Висновки

1. Диференціація суспільства за різними критеріями призводить до необхідності надання кожному особливому варіанту його розвитку всезагального статусу. Це якраз і означає, що на арену політичного життя суспільства виходять політичні партії, адже pars, partis якраз і означає група, частина. Хоча партії виражають і обґрунтовують свої власні групові інтереси, проте соціальна сутність людини завжди підштовхує її до того, що частковий інтерес її групової приналежності має найбільші шанси виразити загальносуспільний інтерес і потреби.

2. Людство у своїй політико-партійній ідеології та політичній практиці послуговується суб’єктивними мотивами значно більшою мірою, ніж використовує знання об’єктивних тенденцій розвитку суспільства. Тому потрібно відрізняти „чистоту” ідеологій, переважно об’єктивних за своїм змістом, оскільки їх розробники мали потужний філософський і світоглядно вивірений пізнавальний потенціал, та „бруд” і брутальність політико-партійної діяльності їх апологетів. Тому не випадково, що власне партійний вплив на політичне життя суспільства поступово сходить нанівець.

3. Сучасною тенденцією є зменшення ролі політичних партій у житті суспільства. На перший план виходять громадянські рухи й громадські організації, діяльність незалежних ЗМІ, вплив яких на управлінські рішення більш вагомий, ніж партійний. Самі політичні партії часто нагадують громадські об’єднання, а не класичні політичні партії, що цілком об’єктивно, адже сучасні цивілізовані суспільства фактично соціально однорідні у правовому сенсі. Отже, особливої потреби в захисті інтересів різних соціальних прошарків населення методами суто партійної роботи немає, або ж вона стає все меншою. Негативна ж роль партій проявляється в тому випадку, коли вони виборюють собі право визначати участь позапартійних громадян у владі.

4. Політичні партії сприяють структуризації суспільства за ознакою якості партійної роботи та кількістю партій. За умови, коли партія організована на демократичних засадах, завжди будуть реальні можливості для виходу з її лав певних впливових людей, здатних організувати ідеологічно споріднені, але в чомусь і відмінні партії з претензіями на впливовість у прийнятті державних рішень. Однопартійна система суспільства виглядає дещо парадоксально й суперечливо, адже партія завжди є частиною об’єднаних спільними ідеями й завданнями громадян. Не випадково, що вона породжує авторитарно-деспотичні й тоталітарні політичні режими. Двопартійна система за умови, що партії дотримуються правових норм ведення політичної конкуренції та у своєму внутріпартійному житті також діють демократично, є ефективною формою організації політичної системи суспільства.

5. Значна кількість політичних партій зумовлена не стільки ідеологічними відмінностями, скільки амбіціями партійних лідерів, які досить часто дрібні розбіжності у межах однієї партії видають за принципові. Тому країни з такою кількістю політичних партій навряд чи можна вважати країнами високої політичної культури. Про це свідчить перманентна нестабільність, властива державам з подібною багатопартійною системою, особливо враховуючи те, що духовним фундаментом суспільства є в першу чергу громадська думка, а не ті чи інші ідеологічні конструкції. Тому головне завдання політичних партій полягає у створенні максимально можливих умов для просвітлення суспільної свідомості, починаючи з якісної організації системи народної освіти з раннього дитячого віку.

6. Якщо політична ідеологія носить гуманістично-правовий характер, то відповідною є також якість політичної діяльності партій, які є її носіями. Якщо ж вона обґрунтовує революційні методи досягнення партійних цілей, до того ж класових, групових як нібито адекватних так званому історичному прогресивному поступу людства, суспільство вражається негативними настроями, які неважко і нескладно перевести у практику революційної доцільності, коли певні категорії людей оголошуються ворогами прогресу і по відношенню до них не обов’язково застосовувати правові методи впливу. До такої практики схильні релігійно-фанатичні, комуністичні, націоналістичні, расистські політичні сили.

7. Суспільство, якщо воно розвивається як демократично-правовий політичний організм, знаходить засоби подолання головних недоліків кожної з існуючих виборчих систем. Головне, щоб вони не приймались навічно. Хоча й постійно змінювати систему від виборів до виборів, як це маємо в Україні, також не варто. Слід зважати на те, що зі становленням громадянського суспільства і правової держави як його управлінського інструмента роль політичних партій та суто партійних ідеологій слабне. Натомість зростає політична свідомість, основу якої складає система права. За рівня її високоякісної розвиненості в недалекому майбутньому в деяких цивілізованих країнах можна впровадити систему обрання за об’єктивними науково виваженими критеріями: управлінським талантом, виявленим за системою тестових відповідей претендентів на запитання, розроблені й сформульовані висококласними фахівцями. Результатом цього стане подолання головного недоліку безпосередніх виборів, яким є суб’єктивність виборця та суб’єктивізм і популізм претендента.