Тема 7. Роль політичних партій у сучасному політичному житті суспільства

План

1. Політичні партії, їх класифікація

2. Партійні та виборчі системи

1. Політичні партії, їх класифікація

Політичні партії як суб’єкти політичного життя суспільства з’являються у той час, коли воно починає певним чином структуруватись. Якщо родоплемінний спосіб життя диференціював людську спільноту лише за віковими і статевими особливостями, то рабовласницький, що прийшов йому на зміну, розділив його за економічними критеріями. У першому випадку функцію управління потребами й інтересами різних категорій людей виконував звичай, традиції, об’єднані в так зване звичаєве право; у другому воно вже не могло ефективно забезпечувати мир і злагоду між різними категоріями людей, оскільки без певного примусу до нового способу життя їх не можна досягнути.

Структуроване за різноспрямованими потребами й інтересами суспільство може управлятись нормами звичаєвого права, але в обмеженому потенціалі. Адже головна продуктивна сила – раби – не належать до автохтонного населення, отже, не є носіями властивих йому традицій, культури, психології, вірувань, мови тощо. До того ж самі раби не є представниками одного народу, а різних. На додаток до цього через нерівномірний розподіл рабів різним стає економічне становище людей, що представляють народ-завойовник. Ще одна важлива обставина: ускладнення системи соціальних зв’язків між людьми на тлі переходу від збиральницького до трудового способу життя як економічного породжує професійно-виробничу структуризацію суспільства, додаючи відмінностей у мотивації життєдіяльності та змісті потреб і інтересів і поміж вільними від рабства індивідами.

Таким чином, суспільство вже на стадії рабовласницького устрою потребує нових підходів до дії в ньому внутрішніх механізмів його організації. Виникає держава як владний інститут, який потребує відповідного ідеологічного забезпечення своєї діяльності. Започатковується принципово новий вид діяльності – розумова як фактично професійна, спрямована на пошук першооснов суспільного буття. Причому, кожна соціальна структура суспільства (це стосується не тільки рабовласницького його типу) висуває на загал своїх ідеологів-теоретиків у площині політичної, правової, морально-етичної, релігійної, філософсько-світоглядної свідомості тощо. Це породжує розмаїття духовного життя і водночас потребу в тому, якій саме концепції, в першу чергу політичній і правовій, надати перевагу задля утримання суспільної рівноваги.

Диференціація суспільства за різними критеріями призводить до необхідності надання кожному особливому варіанту його розвитку всезагального статусу. Це якраз і означає, що на арену політичного життя суспільства виходять політичні партії, адже pars, partis якраз і означає група, частина. Хоча партії виражають і обґрунтовують свої власні групові інтереси, проте соціальна сутність людини завжди підштовхує її до того, що частковий інтерес її групової приналежності має найбільші шанси виразити загальносуспільний інтерес і потреби. Крім того, діє об’єктивний дух загального, який формувався десятки тисяч років за час існування родового устрою.

Те, що кожна партія намагається видати своє бачення розвитку суспільства як єдино прийнятне й об’єктивне у своїй істинності, не слід розглядати тільки у негативному сенсі. Справді, може виявитись, що політична ідеологія певної партії знайде своє підтвердження у певний період розвитку суспільства. Але доти, доки цього не відбулось, політична боротьба партій з точки зору істинності їх загальносуспільних програм носить вірогідний характер.

Істина, як відомо, донька часу. Час показує, що суспільно-практичному утвердженню програмових завдань і цілей партій, логічна істинність яких не викликає серйозних заперечень, заважає якраз політичний плюралізм і непримиренна боротьба за владу, а не за їх практичне утвердження. Тобто, суб’єктивний фактор, пов’язаний не з суперництвом ідеологічних засад, а тих людей, які їх представляють, не будучи самі розробниками змісту програм.

Отже, зважаючи на те, що розробники партійних ідеологій не завжди, фактично, досить рідко займаються партійною діяльністю, вплив партій на життя суспільства не можна оцінити як виключно позитивний. Головна причина, крім бажання мати владу, яка приваблює сама по собі, полягає в тому, що політичні процеси перетворюються в політичні змагання, супроводжувані втратою об’єктивності як по відношенню до ідеологічних програм опонентів, так і їх практичної діяльності. Це досить часто призводить до небажання бачити в цілях і діях опонентів будь-який позитив і, врешті, до сприйняття їх як ворогів.

Звичайно, що така ситуація більшою мірою властива сучасним країнам, в яких тільки-но утверджуються демократично-правові відносини. Але й сучасні цивілізовані країни розвиненої демократії прийшли до такого стану через політико-партійне суперництво, в якому суттєву роль відігравали аморальні мотиви проведення агітаційно-пропагандистської роботи. Про це йтиметься у наступному параграфі. Тут важливо відзначити, що людство у своїй політико-партійній ідеології та політичній практиці, на превеликий жаль, послуговувалось суб’єктивними мотивами значно більшою мірою, ніж використовувало знання об’єктивних тенденцій розвитку суспільства. Тому потрібно відрізняти „чистоту” ідеологій, переважно об’єктивних за своїм змістом, оскільки їх розробники мали потужний філософський і світоглядно вивірений пізнавальний потенціал, і „бруд” і брутальність політико-партійної діяльності їх апологетів. Тому не випадково, що власне партійний вплив на політичне життя суспільства поступово сходить нанівець.

Для розуміння всіх нюансів, які вирізняють політичні процеси від усіх інших, велике значення має класифікація партій. Вона може бути найрізноманітнішою, тому візьмемо ту, яка безпосередньо випливає зі статутних вимог і програмних цілей.

Статут – це вихідні положення, які визначають умови членства в партії, зобов’язання її членів, стягнення за їх невиконання та форми фінансування. Можна сказати, що статут являє собою своєрідний дисциплінарний кодекс поведінки партійця.

Програма – документ, що визначає ідеологічні засади діяльності партії, основні цілі й завдання, які потрібно реалізувати членам партії впродовж певного періоду, та методи і шляхи їх досягнення.

Залежно від того, які вимоги прописані в ньому, виділяють наступні типи політичних партій.

Партії демократичного типу. Організовані за принципом вільного членства в них з правом виходу з її лав у разі зміни ідеологічних позицій чи будь-яких інших міркувань. Всередині партії домінує свобода обміну думками щодо методів і засобів досягнення програмних цілей. Дозволяється входження членів партії в громадські організації зі спорідненими суспільно-політичними завданнями. Фінансова підтримка діяльності партії обов’язкова, але без чітко фіксованого внеску. Загалом діяльність партії грунтується на правових засадах, які домінують в суспільстві, або ж на тих, які вони намагаються утвердити в ньому своїм власним прикладом. З цією метою партія активно працює з

Партії авторитарного типу. Організовані за принципом жорсткого контролю за діяльністю членів партії, вимоги до яких ретельно виписані в їх статутних зобов’язаннях. Існує строга внутріпартійна ієрархія, визначена так званим принципом демократичного централізму, який передбачає нібито вільне обговорення програмних цілей і завдань партії, але після прийняття рішення простою більшістю голосів всі без виключення партійці зобов’язані беззастережно виконувати його. Як і постанови вищих керівних органів партії. Це партії вождистського типу, коли свідомо створюється культ їх керівників, які, як правило, не змінюються попри прописані статутні норми. Суворо контролюється діяльність, особливо фінансова, партії. В разі порушення партійної дисципліни чи відходу від програмних цілей член партії засуджується як відступник і зрадник і виключається з її лав. Таке ж відношення і до інших партій – вони всіляко дискредитуються. Така позиція зумовлена проголошенням власної ідеології як єдино вірної та наукової. Як правило, це партії авангардного типу, чиї ідеологи вважають властиве їм бачення вирішення суспільних проблем виключно об’єктивним, таким, що відповідає інтересам всіх верств суспільства.

Партії чіткої соціально-класової (стратифікаційної) орієнтації. Оскільки партія, за визначенням, це всього лише частина суспільства, то її програмні цілі й завдання повинні відображати інтереси певної соціальної структури суспільства. Так, існують партії робітничого класу, селян, інтелігенції, певних релігійних орієнтацій, національно-культурних спільнот тощо. Звичайно, що вони можуть примикати до партій демократичного або ж авторитарного типу.

Партії закритого типу. Як правило, відносяться до партій, заборонених законодавством через радикалізм політичних цілей. У зв’язку з цим вони діють у підпіллі, нагадуючи суспільству про своє існування якимись гучними акціями провокаційного характеру. В сучасних умовах, на жаль, досить поширеними є терористичні акти, про відповідальність за які повідомляють після їх здійснення задля впливу на суспільство і владу і заради того, щоб суспільство знало про існування таких політичних об’єднань.

Можна також говорити про певну класифікацію політичних партій за типами політичних ідеологій. Тоді це будуть партії ліберальні, ліберально-демократичні, християнсько-демократичні, соціал-демократичні, національно-демократичні, народно-демократичні, комуністичні, фашистські та націонал-соціалістські.

Слід також розрізняти партії елітарного й егалітарного типу. У першому випадку йдеться про нечисельні політичні об’єднання інтелектуалів-ідеологів. Так, можна говорити про партії освітян, науковців, творчих людей зі сфери культури, літератури й мистецтва. Вони не переслідують якихось глобальних цілей, але, стаючи юридичною особою, мають можливість бути присутніми серед так званої політичної тусовки і певним чином впливати на стан громадської думки і владні державні органи. Так, в Україні Міністерством юстиції зареєстровано близько 170 партій, переважна більшість яких носить елітарний характер. Що стосується егалітарних партій, то вони у своїй діяльності орієнтуються на велику кількість членів партії, вбачаючи в цьому, а не в ідеології, успіх своєї діяльності. Так, КПРС налічувала у своїх лавах понад 19 млн. партійців з усіх верств населення країни, що зовсім не свідчило про високий якісний ідеологічний рівень їх свідомості. І це стало однією з причин краху як самої партії, так і занепаду й розпаду держави.

Існують також партії, які проявляють свою політичну активність виключно у період проведення загальнодержавних виборів до вищих органів влади. У проміжок між ними професійною політичною роботою займається незначна кількість партійних функціонерів. Такі партії, як правило, діють у високорозвинених цивілізованих демократичних республіках з розвиненим місцевим самоуправлінням. Так, у США діють дві політичні партії – республіканська й демократична – саме такого типу. Цьому сприяє також федеративний устрій цієї держави, який сприяв утвердженню в ній громадянського типу суспільства.

Загалом же сучасною тенденцією є тенденція до зменшення ролі політичних партій у житті суспільства. На перший план виходять громадянські рухи й громадські організації, діяльність незалежних ЗМІ, вплив яких на управлінські рішення більш вагомий, ніж партійний. Самі політичні партії часто нагадують саме громадські об’єднання, а не класичні політичні партії. Що цілком об’єктивно, адже цивілізовані суспільства все більшою мірою набувають соціально однорідного у правовому сенсі характеру. Отже, особливої потреби в захисті інтересів якихось специфічних соціальних прошарків населення методами суто партійної роботи немає, або ж вона стає все меншою.

До речі, на необхідності підтримувати тенденцію до зменшення ролі партій у політичному житті суспільства і збільшення можливостей для кожної людини безпосередньо впливати на нього наголошував ще на початку ХХ ст. один із засновників вчення про партії М.Острогорський. Він зазначав: „Держава, яка поважає основні права громадян, ігнорує партії як такі”. Дещо радикально, але, в принципі, пророчо. Негативна роль партій з особливою силою може проявитись і фактично проявляється в тому випадку, коли вони починають створювати монополію на участь позапартійних громадян у владі.