8.6. Сучасні принципи податкової політики

Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів (оскільки можливості різних юрид. і фіз. осіб неоднакові, в ідеалі для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивним;

Оподаткування доходів має носити однократний характер (заміна податку з обороту податком на додану вартість);

Сплата податків має носити обов‘язковий характер (система штрафів і санкцій, громадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне й чесне виконання зобов‘язань перед бюджетом);

Система й процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими й зручними для платників податків й економічними для установ, які збирають податки (не назвеш простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Для обчислення цих податків бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бух. обл., тому розрахунки цих податків заплутані);

Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб (адресне податкове стимулювання пріоритетних галузей або регіонів (хочемо побудувати дороги у Вінницькій обл. - на період будівництва можна надавати пільгу ор-ціям, які їх будуватимуть));

Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом держ. регулювання екон. політики (у складних економічних умовах не вдалось уникнути помилок, прорахунків, звідси - безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економіч. сутності окремих податків. Потрібно відзначити недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду).

8.7. Податок на додану вартість

Практика оподаткування використовує декілька видів непрямих податків - універсальні і специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи (акцизний збір) встановлюються на обмежений перелік товарів, при цьому застосовуються диференційовані ставки по окремим групам, видам товарів.

Універсальні акцизи (ПДВ) мають більш широку базу оподаткування, при цьому використовуються уніфіковані ставки на всі товари.

На Україні використовують три види непрямих податків: акцизний збір, ПДВ, ввізне мито.

Наведені структурно-логічні схеми формування цін реалізації товарів з урахуванням включення до них непрямих податків:

а) підприємствами, виробниками продукції (робіт, послуг);

Відпускна ціна продукції, включаючи АЗ і ПДВ

Відпускна ціна продукції, включаючи АЗ

Ціна виробника продукції

Собівартість Прибуток Акцизний збір ПДВ

б) підприємствами при реалізації товарів, придбаних всередині країни;

Ціна реалізації товару споживачу, роздрібна ціна

Ціна придбання товару

Відпускна ціна виробника продукції

Ціна виробника про-ції

Собівартість Прибуток Акцизний збір ПДВ Націнка Торгова

посередника націнка

в) підприємствами при реалізації товарів, придбаних по імпорту

Ціна реалізації товара споживачу (роздрібна ціна)

Загальна в-сть придбання товарів для імпортера

Митна в-сть товару

Договірна

вартість

товару

Оплата Ввізне АЗ ПДВ Торгова націнка

митних імпортне

послуг мито

ПДВ – це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Головна особливість цього податку полягає в тому, що його сплачує кінцевий споживач товарів і послуг.

Переваги ПДВ:

висока ефективність з фіскальної точки зору;

широка база оподаткування;

забезпечує надійність та стабільність бюджету від цього податку;

універсальні ставки полегшують обчислення податку для йога платників та здійснення контролю ДПА;

стягнення ПДВ на всіх етапах руху товару, робіт і послуг дає рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб‘єктами підприємницької діяльності.

Недоліком ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін.

Об‘єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів, робіт, послуг на території України, в т.ч. операції з передачі права власності на об‘єкти застави, а також роботи, послуги, що надаються нерезидентами, крім того, у новому законі вивезення товарів за межі митної території України.

Не є об‘єктом оподаткування операції з випуску, розміщення та продажу ЦП, емітовані НБУ, Мінфіном, Держ. казначейством України, органами місцевого самоврядування та суб‘єктами підприємницької діяльності, включаючи приватизаційні та компенсаційні чеки, а також передача майна орендодавцям, що є резидентами, орендарю за договором оренди, передача майна у заставу кредитору і т.д.

База оподаткування операцій з продажу товарів, робіт, послуг визначається, виходячи з їх договірної контрактної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням АЗ, мита, інших податків та зборів, що включаються до вартості згідно законодавства України.

Ставка податку 20%.

ПДВ включається до державних, регульованих та вільних цін, а також до надбавок, знижок, націнок, зборів за ставкою в розмірі 20%.

Для обчислення суми ПДВ застосовується похідна ставка 16,67, яка використовується щодо оподатковуваного обороту, який включає ПДВ. Для підакцизних товарів сума акцизного збору включається до оподатковуваного обороту ПДВ.

Ціну реалізації з ПДВ можна визначити за формулою:

Ц_р = (С/в + прибуток)  1,2

(Ц_{вільна відпускна} = Ц _{виробника} + ПДВ;

ПДВ = (Ц _{виробника} •20%)/100% = 0,2 Ц _{виробника};

Ц _{віль. Відпускна} = Ц _{виробника} + 0,2 Ц _{виробника} = 1,2 Ц _{виробника})

При формуванні ціни на підакцизні товари, ціна реалізації з ПДВ визначається за формулою:

Ц_р = Ц_а 1,2

А_с - акцизна ставка;

Ц_а - ціна з акцизом;

Ц_р - ціна реалізації.

Для платників податку, у яких об‘єм оподатковуваних операцій по продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів, оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному місяцю. При цьому сплата ПДВ повинна відбуватися не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Якщо у платників податків об‘єм оподатковуваних операцій менше 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то вони самі визначають податковий період (місяць або квартал).

У Законі України “Про податок на додану вартість” визначено, що суми ПДВ, сплачені(або нараховані) у зв’язку з придбанням товарів(робіт, послуг), включаючи основні засоби і нематеріальні активи, що підлягають амортизації, називаються податковим кредитом.

Кошти у сумі податку на додану вартість, яку одержує підприємство, виступаючи на ринку як продавець товарів, робіт, послуг, повинні перераховуватись продавцем до державного бюджету. Звідси термін “податкове зобов’язання”. Податкове зобов’язання - загальна сума податку на додану вартість, одержана(або нарахована)підприємством у звітному податковому періоді.

Перерахування в бюджет ПДВ кожне підприємство-платник податку здійснює у розмірі, що дорівнює різниці між сумою податкового зобов’язання і податкового кредиту.