Зміст теми

§1. Огляд теорій лідерства

§2. Поведінковий підхід до лідерства

2.1. Автократичне й демократичне керівництво

2.2. Керівництво, зосереджене на роботі й на людині

§3. Ситуаційні підходи до ефективного лідерства

§4. Адаптивне керівництво

З попередніх лекцій ми довідалися, що є багато потенційно ефективних методів впливу на людей. Які ж методи на практиці зарекомендували себе ефективними в сьогоднішніх організаціях? Як повинен поводитися керівник управлінського персоналу, щоб спонукати підлеглих зробити все, на що вони здатні для досягнення цілей організації? Ці питання розглядаються в даній лекції, де аналізуються результати дослідження стилів керівництва управлінським персоналом.

§1. Огляд теорій лідерства

Лідерство — це здатність впливати на індивідуумів і групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення цілей. Є безліч засобів, за допомогою яких можна впливати на інших і вести людей за собою.

Слід зазначити, що ефективне лідерство й ефективне управління - не те саме. Це - складні питання, і відповіді на них лежать аж ніяк не на поверхні. Теорія лідерства намагається виявити й пророчити, які характеристики лідерства виявляються найбільш ефективними й чому. Вчені-бихевіористи застосували три підходи до визначення значимих факторів ефективного лідерства: підхід з позиції особистих якостей, поведінковий підхід і ситуаційний підхід.

Підхід з позиції особистих якостей.

Керівництво, лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого сторіччя почали вперше вивчати управління. Однак тільки в період між 1930 й 1950 р. було вперше почате вивчення лідерства у великих масштабах і на систематичній основі. Ці ранні дослідження ставили своєю метою виявити властивості або особистісні характеристики ефективних керівників. Відповідно до особистісної теорії лідерства, також відомої за назвою теорії великих людей, кращі з керівників мають певний набір загальних для всіх особистих якостей. Розвиваючи цю думку, можна затверджувати, що якби ці якості могли бути виявлені, люди могли б навчитися виховувати їх у собі й тим самим ставати ефективними керівниками. Деякі із цих вивчених рис - це рівень інтелекту й знання, що вражає зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальне й економічне утворення й високий ступінь упевненості в собі.

В 40-х роках учені почали вивчати зібрані факти про співвідношення особистих якостей і лідерства. На жаль, незважаючи на сотні проведених досліджень, вони не прийшли до єдиної думки про набір якостей, які неодмінно відрізняють великого лідера. В одному з досліджень затверджувалося, що було проаналізовано тільки близько 5% особистих якостей керівників усього в чотирьох або п'ятьох дослідженнях. В 1948 р. Стогдилл зробив комплексний огляд досліджень в області лідерства, де відзначав, що вивчення особистих якостей продовжує давати суперечливі результати. Він виявив, що лідери, як правило, відрізнялися інтелектом, прагненням до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальною участю й соціально-економічним статусом. Однак Стогдилл також відзначив, що в різних ситуаціях ефективні керівники виявляли різні особисті якості. Потім він зробив висновок, з яким погодилися б сьогоднішні вчені-бихевіористи: «людина не стає керівником тільки завдяки тому, що вона має деякий набір особистих властивостей».

Висновок, що не існує такого набору особистих якостей, що є присутнім у всіх ефективних керівників, часто приводиться як доказ того, що ефективність керівництва має ситуаційний характер. Однак сам Стогдилл уважає, що його точка зору недостатньо відтінює особистісну природу лідерства. Він затверджує, що є вагомі докази на користь того, що в різних ситуаціях потрібні різні здатності і якості. Хоча він і не призиває повернутися до підходу до керівництва з позицій особистих якостей, Стогдилл укладає, що «структура особистих якостей керівника повинна співвідноситися з особистими якостями, діяльністю й завданнями його підлеглих».

Поведінковий підхід

Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва або стилів поводження. Це стало серйозним внеском і корисним інструментом розуміння складностей лідерства. Розчарування в підході до лідерства з позицій особистих якостей підсилювалося приблизно в той же період, коли в теорії управління стала набирати чинність бихевіористська школа. Таким чином, немає нічого дивного в тому, що другий підхід до вивчення лідерства зосередив свою увагу на поводженні керівника. Відповідно до поведінкового підходу до лідерства, ефективність визначається не особистими якостями керівника, а скоріше його манерою поводження стосовно підлеглих. Незважаючи на те, що поведінковий підхід просунув вивчення лідерства, зосередивши увагу на фактичному поводженні керівника, що бажає спонукати людей на досягнення цілей організації, його основний недолік укладався в тенденції виходити із припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Більш ранні автори бихевіористської школи, як правило, розглядали лідерів, які поводилися демократично й вважали їх, як найефективніших у сучасних організаціях. Однак, узагальнюючи результати досліджень, що використали даний підхід, група авторів затверджує, що «не існує одного «оптимального» стилю керівництва». Дуже імовірно, що ефективність стилю залежить від характеру конкретної ситуації, і коли ситуація міняється, міняється й відповідний стиль». Більше пізні автори й учені бихевіористської школи звичайно визнають, що необхідний ситуаційний підхід до керівництва. «Оптимальний» стиль лідерства міняється залежно від ситуації.

Ситуаційний підхід

Ні підхід з позицій особистих якостей, ні поведінковий підхід не змогли виявити логічного співвідношення між особистими якостями або поводженням керівника, з одного боку, і ефективністю, з іншої. Це не означає, що особисті якості й поводження не мають значення для керівництва. Навпаки, вони є істотними компонентами успіху. Однак більше пізні дослідження показали, що в ефективності керівництва вирішальну роль можуть зіграти додаткові фактори. Ці ситуаційні фактори включають потреби й особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги й впливи середовища, а також наявну в керівника інформацію.

Тому сучасна теорія лідерства звернулася до ситуаційного підходу. Сучасні вчені намагаються визначити, які стилі поводження й особисті якості найбільше відповідають певним ситуаціям. Результати їхніх досліджень указують, що аналогічно тому, як різні ситуації вимагають різних організаційних структур, так повинні вибиратися й різні способи керівництва - залежно від характеру конкретної ситуації. Це означає, що керівник-лідер повинен уміти поводитися по-різному в різних ситуаціях.

Однак, щоб зрозуміти, чому необхідний ситуаційний підхід до лідерства, спочатку потрібно закласти якийсь фундамент. Почнемо з поведінкового підходу до керівництва, що зосереджує свою увагу на понятті стилю керівництва.