§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов'язань (статті 258-260 Договору про функціонування єс)

Статті 258, 259 та 260 Договору про функціонування ЄС встанов­люють процедури припинення невиконання зобов'язань державами-членами та наслідки такого невиконання. Оскільки Комісія є одним із представників наднаціонального елементу в інституційній структурі Союзу, то вона відіграє важливу роль в охороні та застосуванні поло­жень установчих договорів, а отже, і бере участь у процедурі припи­нення невиконання зобов'язань, закріплених цими договорами. Тому, говорячи про процедуру припинення невиконання зобов'язань та юрисдикції Суду ЄС у рамках цієї процедури, не можна обійти роль Комісії, на яку покладені функції ініціювання та розвитку цієї проце­дури. Договір про функціонування ЄС передбачив такий механізм припинення невиконання зобов'язань державами-членами, що без Комісії Суд ЄС не зміг би використовувати свою юрисдикцію по цій процедурі. Так, ст. 258 встановлює: «Якщо Комісія вважає, що держава-член не виконує своїх зобов'язань щодо договорів (установчих. —Прим. Т. К.), вона подає мотивований висновок з цього питання після надання можливості задіяній державі представити свої міркування. Якщо ця держава не виконує положень висновків протягом строку, встановлено­го Комісією, остання може передати справу до Суду ЄС».

Засоби виконання рішень за статтями 258 та 259 передбачені ст. 260: «1. Якщо Суд ЄС встановлює, що держава-член не виконує зобов'язання за договорами, від такої держави вимагається вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду. 2. Якщо Комісія вва­жає, що держава-член не вжила заходів, які необхідні для виконання рішення Суду ЄС, то після надання державі можливості подати свої

90

§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань...

міркування вона може передати справу до Суду. Комісія визначає роз­мір штрафу або пені, що підлягає сплаті задіяною державою-членом, який вона вважає належним у цій ситуації. Якщо Суд встановлює, що задіяна держава-член не виконує його рішення, він може накласти на неї штраф або пеню. 3. У випадку коли Комісія звертається до Суду з позовом згідно зі ст. 258 на підставі того, що держава-член не вико­нала свого зобов'язання сповістити про засоби по трансформації ди­рективи, прийнятої згідно із законодавчою процедурою, то вона може, коли визнає за належне, визначити розмір штрафу або пені, що під­лягає сплаті задіяною державою-членом, який вона вважає таким, що відповідає обставинам. Якщо Суд встановлює наявність порушення, то він може накласти на державу-члена обов'язок по виплаті штрафу або пені в межах розміру, вказаного Комісією. Обов'язок по виплаті вступає в силу в день, який встановлений у рішенні Суду».

Слід зазначити, що до вступу в силу Лісабонського договору по­рядок накладення санкцій на державу-порушницю був набагато склад­нішим. За старою редакцією Договору про ЄСпв для того, щоб наклас­ти штрафні санкції на державу-члена, яка не виконує рішення Суду, Комісія, повинна була надати можливість державі викласти свої заува­ження, потім ухвалити мотивований висновок, що визначає пункти, з яких держава не виконує рішення. У мотивованому висновку мав зазначатися термін для остаточного виконання рішення Суду ЄС. І лише коли після цього держава-член не виконує рішення, це могло бути підставою для передачі Комісією до Суду нової справи про на­кладення штрафу або пені. Тож раніше для подачі позову до Суду ЄС про накладення на державу-порушницю штрафу або пені Комісія мала провести ще одну адміністративну фазу. І тільки якщо держава-член не відреагувала належним чином на мотивований висновок у рамках цієї фази, тоді Комісії могла передати справу до Суду.

Підставою провадження за статтями 258 та 259 Договору про функ­ціонування ЄС є невиконання свого зобов'язання державою-членом. Таке невиконання може набувати різних форм залежно від того, в яко­му акті закріплений конкретний обов'язок держави-члена. Так, якщо обов'язки містяться у положеннях установчих договорів, міжнародних угодах, які укладені за умов ст. 218 Договору про функціонування ЄС, регламентах чи рішеннях, що не вимагають імплементаційних (транс­формаційних) заходів, або випливають із загальних принципів права, які визнаються Судом ЄС, то порушення можугь набувати форми не-

91

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

виконання або неналежного виконання положень вищеназваних актів. Якщо зобов'язання закріплені в директивах, які за своєю природою мають вводитися в дію прийняттям національних імплеменгаційних (трансформаційних) нормативних актів, то порушення може полягати у неприйнятті цих актів або в їх прийнятті, але з неповно чи непра­вильно викладеним змістом директиви ' Положення належно імпле-ментованої директиви можуть бути неправильно застосовані державою-членом, що теж становитиме порушення в розумінні ст. 258/259 До­говору про функціонування ЄС.

Відповідно до вищенаведеного, невиконанням зобов'язання буде вважатися: дія або бездіяльність законодавчих органів держави-члена, спричиняючи залишення в силі скасованого Судом ЄС акта, навіть якщо він взагалі не застосовувався або вже не застосовується ' дія або бездіяльність виконавчих органів держави-члена ' включаючи зали­шення в силі скасованого Судом ЄС адміністративного акта, навіть якщо він не застосовується; невідповідна дія конституційно незалежної публічної влади, наприклад місцевої або регіональної ' чи суб'єктів федерації⁵' де відповідати буде держава як цілісний суб'єкт; невідпо­відне рішення національних судових установ.

Щодо такої підстави для відповідальності, як рішення національних судових установ, які не відповідають праву ЄС, то Суд ЄС із Комісією ставиться до цієї підстави з обережністю, оскільки вона часто межує з втручанням у незалежність судової влади, а значить, із порушенням державного суверенітету. У своїй практиці Комісія мала декілька таких справ, але до Сулу ЄС вони не були направлені, оскільки були врегу­льовані на адміністративній фазі. Генеральний адвокат Дж. Уорнер (J. Warner) у своєму висновку по справі Regana v Bouchereau висловив думку, що проста судова помилка не може бути підставою для відпо­відальності держави, а нею може бути тільки умисне знехтування права ЄС національним судом ' Більшість науковців погоджувалася

' Цс можна вважати сдиннм випадком, коли Суд ЄС має право прямо перевіряти на­ціональні нормативні акти. І Іаприклад, у рамках процедури та ст. 267 Договору про функціонування ЄС таке може відбуватися, але опосередковано, про що йтиметься у § 3.

² Case 167/73, Commission v France II European Court Reports. - 1974. - P. 359.

¹ У справі 265/95 (Case 265/95, Commission v France II European Court Reports. -1997. - P. 1-6959) Франція понесла відповідальність за невжиття жодних заходів для припинення блокування фермерами імпорту іспанської полуниці протягом 10 років.

¹ Case 1/86, Commission v Belgium 11 European Court Reports. - 1987. - P. 2797. С ase 9/74, Casagrande Ї Landeshauptsiadl Munchen II European Court Reports. -1971.-P. 773.

⁶ Case 30/77, Regina v Bouchereau Я European Court Reports. - 1977. - P. 1999.

92