Висновки

1. Міжнародна політика є продовженням внутрішньої політики держав, особливо з того часу, коли їх економічні потужності вийшли за межі національного ринку. Суб’єкти міжнародної політики об’єднуються на основі спорідненості економічних, політичних і соціокультурних інтересів. За інших умов їх діяльність не може бути ефективною. Сучасну міжнародну політику визначають не тільки двосторонні чи багатосторонні міждержавні об’єднання, але й багатосторонні відносини між ними як її самостійними суб’єктами-гравцями.

2. Міжнародна політика завжди характеризується як багатополярна чи багатополюсна або ж монопольна, однополюсна, тому позитивним фактором слід вважати розпад однієї з систем, яка настійливо насаджувала світу концепцію непримиренності ідеологічних інтересів. Нині існує декілька центрів визначення світової політики, що не дозволяє утвердити однополярний чи антагоністичний двополярний світ.

3. Багато століть потужні держави, особливо імперії, проводили по відношенню до підлеглих народів політику етнічного приниження й навіть геноциду та етноциду. Проблеми, які стоять перед сучасним українським народом, також багато в чому зумовлені антинародною політикою, яку проводили по відношенню до нього як царська Росія, так і Радянський Союз. Вони можуть вирішитись позитивно у випадку, коли вітчизняні політики й урядовці будуть сприяти відродженню всіх атрибутів народів, включно з українським як державотворчим, для яких територія України є автохтонною.

4. Етнополітика повинна здійснюватись через національно-культурні товариства і можливість мати духовно-культурні зв’язки з відповідними державами. Вона має суттєве значення у країнах федеративного політико-державного устрою, де суб’єктами федерацій є певні народи. Ігнорування етнополітичної складової як чинника міжнародної політики всередині держави є причиною того, що після розпаду поліетнічних держав тривалий час стосунки між ними не завжди дружні.

5. На ступені формування народності, що відповідає феодально-монархічному державно-політичному устрою, головною ознакою політичного життя є завоювання нових територій і створення імперій, разом із якими зароджується геополітична свідомість. Коли суспільство стає правовим, створюється політична нація і завоювання території вже сприймається як прояв дикунства і варварства, зміст геополітики змінюється: вона охоплює основні сфери життя суспільства, які виражають сукупність різноманітних інтересів, але досить часто носить цинічний, хоча формально правовий, характер.

6. Наявність в історії людства потужних імперій, які з’єднували різні народи, не сприяло формуванню національної економіки, політики й, відповідно, культури. З іншого боку, формувалась спільна релігійна основа, що, в свою чергу, зросла на філософії як джерелі єдиної загальнолюдської мудрості. Так, сучасна західноєвропейська цивілізація є фактично християнською, як і продовженням домінуючої в греко-римській імперії філософії. Це сформувало спільний менталітет багатьох народів, що, безумовно, позначається на сучасній геополітиці.

7. Світові релігії відіграють суттєву роль у визначенні геополітичних цілей як окремих держав, так і їх соціокультурних об’єднань. Можемо бачити, що сучасне людство перебуває у стані формування нового світового порядку, в основі якого гостре суперництво християнства, іудаїзму та мусульманства. Відзначені особливості впливають на характер і зміст міжнародної політики. Досліджуючи її, потрібно звертати увагу на інтереси всіх її суб’єктів під кутом зору властивих їм різноманітних інтересів. Причому, не тільки і навіть не стільки економічних, скільки соціокультурних, адже економіка є продуктом певних духовно-культурних інтересів людини.

8. Історія людства завжди супроводжується конфліктами інтересів. Протиріччя являють собою єдність взаємозалежних протилежностей, кожна з яких має відносну самостійність. Саме через це єдність завжди суперечлива й нестійка, тому за неї слід боротись, щоб утримати в стійкому і надійному стані. Людині як природно-біологічній істоті притаманна боротьба за виживання, отже, вроджена агресія, підозріле ставлення до незнайомих, їх сприйняття як чужинців і навіть ворогів. Але в політичному сенсі важливо знати причини породження конфліктних ситуацій і спробувати знайти способи їх мирного вирішення на взаємну користь сторін.

9. Конфлікт породжується нерозумінням змісту інтересів і потреб, а також способів їх задоволення сторонами, які представляють різні народи як колективні суб’єкти міжнародної політики, адже ментальність належить до об’єктивних засад мотиваційно-спонукальної свідомості, змінити які під впливом раціональних, також об’єктивних, але завжди загальнолюдських, аргументів не так легко. Звідси головний напрямок зняття конфліктів у міжнародних відносинах – досягнення компромісу, коли кожна зі сторін поступається тією мірою, яка не зачіпає ментальних підвалин її буття.

10. Сприйняти інші народи як дружні часто заважають образи, які народи-сусіди, і не тільки, наносили один одному в ході історії своїх взаємовідносин. Серед причин конфліктності у взаєминах між людьми й народами також схильність людини, в тому числі й високоосвіченої, до суб’єктивно-ідеалістичної і навіть соліпсичної життєвої позиції, якщо йдеться про авторитарного політичного діяча. Знайти спільну „міжнародну” договірну мову за таких обставин складно, тому розбіжності часто закінчуються збройними конфліктами або війнами.

11. Конфлікти можна вирішити на взаємну користь лише за умови побудови громадянського суспільства і правової соціально орієнтованої держави. Сучасна історія свідчить, що конфліктів між подібними країнами майже не виникає, хоча протиріччя і суперечності існують. Головне, щоб учасники міжнародної політики були на одному рівні розуміння корінних потреб та інтересів людини. Цьому сприяє ідентифікація правового законодавства, коли народне співпадає з міжнародним. Проблема конфлікту інтересів на пострадянському просторі породжена тим, що всі країни вийшли з неправової держави.

12. Створення міжнародних політичних об’єднань зумовлене тим, що під впливом економічного зростання передових країн сформувався загальносвітовий ринок. Він породив об’єднавчу ланцюгову реакцію, адже почався процес капіталізації національних економік. Разом із цим започаткувався процес вільного перетікання людей, товарів, сировини, інформації, культурних цінностей з однієї країни в усі інші. Сформувалось глобалізоване загальнолюдське суспільство, яке породило властиві йому проблеми, вимушуючи держави до пошуку політико-правових форм їх вирішення.