34. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили.

Процес виховання (ПВ) – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості.

Цей процес:

• двосторонній (взаємодія вихователя і вихованця);

• цілеспрямований (наявність конкретної мети);

• багатогранний за завданням і змістом;

• складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини;

• різноманітний за формами, методами і прийомами;

• неперервний (у вихованні канікул бути не може);

• тривалим у часі (людина виховується усе життя);

• ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихователю. ПВ залежить від об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Об’єктивні: особливості розбудови України взагалі та системи закладів зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогі.

Суб’єктивні: соціально-педагогіна діяльність сім’ї та громадських організацій, діяльність закладів культури.

ПВ складається з мети, завдання, змісту і методики, організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура ПВ має компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки.

Свідомість – властива людині організація головного мозку, яка полягає у відображені об’єктивних властивостей предмету і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються у ньому, своїх дій.

Структурні елементи свідом. – відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість.

ПВ динамічний, неперервний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей.

Рушійні сили пв

Внутрішні суперечності: а) суперечність між зростаючими соц.значущими завданнями, які потрібно розв’язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії спрямовані на їх розв’язання (ставити нові ускладнені завдання перед особистістю, щоб не зупинити її розвиток); б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця (ВП будувати так, щоб його зміст, форми не викликали супротиву вихованця).

Зовнішні суперечності: а) невідповідність між вих.впливами школи і сім’ї (не дотримання батьками вимог, які висув.школа); б) зіткнення організованого вих..впливу школи зі стихійним впливом навколишнього світу (вуличні підліткові групи, фільми), вирішення – за умови стійкості й уміння протистояти негативним явищам; в) неоднакове ставлення до учнів вчителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог; г) суперечність породжена тим, що окремі учні з негативною поведінкою, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Вони потребують спеціальної вих..роб.

Етапи процесу виховання:

1. й етап – Ознайомлення учнів із загальними нормами, правилами поведінки. Потрібно вміти пояснити учням, або показати на практиці значення виховання, розповісти їм у чому саме повинні проявлятися окремі риси та якості особистості, пояснити навіщо це потрібно. Дитина стає членом певної соц.системи (сім’я, колектив), де вже діють певні правила, яких їй доведеться дотримуватись. Джерелом отримання знань може бути слово вихователя, його особистий приклад, або приклад людей, яким учнь захоче наслідувати, цікава книга, розповідь, стаття.

2. й етап – Формування почуттів (ставлень, відносин). Засвоєння знань у вих..процесі передбачає позитивне ставлення вихованців до запропонованих їм норм і правил поведінки, опанування якими можливе лише тоді, коли дитина готова їх сприйняти як значущі для себе. Зіставляючи і оцінюючи їх, вона вирішує, справедлива чи несправедлива, корисна чи ні та чи інша вимога. Це і є основою для формування мотивів поведінки.

3. й етап – Формування поглядів і переконань – характеризує етап сприйняття і перетворення норм в особисте надбання. Погляди припускають, що у людини вироблені своя позиція, оцінка, мотиви для удосконалення тих чи інших дій, внаслідок цього – це позиція певних норм в особисті переконання. Переконання – це стійкі, засновані на певних принципах і світобаченні погляди, служать орієнтирами у житті; проявляються у вчинках, відношенні до праці, до своїх обов’язків, до людей.

4. й етап – Формування спрямованості особистості – вправи у діяльності, неодноразові повторення дій, які отримують схвальну оцінку з боку оточення (вихователя, ровесників, батьків) зумовлюють формування звичок культурної поведінки, яка стає нормою, потребою, потім переходить у рису характеру, стає властивістю її особистості, даючи загальну оцінку “надійний товариш”.