11.2. Економічна суть державного кредиту

Державний кредит - це сукупність врегульованих правом грошових відносин, в яких держава виступає боржником, а населення, підприємства, організації - кредиторами.

Держ. кредит має строк повернення і ціну у формі відсотка. Д.к. відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати відсотків є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміру кредиту.

За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного розподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств, організацій. Використання держ. кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Її доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Існування д.к. призводить до появи держ. боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальниками, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік (на 1998 рік встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 1999 року у сумі 16.961.069,9 тис. грн., розмір державних зовнішніх запозичень України у 1998 році для погашення державного боргу та фінансування дефіциту Державного бюджету в сумі 3.079.100 тис. дол США, або 5.850.300 тис. грн.) Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями Уряду України.

Боргові зобов’язання можуть бути:

а) короткострокові - до 1 року;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) довгострокові - 5 і більше років;

Умови і порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються відповідно до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”.

11.3. Форми державного кредиту

Державний кредит виступає у формі державних позик, за допомогою яких мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і розповсюджує цінні папери (як правило, облігації) - це грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій, виплачуються відсотки.

Державні позики можуть випускатись центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватись тільки серед населення або тільки серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяються на:

а) виграшні - весь доход власники облігацій одержують у формі виграшу, доход виплачуються не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш;

б) процентні - власники облігацій одержують твердий доход у формі відсотка від номінальної вартості облігації;

в) процентно-виграшні;

г) безпрограшні - випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації;

д) безпроцентні - не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку, вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника).

Однією з форм внутрішнього державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.