7. Роль біологічних та соціальних факторів у розвитку осо-ті

Новонароджена дитина являє собою природну істоту, здатну до розвитку у силу певних природних задатків, стимульованих спонтанно і організованих спеціально. Цей роз-к відб-ся в біологічному, соц-му та психол-му плані.

На особистість здійснюють вплив такі фактори: біологічні і соціальні.

Біологічні: Спадковість – це відтворення у нащадків біологічної схожості з батьками . тобто, це все, що людина, як біол.-на істота успадкувала від батьків при народженні, усю генетичну програму людини, що визначає його генотип. При народження людина володіє багатьма інстинктами (безумовні рефлекси - їстівні, охоронні, орієнтовні): а) зовнішні дані (колір волосся, розріз очей); б) склад крові (рухливість нервових процесів, які впливають на темперам-т, хар-р); в) Задатки (руху у вертикальному положенні, розвиток мови, здібність до праці): загальнолюдські (високорозвинений мозок, досконала нервова сис-ма, здатність виконувати трудові операції, тип нервов.діяльності); індивідуальні (хороший муз-й слух, голосові дані, до поетичної творчості, феноменальна пам'ять, особливі фіз.-ні якості, матем. і художні задатки).

Але для розвитку людської особ-ті вирішальним є спілкування з людьми, роз-к у людському суп-ві. Це підтверджується тим, що діти, які потрапили у зграю тварин, втрачають людські задатки мови, руху, мислення, та ін.

Соціальне середовище - комплекс зовн-х явищ, які організовано, а частіше стихійно впливають на людину: гсогр.-не сер. (клімат, природні ресурси), соц-ні (сусп-й лад. безпосереднє оточення (матер-ні умови, людське оточення)); вих-ня - організаційна діяльність, відбувається під керівництвом вих-ля. Умови життя дитини впливають на неї через види взаємодії із зовнішнів середовищем, в процесі активної діяльності. Теоретичне середовищн поділяється на: МАКРО- (країна, держава, світ, космос); МЕЗО- уявлення про своє місто, село, рідний край; МІКРО- сімя, клас, школа, друзі. Відб-ся ін тел-й та емоц-й вплив на форм-ня особ-ті, її позитивних чи негат-х рис, цінностей, норм пов-ки, навч-я. дитина не тільки залежить від середовища, а й сама – як активна, діяльна істота – і стає вона нею під впливом вих.-ня. Вих-ня - вирішальний фактор розвитку тому, що шляхом вих-ня ми виробляємо відношення до сер-ща.

8. Роль діяльності та спілкування в розвитку особистості

Діяльність – спосіб буття людини в сусп-ві, здатність вносити в нього відпов-ні зміни.

Компоненти дія-ті: 1. об’єкт з його потребами; 2. мета, відп-но до якої предмет перетвор-ся на об’єкт, на який спрямовано діял-ть; 3. засіб реал-ї мети; 4. результат діял-ті.

Психолого-педаг-на наука традиційно поділяє діяльність дітей шкільного віку на такі види: ГРА, НАВЧАННЯ, ПРАЦЯ.

Гра – розвиток усіх задатків. Оволодіває усіма способами дії (лікує, вчить..);

Навчання – засвоєння основ наук, умінь, навичок, формув-я наукового світогляду і формув-я мор-го обличчя.

Трудова дія-ть (Читання, художня, спортивна, суспільна) – дає можливість залучити учня до матеріальної культури суп-ва і виступає як один із засобів формування здібностей особ-ті, його соц-ї зрілості.

В організації дія-ті школярів значне місце належить врахуванню не тільки віку та рівня розвитку, але й індив-х особливостей. Повинна бути ціленаправлена, органі-на дія-ть.

Спілкування – один із універсальних способів вияву групової форми буття людей.

- це процес розвитку контактів між людьми, що виникли в результаті потреб сумісної діяльності;

• це форма співтворчості, в процесі якої людина пізнає світ, людей, встановлює людські стосунки, духовно збагачується;

• це один із видів діяльності.

Воно має різноплановий хар-р:

1. Спіл-я як нормативний процес (відбув-ся засвоєння соціально-типової поведінки).

2. Спіл-ня як пізнавальний процес (здобуття індивід-го і соц-го досвіду, що дає можливість зрозуміти світ і себе у ньому).

3. Спіл-ня як засіб і шлях утвердження особ-ті , під час якого реалізуються індивідуальні особливості учня через спілкування із подібними до себе, з дорослими, те ін.