицій як на теріторії України , так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством , контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.
Питання для самоперевірки.
В чому полягає відмінність між операціями з валютними цінностями та операціями в іноземній валюті?
На яких бухгалтерських рахунках ведеться облік сум в іноземній валюті?
Що таке курсова різниця?
Принцип роботи СВІФТ.
Коли виникає монетарна стаття балансу?
Види і класифікація валют.
Як умовно поділяються курсові різниці?
Коли виникає немонетарна стаття балансу?
Які ресурси в іноземній валюті не підлягають продажу.
На яких рахунках відображається курсова різниця?