§ 2. Генезис юрисдикції Суду Європейського Союзу

санкцій або загальних дипломатичних засобів вирішення спорів і лише опосередковано — через процедуру ст. 88 Договору про ЄСВС. Але ситуація змінилась, коли ст. 169 Договору про ЄЕСпв (зараз ст. 258 Договору про функціонування ЄС) передбачила, що Комісія ЄЕСпв, якщо вона вважає, що держава-член порушує зобов'язання за установ­чим договором, може ініціювати позов перед Судом ЄС. Хоча цьому позову і мала передувати спроба врегулювати ситуацію поза Судом, але все ж такий судовий механізм контролю дій держав-членів з боку інституту ЄЕСпв був закладений установчим Договором і гарантував контроль за діяльністю держав-членів. Перший раз Суд скористався цією юрисдикцією, виносячи рішення по об'єднаних справах, ініційо­ваних Комісією проти Люксембургу та Бельгії, у 1963 р. Справи сто­сувалися створення державами-відповідачками додаткових митних бар'єрів, які не відповідали принципам ЄЕО. Цей механізм доповню­вався ще й можливістю однієї держави-члена позиватися до іншої держави-члена в разі невиконання останньою зобов'язань за установ­чим Договором (ст. 170 Договору про ЄЕСпв, зараз ст. 259 Договору про функціонування ЄС). Паралельно в рамках Євратома існувала така ж можливість впливу на держави-порушниці відповідно до статей 141 та 142 Договору про Євратом.

Крім того, у рамках Євратома Суд мав юрисдикцію виносити рі­шення відносно приватних осіб, а це означає закладення та організацію механізмів контролю за приватними особами на наднаціональному рівні. Згідно зі ст. 145 Договору про Євратом, якщо Комісія вважає, що особа або підприємство порушили положення установчого Договору, то вона пропонує державі-члену, під юрисдикцією якої перебуває по­рушник, накласти на них санкції відповідно до національного законо­давства. Якщо відповідна держава не вживе необхідних заходів у за­пропонований Комісією строк, то остання може звернутися до Суду для офіційного визнання винною в порушенні прав особи або підпри­ємства.

Відповідно до ст. 172 Договору про ЄЕСпв (зараз ст. 261 Договору про функціонування ЄС) Суд отримав необмежену юрисдикцію сто­совно санкцій, передбачених у регламентах, прийнятих Радою відпо­відно до положень установчого Договору. У цьому контексті маються на увазі регламенти, прийняті для припинення зловживання підпри-

' Joined cases 90, 91/63, Commission v Luxembourg and Kingdom of Belgium II European Court Reports. - 1964. - P. 62.5.

57

Розділ 1. Сутність юрисдикції Суду Європейського Союзу

ємствами домінуючим положенням на спільному ринку. Суд ЄС своїм рішенням може скасувати, знизити або підвищити відповідні матері­альні санкції. А в рамках Євратома Суду надана подібна необмежена юрисдикція відносно позовів фізичних осіб або підприємств до Комі­сії щодо застосування нею санкцій, накладених за порушення норм безпеки у сфері атомної енергетики (ст. 144 Договору про Євратом).

Статгя 173 Договору про ЄЕСпв (зараз ст. 263 Договору про функ­ціонування ЄС) передбачила можливість здійснення контролю право-творчих повноважень інститутів ЄЕСпв, які були значно ширші, ніж у інститутів ЄСВС, шляхом можливості оскарження в Суді ЄС актів Ради та Комісії, що не є рекомендаціями і висновками, на підставі від­сутності в останніх компетенції, порушення суттєвих процедурних вимог, порушення положень Договору та зловживання владою. Якщо позов є достатньо обгрунтованим, то Суд ЄС визнає акт недійсним.

Рекомендації та висновки були виключені з переліку можливих оскаржуваних актів, оскільки вони є актами, які не мають юридичної сили. Саме з таких причин не були згадані в ст. 173 (зараз ст. 263 До­говору про функціонування ЄС) і акти Асамблеї, яка фактично з 1962 р. стала називатися Парламентом. Але в 1986 р. Суд ЄС визнав, що до переліку актів, які можна оскаржувати, слід відносити й акти Європей­ського Парламенту, які мають обов'язкову силу для третіх сторін, оскільки «Дії Європейського Парламенту в контексті Договору про ЄЕС могли б посягнути на права держав-членів та інших інститутів чи перевищити встановлені межі компетенції Парламенту, якщо б не іс­нувало можливості оскарження їх у Суді ЄС. Тому слід зробити висно­вок, що проти дій, прийнятих Європейським Парламентом та призна­чених для поширення правової дії на третіх осіб, може бути поданий позов про скасування»¹" До цього ж переліку були додані навіть акти Рахункової Палати, яка на той час навіть не мала статус інституту ' Позивачами по цьому виду справ могли бути держави-члени, Рада та Комісія. Юридичні або фізичні особи могли також оскаржувати рішен­ня, адресовані їм, або рішення, яке, хоча й має форму регламен ту або адресоване іншій особі, але прямо та персонально зачіпає інтереси особи, яка оскаржує його.

¹ Case 294/83, Parti ecologiste «Les Verts» v European Parliament II European Court Reports. • 1986. -P. 1339.

² Joined cases 193, 194/87, Maurissen and others v Court of Auditors//European Court Reports. - 1989. - P. 1045.

58