45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.

Середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної й емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління є сім’я.

Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім'ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності чоловіка і дружини. їхній любові до дітей, відданості обов'язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнського покликання жінки.

Напрями сімейного виховання. Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями — моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне і т. ін.

1. Моральне вих-я передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання в дітей любові до батьків, близьких, рідної мови. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до тих. хто переживає горе. Сім'я маг прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу. Особливе місце в родинному вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері духовно, морального виховання. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей.

2. Розумове виховання в сім'ї покликане не лише допомогти дітям нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням) Батьки мають також навчити дітей слухати, висловлювати свої думки усно і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером тощо, тобто готувати їх до розумової' діяльності.

Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті і трудовій діяльності сім'ї, що, у свою чергу, невід'ємна від праці всієї держави.

3. Тому трудове та економічне виховання за своєю суттю є родинно-державним.

4. Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано, в процесі ознайомлення з барвистими іграшками, цікавими народними казками, музикою. Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо.

У сімейному вихованні використовують різноманітні засоби:

- атмосферу сім'ї, її громадянську зрілість, культуру взаємин;

- трудовий уклад і трудові традиції;

- організацію життя дитини (режим, обов'язки, взаємини);

- піклування про її навчальну діяльність;

- організацію дозвілля дітей.

Повноцінне сімейне виховання можливе у повноцінній здоровій сім'ї. Якаю сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, комфортних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.

Педагогічно неспроможні сім'ї характеризуються тим, що батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків та дідів. У таких сім'ях панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання дитячим примхам. Не зумовлює необхідність надання педагогічної допомоги таким батькам.

Педагогічно пасивні сім'ї виявляють педагогічну пасивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні (хвороба, зайнятість, відрядження та ін.) або через суб'єк­тивні причини (відсутність у подружжя єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) вони не можуть належно виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи з такими сім'ями слід спрямувати на пробудження відповідальності батьків за виховання дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.

Антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, бо самі поводяться непедагогічно, нерідко й аморально. У таких сім'ях яанує дух неповаги до правил моралі й норм законів Батьки створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку (пияцтво, злодійство, розпуста та ін). намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила та звички. З цими батьками працювати набагато складніше, тому що у них нерідко упереджене ставлення до порад педагогів, часом повне їх ігнорування. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий колектив, а нерідко і через Службу у справах неповнолітніх.

Сімейна педагогіка - спеціальний розділ, у якому вивчаються такі найважливіші поняття, як розвиток дитини, взаємини в родині, індивідуальність, психологічний клімат родини, організація діяльності дитини, права й обов'язки батьків, самовиховання, ціннісні орієнтації родини. Головною метою сімейної педагогіки є орієнтація учасників педагогічного процесу на особистість вихованця як на мету, об'єкт, суб'єкт і результат виховання, що є головною складовою руху до гуманної педагогіки - основної тенденції розвитку світової педагогічної думки.